Не буває чужого болю

Ця людина і досі залишається винятковою, поодинокою особистістю в нашому науковому житті, ба, більше того в нашій історії. Річ у тім, що Джеймс Ернест Мейс (18.02.1952р — 03.05.2004р) володів рідкісним даром: вмів поєднувати талант глибокого, вдумливого, талановитого, історика та філософа і в той же час був наділений винятковим талантом  відчувати «чужий біль» як свій власний. А це така ж рідкісна річ, як вміння писати  блискучу музику і складати талановиті вірш, це унікальна властивість душі.

Давно вже зрозуміло, що без Джеймса Мейса не було б наукового канону Голодомору в Україні — трагедії біблійних масштабів. Без його праць «Ваші метрі вибрали мене» ,  «День і вічність Джеймс а Мейса» ( обидві книги видані в серії Бібліотека газети «День»). Українська та світова громадськість мала б в кращому разі дуже приблизне і туманне уявлення про причини, наслідки і шляхи подолання Голодомору — цієї трагедії біблійних масштабів.

Ніхто не заперечує особливого зазначення  творчості Джеймса Мейса — науковця для України та світу.

Але це не означає, що суспільство не має відчувати величезний, неоплатний обов’язок перед Джеймсом. Ми всі маємо доносити до майбутній українців, до молоді сумні думки і висновки, до яких дійшов Джеймс Мейс, а  саме: Голодомор був результатом системної продуманої політика радянського керівництва, на чолі зі Сталіним, з метою винищити українську політичну націю як можливий осередок відновлення незалежності України, відродження ідей Гетьманату та УНР. Основний удар був спрямований на українське селянство — декілька мільйонів кращих наших селян, чудових наших господарів було страчено страшенною смертю, карою голодом. Після цього сталінське керівництво, що було цілком  логічно , почало знищення національної інтелігенції.

Узагальнюючи це Джеймс Мейс зробив висновок, що масштаби цієї трагедії були величезні настільки, що ми маємо всі підстави говорить про пост геноцидне суспільство. Саме в такому стані Україна прийшла до незалежності в 1991 році. У це визначення, яке досі не осмислене нашою гуманітарною наукою, Мейс Вкладав страх,яких поселився  в душах мільйонів українців, безініціативність, пам’ять про цю трагедію, яка позбавляла людей волі і розуміння того, що насправді відбувалося. Значення Мейса ще й в тому, що він вказав на єдиний шлях в майбутнє для України: подолати цю постгеноцидність! Ми стали на це шлях в 2014 році з колосальними втратами і ми йдемо цим шляхом, але попереду ще величезна кількість випробувань.

Не можна не відзначити  ще один рідкісний дар в творчості Джеймса, його прогностичний хист, вміння передбачати майбутнє. Ще в 1996-1997рр, починаючи свою працю в газеті «День» він не одноразово писав про небезпеку, яка йде від імперської Росії . При тому, що тоді цю державу очолював ще не Путін а Єльцин. Але Мейс бачив ширше.

В цілому, не менш важливим є те, що доля Джеймса Мейса дає нам багатющий фронт для розуміння проблеми: що таке успіх? Джеймс людина високоталановита, міг би досягти цього успіху в рідних Сполучених Штатах, але він відчував українську трагедію, як свій власний біль. Це і визначило його майбутню долю, саме тому він назавжди лишився в історії України. Думайте над творами Джеймса Мейса, не просто читайте їх, це відкриє шлях нам у вільне демократичне майбутнє.

І не можна забувати ось про що. Газета «День» праці в якій Джейс Мейс віддав кращі роки життя має обов’язок продовжувати його справу. І ми робимо це — від 2009р  присуджується  шанована  і престижна премія імені Джеймса Мейса, лауреатами,якої стали талановиті публіцисти як з різних українських установ та інституцій так і ті, хто працює безпосередньо в газеті. Ще важливішим завданням є розповідь про Джеймса, його ідеї, його спадщину сучасній українській  молоді. Так щоб ця молодь не тільки знайомилась зі спадком Джеймса Мейса, а й бачила його добрі вимогливі, глибокі очі, які дивляться прямо на тебе. «День» буде продовжувати цю роботу, бо лише в такому разі повага до Джеймса буде річчю не лише ритуальною, а й живою потребою, яка буде об’єднувати  всіх порядних українців.