«Я не здатна на злі витвори»
Талановитий художник і дизайнер Тетяна Горюшина творить у стилі такого собі оптимістичного наїву. На відміну від дуже багатьох київських художників, які працюють у напівабстрактній «розмитій» манері, що породжує меланхолійні думки та почуття, від звірят Горюшиної віє непідробленою життєрадісністю і спокоєм. Вони живі та сонячні!
Горюшина запитана і як дизайнер — вона оформляє інтер’єри. І оскільки вже досить велика кількість людей починає всерйоз замислюватися над оформленням своїх апартаментів, на Горюшину існує попит.
Тетяна влаштовує персональні виставки, розписує тканини, працює візажистом. Спектр її витворів широкий — від живописних полотен до іграшок. Останнє, на жаль, не знаходить застосування внаслідок недорозвиненості цього бізнесу в Україні. А шкода — хочеться не лише бачити на картинах її персонажів, а й обійняти їх. Такі вони вже милі!
«Я ЗАПЛЮЩУЮ ОЧІ І БАЧУ ОБРАЗ У СЕРЕДИНІ»
— Від твоїх наївних, кумедних звірят віє якимсь теплом, співчуттям. Вони нагадують героїв мультфільмів.
— Що стосується фігурок, у них є елемент стилізації. Я за фахом — книжковий графік. Мене вчили стилізувати. Мої образи і реальні, і ні. Вони казкові, але створені на реальних враженнях.
— Мені здається, що маленька Тетянка Горюшина не награлася в дитинстві і продовжує гратися, вигадуючи казковий, іграшковий світ. Але, так чи інакше, твої роботи є винятком із бежево-сірої смуги, в яку часом зливається творчість багатьох київських художників-чоловіків. А в твоїх речах — світлий заряд. У Києві дуже сильна школа карикатури, однак твої герої хоч і гротескні, але — без уїдливості.
— Так, у мене відсутній сарказм. Я не здатна на злі витвори.
— Як з’явився весь цей зворушливий «зоопарк», наче зроблений для малюків.
— Коли в мене був період становлення в 17—18 років, — у мене виходили такі страшненькі герої, в дусі готики. Але поступово виробився свій стиль, і так уже вийшло, що мої роботи справді орієнтовані на дитячу уяву. Я й сама себе запитую: як їх сприйме дитина? Можливо, підсвідомо я й справді не награлася в дитинстві, але мені важливо знати, що думають про них діти. І завжди радує їхня непідробна реакція.
— Мені здається, багато твоїх персонажів — готові іграшки. Бери і випускай.
— У нас, на жаль, іграшковий бізнес як такий майже відсутній. Але вже на свою наступну виставку я готую казкових персонажів, зроблених із дерева. Ними можна гратися, а можна поставити в шифоньєр і — милуватися там.
— Твоїм роботам притаманна лубковість. Однак, наприклад, у картині «Леви» (де в них «перетинаються» мордочки) — закладене щось більш таємне, ніж у комедійній простоті лубків. У цій картині — або саме кохання, або прагнення до ідеального кохання.
— Чесно кажучи, ця картина створювалася на інтуїції. Я заплющую очі і бачу образ усередині, не вибудовуючи його логічно. Хоч, можливо, якби психіатр подивився на цю картину (сміється), він би зробив якісь свої медичні висновки. Вона неоднозначна, тут можна побачити і гармонію у стосунках двох людей, і роздвоєння особистості. А можливо, це спосіб боротьби з самотністю? Напевно, тому що мені дуже приємно дивитися на цю картину — це більше мрія.
«ХУДОЖНІЙ РАЙ — ВТІЛЕННЯ ПОЗИТИВНИХ ЕМОЦІЙ»
— А оцей твій довгий лисоподібний собака, який зворушливо поглядає на курчат, це що? Прагнення добра та ласки?
— Це перша картина з тієї серії. Часи були не дуже благополучні, ймовірно, мені самій бракувало чогось душевного. Хоча, якщо будь-якій людині поставити запитання, чи вистачає їй ніжності та доброти, не думаю, що вона відповість — так, дякую, достатньо.
