З вірою у медицину

«Медицина за будь-якої влади є медициною. Завжди з’являються нові апарати, технології. Сказати, що за часів незалежності медикам стало легше матеріально, не можу. Просто атмосфера приємніша. Що тепер ми більш відкриті світу. Іноземні фахівці приїздять до нас, ми обмінюємось досвідом», — розповідає лікар з Івано-Франківська Степан Лабенський.

Лікар вже точно не пам’ятає, скільки часу працює, — почалось все у 1974-му чи 1975 році. У 1986-му він створив відділення кістково-гнійної інфекції в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні і керував ним 28 років. Зараз працює там лікарем. Пацієнти, яких він врятував від ампутацій, і через 20 років згадують про це зі сльозами. «Можна видалити людині половину шлунка, «викинути» легеню — і тоді вона не відчуватиме такого морального дискомфорту, як якщо забрати в неї кінцівку. Так, вона може стати слабшою фізично, але одягне сорочку, піджак і йде собі. А якщо немає кінцівки — це переживають більш травматично», — розмірковує Степан Васильович. Він постійно намагається посунути «рамку можливостей» сучасної медицини: коли наявне обладнання не здатне допомогти пацієнтам, придумує своє.

Степан Васильович став одним з 21 номінанта на отримання ордена Святого Пантелеймона, який вручали у Києві. Відзнаку присуджували у п’яти номінаціях: «Кращий лікар», «Кращий медик», «Новатор охорони здоров’я», «Міжнародне співробітництво у галузі охорони здоров’я» і «Служіння суспільству». Урочиста церемонія відбулась 9 серпня, у День Святого великомученика і цілителя Пантелеймона.

ГОЛОВНЕ — ВМІННЯ РОЗУМІТИ ЧУЖЕ ГОРЕ

Ольга Арсентіївна Кушнір, яку номінували у категорії «Кращий медик», нагадує аристократку: в довгій золотавій сукні і з ідеальною поставою. Власне, вона, старший фельдшер Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф у Тернополі, є елітою суспільства. У професії Ольга Арсентіївна майже 40 років. А перший серйозний досвід отримала у 19, коли несподівано довелось приймати пологи у сусідки.

ВІДЗНАКУ КРАЩОМУ ЛІКАРЮ, ЯКИМ ВИЗНАЛИ МИХАЙЛА КАШТАЛЬЯНА З ОДЕСИ, ВРУЧИВ СВЯТІЙШИЙ ПАТРІАРХ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ РУСИ-УКРАЇНИ ФІЛАРЕТ, ЯКИЙ Є ЧЛЕНОМ ПОВАЖНОЇ РАДИ ОРДЕНА СВЯТОГО ПАНТЕЛЕЙМОНА

Інша номінантка у цій категорії, Валентина Михальчук із Запоріжжя, у професії неймовірні 52 роки. І 40 з них вона працює головною медсестрою Запорізької обласної клінічної дитячої лікарні, нині під її керівництвом — 350 медсестер. Колись Валентина Миколаївна мріяла стати дитячим лікарем, але батько наполіг, щоб після восьмого класу вона пішла до медучилища — і скоріше змогла заробляти «на кусень хліба». Втім, Валентина Михальчук любить свою професію. Вважає, що головне у ній — вміння розуміти чуже горе і професійність.

А Людмила Новікова з Краматорська, крім роботи, обожнює квіти. Тому на території Краматорського міського онкодиспансеру, де працює старшою медсестрою, разом з колегами висаджує троянди — і це дарує радість пацієнтам з тяжкими діагнозами. Зараз такі радості особливо потрібні і працівникам онкодиспансеру: через війну у заклад приїжджають пацієнти і з Донецької, і з Луганської областей, їх стало у три-чотири рази більше.

«Медик має виконувати свою роботу незалежно від якихось нагород», — стверджує Мирослава Савчак, фельдшерка пункту екстреної медичної допомоги «Чижиків» у Львівській області, яку і визнали кращим медиком. Пункт допомоги обслуговує 21 село, машина старенька, з обладнання — найнеобхідніше. «Нас рятує те, що відстань до лікарень не надто велика — до 20—30 кілометрів. Коли випадки дуже тяжкі, викликаємо лікарську допомогу — машину з кращим обладнанням і групою медиків», — говорить фельдшерка.

Ще Мирослава двічі їздила у зону АТО як медик. «Ми з чоловіком були на Майдані, 18 лютого 2014 року його поранили. Він хотів іти в АТО, але не зміг зробити це за станом здоров’я. Тому займалися волонтерством, чоловік часто відвозив допомогу на передову. В АТО я була добровольцем. Спочатку поїхала туди під час відпустки, пізніше — вже на півтора року. Чоловік поставився до цього з розумінням. У принципі, там теж звична робота — як на «швидкій», так і на полі бою є і соматичні хворі, і поранені», — ділиться Мирослава Савчак.

