Помітна фігура в історії православ’я

11 січня Синод Вселенського Патріархату зарахував до лику святих Константинопольського й Александрійського патріарха Кирила (Лукаріса), роки життя якого припали на 1572 - 1638 рр. Це помітна фігура в історії православ’я. Він тривалий час займав становище Александрійського патріарха – з 1601 по 1620 рр. Шість разів обирався Константинопольським патріархом – у 1612, 1620 — 1623, 1623 — 1633, 1633 — 1634, 1634 — 1635, 1637 — 1638 роках.

Народився Лукаріс на острові Крит. Здобув хорошу освіту в Італії – навчався у Венеції та Падуї. У молоді роки перебував на українських землях. Так, у березні 1594 р. тодішній александрійський патріарх Мелетій Пігас відгукнувся на прохання князя Василя-Костянтина Острозького допомогти йому з грецькими вчителями. Тоді він відправив послання, адресоване православним магнатам Речі Посполитої, закликаючи їх зберігати вірність православ’ю. Із цим посланням поїхав племінник і довірена особа патріарха – архімандрит Кирило Лукаріс.

У такий спосіб цей діяч опинився в Острозі, при дворі князя Василя-Костянтина Острозького. Вважається, що він викладав у Острозькій академії, був її ректором. Зокрема, про ректорство Лукаріса в Острозі написав протестантський автор Андрій Венгерський у книзі “Історична хронологія слов’янських церков», виданій 1652 р. в Утрехті.

Збереглиcя деякі листи Лукаріса острозького періоду. Так, у листах до архідиякона Кипріяна і братського вчителя у Львові Гаврила Дорофейовича, датованих другою половиною 1594 р., він просить надіслати йому праці Фоми Аквінського, «Хроніку» Кедрина, а також самим приїхати до нього для оволодіння грецькою мовою та «мудрістю». Ймовірно, Лукаріс активно включився тут у навчальний процес. Щоправда, його робота в Острозькій академії тривала недовго. Навесні 1595 р. він переїхав до Вільна на запрошення православного Святодухівського братства. Тут Лукаріс протягом майже двох років викладав грецьку мову у братській школі, а також брав участь у диспутах з місцевими ченцями католицьких монастирів – єзуїтами та францисканцями. Певним свідченням полемічної діяльности Лукаріса у той час є опублікований під його керівництвом братчиками у Вільно у 1596 р. твір Мелетія Пігаса «Діалог про східну віру». Цей твір, як зазначено в передмові, давав духовну поживу для боротьби з різними єресями.

У січні 1596 р. Лукаріс повернувся до Острога, але довго тут не пробув, виїхавши на Галичину. У 1596 р. він брав участь у роботі Берестейського антиуніатського собору як представник (екзарх) александрійського патріарха. Після собору Лукаріс перебував певний час у Вільно, а потім, імовірно, близько року жив у Острозі під опікою князя Василя-Костянтина Острозького, де займався викладацькою діяльністю в академії, про що свідчить лист братського діяча Гаврила Дорофейовича до Лукаріса від 13 червня 1597 р. Також він брав участь у боротьбі проти унії. Судячи з усього, Лукаріс інформував александрійського патріарха Мелетія Пігаса про конфесійну ситуацію в Речі Посполитій, оскільки цей ієрарх був дуже добре обізнаний з нею. Існує думка, що Лукаріс був учителем відомого українського письменника-полеміста Мелетія Смотрицького.

Наприкінці 1597 або на початку 1598 року Лукаріс полишив терени України. Вдруге він побував тут у 1600 - 1601 рр. за завданням Мелетія Пігаса. Тоді Лукаріс контактував з князем Василем-Костянтином Острозьким, православними, протестантськими, унійними та католицькими діячами. Зазнавши переслідувань з боку влади Речі Посполитої, змушений був покинути українські землі.

Подальша доля Лукаріса була пов’язана з православними церквами на теренах Османської імперії. Як зазначалося, він був Александрійським та Константинопольським патріархом. Відомий цей діяч був і як православний теолог.

Життя його скінчилося трагічно. 28 червня 1638 р. за наказом султана Мурада IV його задушили й кинули в море. Так цей ієрарх прийняв мученицьку смерть.

Канонізація Кирила Лукаріса (хай і через багато років після смерти) – це належне поцінування заслуг цього церковного діяча. Як бачимо, він мав стосунок до України. Тому мав би стати шанованим святим для наших православних.