— Це як грошей: їх ніколи не буває багато.
— Схоже. Є відчуття грошей, і є відчуття часу. Вони пов’язані між собою. Ось у мене відчуття часу не дуже розвинене. Наприклад, у мене з матір’ю різні характери. Маму дратувало, що я не вчасно робила уроків, не прибирала у кімнаті тощо. Усе — в останню мить. А коли на мене склали психологічну характеристику за гороскопом, з’ясувалося, мені притаманна здатність орієнтуватися в екстремальних умовах...
— Які сама й створюєш?
— Можливо. Я підсвідомо прагну продемонструвати цю свою властивість. Але картини я роблю все одно повільно, скрупульозно доводячи їх до досконалості (в моєму розумінні). Однак та психологічна характеристика принаймні позбавила мене комплексу.
— Ти така ж «біла і пухнаста», як твої персонажі, чи ні?
— Я ще та штучка! «Біла і пухнаста» — це таке звірятко з чистими думками, безпорадне, простеньке, наївне, думає «лише про хороше». Я часто таких зображаю, але навряд чи це мій портрет. Тільки частково.
— Слово «наївність» знову прозвучало. Наївність, до речі, — антонім інтуїції.
— Я досить інтуїтивна, але довірлива. Але мені, як художниці, важко аналізувати себе збоку. Для активізації творчості я користуюся більше медитацією, уявляючи себе в чарівному саду, в оточенні казкових тварин.
— Це як у пісні Бориса Гребенщикова — «... гуляют там животные невиданной красы»? Тобі там подобається жити?
— Мені більше подобається існувати в реальності, аніж у вигаданому раю. Але цей рай — втілення моїх позитивних емоцій. Вони виражені через цих звірят. Усі мої «комашки- таргашки» дивляться на глядача та віддають йому свою увагу. А вже уваги потребують усі!
— А оці дві дивовижні на вигляд істоти на твоїй картині «Черепаха та Пташка оберігають Сонечко».
— Черепаха і Пташка — це Земля і Небо.
— Просто філософія Вертикалі+Горизонталі. Але цю істоту ліворуч я б ніколи не назвав черепахою...
— А я її такою побачила! Це, як кажуть, мої проблеми. Загалом композиція грінпісівського напряму: «Оберігайте природу».
— Я вбачаю в цьому радше щось давнє, езотеричне. Черепаха, за переказами, на собі тримала землю.
— А етніку завжди хочеться використовувати. Я вивчаю символіку, але не «зашкалююсь» на цьому, намагаючись працювати на почутті.
«ГАРНИЙ СМАК ТРЕБА НАВ’ЯЗУВАТИ»
— Із твоїми картинами більш-менш ясно, але ти ж іще самобутній дизайнер. Ти робиш замовлення для нових українців?
— До мене звертаються не лише нові українці, а й люди середнього класу. Я переважно займаюся декоруванням стін. Дізнаюся, яка сім’я проживатиме, яка планується обстановка і згідно з цим пропоную варіанти. Якщо людей, наприклад, цікавить напрям хай- тек (метал, скло) — це не моє. Я люблю натуральні матеріали: гіпс, дерево.
— Ти створюєш якихось тварин на своїх барельєфах?
— Одній замовниці я зробила кішку. Я відчула, це — її суть. І взагалі вона любить котячі породи. У мене вийшла така охоронниця оселі, поважна та красива... пантера.
— Нівроку охоронниця! Чорний хижак!
— Я ж не робила її чорною...
— Ти зробила її білою? Про білих ведмедів чув, про білих пантер уперше.
— Вона ж декоративна, бежево-молочного відтінку.
— Оце художники! Роблять, що хочуть — пантеру відбілили!
— (сміється) І це природно!
— Це штучно! Хоча для світу мистецтва — цілком натурально.