БЕЗКІНЕЧНЕ САМОВДОСКОНАЛЕННЯ

Інколи вилікувати людину неможливо. Тоді медики допомагають їй гідно пройти життєвий шлях до кінця. Людмила Андріїшин працює в Івано-Франківському обласному клінічному центрі паліативної допомоги, завідує виїзним консультативним відділенням. 20 років тому, одною з перших в Україні, вона почала організовувати систему надання паліативної допомоги. На здобуття нагороди її висунули в номінації «Новатор в охороні здоров’я».

«Все починалось з хоспісу на 30 ліжок. На сьогодні це певна система, є відділення в інших районах області, виїзна служба, навчально-тренінговий центр, який по факту працює на всю країну, — перераховує Людмила Андріїшин. — Коли мені запропонували йти на цю посаду, я, анестезіолог за фахом, тиждень роздумувала. Попередньо читала про це. У Радянському Союзі перший хоспіс створили у Ленінграді, і в наших газетах про це багато друкувалось. Коли прийшла на цю роботу, багато де вчилась. Знайшла у Німеччині книжку зі списком усіх існуючих там хоспісів. Обрала ті, які сама хотіла б побачити, написала туди, і відповіли абсолютно всі — навіть ті, хто не міг прийняти. Перше таке навчання було у хоспісі під Кельном».

ОБОВ’ЯЗОК — РЯТУВАТИ ТІЛА І ДУШІ. ВИЗНАЧАЮЧИ, КОМУ ВРУЧИТИ НАГОРОДУ ЗА ПРОФЕСІОНАЛІЗМ І МИЛОСЕРДЯ, ОСОБЛИВУ УВАГУ ПРИДІЛИЛИ ЛЮДЯМ, ЯКІ РЯТУЮТЬ ВІЙСЬКОВИХ, — У ЛІКАРНЯХ І НА ПОЛІ БОЮ

Як зізнається Людмила Іванівна, досвід прийшов «на безкінечному самовдосконаленні». Сотні прочитаних книжок, які привозила з відряджень і які надсилали фахівці з усього світу, тисячі пацієнтів...  «Потреба в паліативній допомозі величезна. У нашій області, наприклад, це як мінімум 12 тисяч людей протягом року», — зазначає лікарка. Зараз вона працює у робочій групі, що розробляє положення для реформування системи надання паліативної допомоги в Україні. Каже, що загальна нормативна база вже напрацьована, але для дітей її поки немає. Ще Людмила Андріїшин наголошує, що система медицини змінюється важко, це тривалий процес, але вона у хороших зрушеннях переконана — і готова задля них працювати. Звісно, їй віриш.

ДОВІДКА

Орден Святого Пантелеймона є відзнакою за професіоналізм і милосердя, що має професійно-фахову спрямованість. Нагорода присуджується за гуманістичну і благородну діяльність у галузі охорони здоров’я, яка позитивно впливає на свідомість та духовний розвиток українського народу, спрямована на збереження та зміцнення здоров’я громадян країни і виховує толерантне ставлення одне до одного.

Відзнака має тривалу історію. Як розповідається на сайті нагороди (orden-panteleimon.com.ua), у 2009 році Міністерство охорони здоров’я (тоді його очолював Василь Князевич, нині — голова Поважної ради ордена) запровадило в Україні заохочувальну відзнаку «Хрест Пантелеймона Цілителя». Її вручали тим, хто має видатні особисті заслуги та сприяє розвитку галузі охорони здоров’я та медичної науки. Відзнаку благословили предстоятелі трьох найбільших християнських церков України. З часу заснування орденом нагородили понад двадцять вчених, лікарів, громадських діячів, благодійників, представників духовенства.

Дотримуючись основоположних засад заснування відзнаки та продовжуючи традицію нагородження, у 2017 році започаткували громадську відзнаку за професіоналізм та милосердя орден Святого Пантелеймона.

Пошуком і висуненням кандидатів на здобуття премії займаються регіональні експертні ради та Національна експертна комісія. Остання визначає кращих кандидатів, яких рекомендує Поважній раді. До складу Поважної ради входять авторитети у медичній, культурній, громадській, журналістській, духовній сферах. Саме вони цього року обрали п’ять лауреатів з 21 номінанта.

Кращим лікарем цього року визнали завідувача кафедри загальної хірургії та військової медицини Одеського національного медичного університету Михайла Каштальяна. Звання кращого медика отримала  фельдшер пункту екстреної та невідкладної допомоги «Чижиків» Пустомитівського району на Львівщині Мирослава Савчак. У номінації «Новатор охорони здоров’я» переможцем став лікар-комбустіолог опікового відділення міської клінічної лікарні №2 міста Дніпро Сергій Слєсаренко. За служіння суспільству посмертно нагородили фельдшера-«кіборга» Ігоря Зінича. А за міжнародне співробітництво в охороні здоров’я відзначили Хубертуса фон Фосса, відомого німецького педіатра і благодійника.