Президента дратує парламент
Перед від'їздом до США (14 травня) Президент України Леонід Кучма заявив журналістам, що вважає парламент України "нежиттєздатним", а коефіцієнт його корисної дії - "досить низьким". Не надто ясно для чого "досить" (чи не для розпуску?), проте у будь-якому разі характеристика надзвичайно різка і дещо несподівана, адже ще кілька днів тому (на нараді з головами обладміністрацій, 6 травня, в інтерв'ю 7 травня тощо) Л.Кучма висловлювався про вищий законодавчий орган досить примирливо, заявляючи про своє прагнення до пошуку компромісів. Щоправда, саме на ті дні на початку травня припала завершальна стадія кампанії із збору підписів депутатів парламенту під вимогою розглянути питання про відставку Голови Верховної Ради Олександра Мороза. Злі язики у політико-політологічних колах подейкують, що якби і була в країні бодай одна людина, яка вірила, що парламентарії відважаться за рік до виборів змінити Голову, - то це Леонід Кучма. Тим неприємнішим і вражаючим мав би бути для Президента результат парламентських слухань "у справі Мороза" (13 травня). За внесення питання про відставку до порядку денного проголосувало 186 депутатів, після чого питання було зняте. Це парламентське засідання Л.Кучма назвав "розіграною виставою". Цікаво було б дізнатися, чим у такому разі голова держави вважає процес збору депутатських підписів, що супроводжувався, за ствердженнями парламентаріїв, тиском представників виконавчої влади, - втім про це Президент промовчав.
Роздратованість Леоніда Кучми, імовірно, пов'язана не лише з тим фактом, що Олександр Мороз утримався у кріслі голови. Зіставлення кількості тих, хто проголосував за розгляд питання про відставку, з кількістю підписів під відповідною вимогою (більше від 220) мало б навести Президента на вельми принципові роздуми. На думку абсолютної більшості експертів, кампанія за відставку О.Мороза мала б, окрім іншого, стати вирішальним свідченням повної та безумовної політичної лояльності прем'єр-міністра Павла Лазаренка до керівника держави, а також демонстрації можливості спільними зусиллями фракцій та груп, орієнтованих на обох керівників виконавчої влади, ефективно контролювати парламент. У цьому аспекті негативний результат слухань свідчить, що декларована відданість у наших умовах не може бути "вільно конвертованою" у політичне рішення. Фактично, під питанням виявилися щирість і реальні можливості прем'єра.
Зовсім не випадково, що у тій же розмові з журналістами (14 травня) Президент "раптом" згадав про нещодавнє інтерв'ю Павла Лазаренка газеті "Киевские ведомости" (5 травня) хоча й не назвав імені свого підлеглого. В інтерв'ю Павло Іванович, здавалося б, лише обгрунтовував потребу для прем'єр-міністра України бути депутатом ВР, посилаючись на те, що "у цивілізованих країнах правляча партія доручає своєму лідерові, що став парламентарієм, очолити уряд... Колись і у нас прищепиться така практика, що вимагатиме, зрозуміло, внесення відповідних поправок до Конституції". Леонід Кучма категорично не погодився з таким поглядом, підкресливши: "не треба змінювати Конституцію" для того, щоб Президент рахувався з парламентською більшістю, пропонуючи кандидатуру прем'єр-міністра. На думку Президента, намагання внести зміни до Основного закону пов'язане, передусім, з наміром "створити парламентську республіку" - чи треба казати, що в уявленні Президента Леоніда Кучми це страшний гріх.
Після місяця відносно спокійного життя політичне майбуття Павла Лазаренка знову невизначене.