— Отож. Річ не в пантері, а у відчутті, яке породжує персонаж. Хоч багато хто, звісно, спершу каже: мені потрібні квіточки із закарлючками, вкриті золотавинками. Я роблю один ескіз із закарлючками, а другий — яким собі уявляю клієнта. І даю на вибір. Людина, як правило, погоджується зі своїм відображенням.
— Бежеві пантери для світлих громадян. А темні, демонічні особистості тобі траплялися?
— Демонічних клієнтів не було, попадалися дебільні. Хоч із демонічними було б цікавіше. Якщо в людини є божевільні ідеї, чому б не спробувати їх втілити? А мені інколи трапляються настільки примітивні замовлення, що доводиться відмовлятися. Якщо немає внутрішнього розуміння між тобою та клієнтом — це ні до чого не приведе. Переробімо ескіз ще раз, ще раз, ще раз... Усі соки вичавлять! У мене були замовники, які мучили мене по два роки! І зрештою вони або зверталися до когось іншого, або шукали дешевше, або вже соромилися дзвонити. Я для них не була авторитетом. Тому я зазвичай заявляю клієнту: або ви мені довіряєте, або ні? Гарний смак клієнту треба нав’язувати.
— Це в роботі з дебільними?
— Це в роботі з тими, хто сам не знає, чого хоче. Звісно, клієнт може заявити: тут квадратик у трикутнику, зверху глечик. Але я можу порадити щось своє — вибір за ним.
— У тебе часто декор пов’язаний із природою: ліс, озеро, квіти...
— Пейзаж, як правило, вписується в будь-яку обстановку. Але більше я люблю абстрактні композиції, що втілюють конкретні емоції. Тут важливі колірні поєднання. Але якщо я відчуваю з боку клієнта дуже великий опір, намагаюся спихнути його знайомим художникам. Мені може забракнути нервів!
Є, щоправда, метод, як одразу викликати довіру клієнта. Це коли ти приходиш з якимось велетнем. Він просто мовчки сидітиме, поки я буду в ролі промовця. Супроводжуючий додає необхідної ваги моїм словам!
Якщо я приходжу сама, зі своїм розкішним порт-фоліо, зі своїм досвідом, але й зі своїм дитячим обличчям, то коли в результаті називаєш ціну (досить високу) у клієнтів з’являється до мене упередження. Чи не багато просить ця дівчина?
— Які ціни на декор стіни в стандартній квартирі?
— Найгрубіша фактура — 15 доларів за квадратний метр. У результаті стіна обійдеться від 300 до 1000 доларів.
Клієнт, який дає завдаток, тебе як майстра поважає. Гроші додають серйозності угоді.
— Які ти окреслила собі творчі перспективи в дизайні та в живописі? Продовжуватимеш напрям наїву в дусі великого примітивіста Анрі Руссо? До речі, в тебе речі, як і у нього, — швидше не сексуальні, а романтичні. А в твоїх помітне ще й материнське ставлення до персонажів.
— Мені цього ніхто не говорив. Але все-таки там є пристрасть?
— Так, але більше ніжності. Пристрасть — це кричущі фарби, бажання з’їсти. А в тебе — суцільне співчуття.
— У будь-якому випадку я хотіла б посилити сюжети, малювати пронизливі історії. Мене приваблює фольк.
— Індіанський, індійський, слов’янський?
— Мені цікава наша старовина: Трипілля, скіфська культура. Подобається образ Берегині.
— Я ж кажу, що в тобі щось материнське клекоче. Берегиню тиражуватимеш? Як Енді Уорхолл, застрільник поп-арту, — зображення Мерилін Монро?
— (сердитий погляд) Тепер, розказуючи про мою творчість, відштовхуватимешся від Матері-Берегині?
— Я відштовхуватимуся від твоєї особистості. То яким ти бачиш новий напрям для докладання сил?
— Ілюстрування дитячих книжок. Я би дуже хотіла, щоб мої книжки подивилися багато людей, щоб діти за ними вчилися читати.
— Кажу ж, твоєю творчістю керує материнський інстинкт.
— Це погано?
— Це чудово!
