Обережніше з порівняннями!

«Фотографії зі збудженим натовпом, який вештається по американському Конгресу, та переляканими законодавцями, що ховаються під лавками, облетіли весь світ. Бумеранг кольорових революцій, який десятиліттями плекав Вашингтон, повернувся до американської столиці». Якби це писав якийсь ревний російський путініст, я би зрозумів. Ненависть до феномену т.зв. «кольорових революцій», дуже різних, але посутньо антиавторитарних й антиколоніальних, — це альфа й омега путінізму. Але ці рядки написані не просто українським політичним аналітиком, а особою начебто патріотичних переконань, ще й правником за освітою... Пробачте, я чогось не розумію. І посилання на США, і яскраво виражену зловтіху автора, і його твердження, наче революцію можна виплекати та зініціювати ззовні (так вважали лідери Комінтерну — історія довела, що вони помилялися)... Проте — читаємо в мас-медіа України українською ж мовою те, що фактично дублює Russia Today.

І якби ж то ішлося про поодинокий випадок некоректних порівнянь! От що пише інший автор: «Приголомшені американці отримали свій миттєвий Майдан. Нехай короткий, але фотогенічний, видовищний, яскравий, але безперспективний. І надалі будь-яке американське політичне керівництво буде побоюватися натовпу на вулицях Вашингтона...» По-перше, розлючені натовпи на вулицях Вашингтона вже не раз з’являлися. Причому ідеологія та цілі цих натовпів були дуже різними — у 1925 році промарширували десятки тисяч бойовиків Ку-клукс-клану, у 1932 році до столиці США прийшли десятки тисяч ветеранів Першої світової війни, які внаслідок економічної кризи втратили засоби для існування (проти них кинули навіть кінноту та танки), у 1963 році зібралися вже сотні тисяч людей з різним кольором шкіри, перед якими Мартин Лютер Кінг виголосив свою уславлену промову «Я маю мрію», у кінці 1960-х — на початку 1970-х Вашингтон періодично заполонювали півмільйонні маніфестації проти війни у В’єтнамі, а в 1991 році марш проти війни у Перській затоці (де-факто — на підтримку Саддама Хусейна) зібрав 250 тисяч учасників. І так далі, і таке інше. Не один раз робилися спроби силою завадити роботі урядових установ. Від усього того демократія у США не загинула. Новим наразі є тільки те, що поліція не схотіла ревно захищати Капітолій. По-друге, при чому тут Майдан? Знову маємо кальку з Russia Today. Я не часто погоджуюсь із Юрієм Луценком, а тут частково доведеться: «Майдан НІКОЛИ не захоплював ні Адміністрацію Президента, ні Кабінет міністрів, ні Верховну Раду... І навпаки — саме проросійські сили в Криму, Донецьку і Луганську відразу захоплювали держадміністрації, приміщення УВС та УСБУ... Якщо проводити паралелі — то... у Вашингтоні була спроба реалізувати Антимайдан з його Гобліном, Топазом, Моторолою і подібними персонажами». Тільки, на щастя, тамтешні «мотороли» виявилися фейковими, у рогатих пластикових шоломах і з так само пластиковими списами в руках. А от жертви, на жаль, були реальними — до речі, стільки ж, скільки при розгоні маршу ветеранів у 1932 році...

«...Не вчора випестували тітушок з округу Колумбія. Це довга історія з безліччю уроків». Перепрошую, публіка, яка штурмувала Капітолій, майже вся була не з округу Колумбія, а з провінції. Крім того, за всього ідіотизму нападників їх некоректно порівнювати з найманим вітчизняним бидлом.

І нарешті. «Не можна не порівняти реакцію правоохоронців на ці події з їхньою реакцією на расові протести навесні-влітку минулого року. Тоді Вашингтон перетворився на суцільний військовий табір. Кульмінацією став розгін демонстрації на площі Лафаєт 1 червня. Чому зараз все сталося інакше? Одна з можливих відповідей полягає в тому, що ліволіберальних протестуючих надмірно демонізували, а реальну загрозу з радикального правого флангу применшували. В одному випадку значна частина протестувальників була з небілим кольором шкіри, в іншому — переважно з білим. Власне, це порівняння підтверджує тезу про інституціональний расизм у США, зокрема з боку правоохоронців».

«Надмірно демонізувати» т.зв. «ліволіберальних протестуючих» якось не випадає — перед тим у десятках американських міст відбулися масштабні погроми під ідейним прикриттям отих самих «лівих лібералів» — мовляв, знищення відновлюваного майна не є погромом, а крадіжка речей під час погромів не є крадіжкою... Нічого схожого прихильники Трампа не робили. І взагалі, чому поліція має викладатися, охороняючи депутатську публіку, яка ставала на коліна перед погромниками та клялася, що вріже фінансування силам правопорядку? Чому поліція мала захищати спікершу Палати представників Ненсі Пелосі, яка влітку на повен голос називала тих копів, які не тікали в куші під час штурмів держустанов, а намагалися спинити бойовиків Antifa та BLM «штурмовиками Трампа»? Як легко все підвести під «системний расизм»! Переконаний, відтепер, якщо наша поліція спробує якось завадити грабункам і розбою, здійснюваними «жителями Закарпаття», то і її звинуватять у «системному расизмі». Втім, «орли Авакова» прагнуть, схоже, мирно співіснувати з цією публікою. І це засвідчують десятки людей.

А тепер — особлива увага! В листопаді 2016 року протести проти обрання Трампа президентом привели до зіткнень і погромів у 25 містах, лише в Окленді було спалено понад 40 будинків, чимало працівників поліції було поранено. Про це всі забули? Чи то теж були «майдани»? Ще раніше, у Вісконсині в 2011 році будівлі органів влади були силоміць захоплені на 18 днів. А під час акції Occupy Wall Street того ж року (за президентства Обами) заарештували понад 700 осіб. Останню, між іншим, тоді хтось порівнював із Майданом 2004 року; порівняння, як на мене, гниле, бо ж учасники Occupy Wall Street називали свої дії «новою лівою всесвітньою революцією». Обидва ж Майдани мали антиолігархічне спрямування без якоїсь «нової лівизни».