Візуальний вимір ідентичності

Записи канцелярій або гетьманські грамоти, безумовно, є частиною нашої спадщини. Проте цього разу хотілося б наголосити не на тому, що в них написано, а як це здійснено. Адже, переглядаючи старовинні українські документи, розумієш, що українська ідентичність має ще один вимір — візуальний. У нашому письмі відображено українську історію — грецькі, польські, російські впливи. Та водночас є те самобутнє, яке закарбувалося на віки. Про це «День» і поговорив з Веронікою ЧЕБАНИК, каліграфинею, авторкою та викладачкою курсів каліграфії в Києві в школі «Арт і Я», авторкою видання прописів Italic calligraphy, «Український скоропис: каліграфія гострим пером».

РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО СКОРОПИСУ

— Для початку, напевно, варто детальніше розібратися в термінології. Устав, напівустав, скоропис, в’язь. Яка між ними різниця?

— Устав — це наш перший офіційний шрифт. Він був схожий на грецький устав, ним писали лише сакральну літературу, переписували Євангеліє, важливі документи. Писався устав не пером. Найімовірніше, користувалися дерев’яною паличкою.

Користуватися уставом складно, там великі літери. Тому, щоб писати швидше, треба було трохи зменшити розмір літер (до слова, це ще й економія пергаменту). Також тоді з’явився інший інструмент — пташине перо. Зрештою, виник напівустав — більш дрібний і вільний. Ним було написано багато сакральної літератури, і він став основою для друкарських літер.

В’язь — це складна багатоповерхова система письма, як конструктор, завдяки цьому творився чудовий декоративний ритм. Нею в чистому вигляді тексти не писалися, її переважно використовували для прикрашання, наприклад, верхньої частини сторінки — там могли написати речення в багатоповерхових конструкціях в’язі.

А скоропис — це було звичайне побутове письмо, його писали лише пташиним пером. Тут з’явився нахил, дрібні літери, хвостики вгору й вниз, петельки, розписи. Крім того, задля економії, слова часто скорочувалися, деякі літери виносили нагору. Все це, звичайно, ускладнює читання. Але є дуже цікаві форми, які ми серед усіх обираємо, щоб писати їх як сучасні.

Грецький скоропис також вплинув на наш, але значно меншою мірою, ніж на російський.

— Видається, що наша каліграфія є відображенням історії країни. Чи могли б ви розповісти про цей вплив грецької, західної традиції?

— Система кирилиці була розроблена на основі грецької, в ній відсотків сімдесят літер з цієї мови, та літер глаголиці. Ця система письма прийшла до нас з Балкан, з учнями Мефодія, в книжках, манускриптах — це було офіційне письмо.

Потім, коли почало розвиватися письмо менш офіційне — з’явився скоропис. Він складається з багатьох видів, оскільки дуже багато залежить від регіону. Стиль письма західних територій був більше схожий на польський скоропис (а той складався на основі базового рукописного в той час у Європі італійського курсиву — «канчелярески»). Іноді береш документ з тих країв, який написано польською і українською мовою, і потрібно зупинитися й подивитися, де закінчується польська мова й починається українська. Вони дуже схожі за ритмом. А ті тексти, які писалися московськими писарями, або де був їхній вплив, або ті документи, що надсилали до Москви, мали форму більш характерну для російського скоропису. Вважається, що російський скоропис був більш емоційним і закрученим по формі, не дуже зрозумілий.

Історію розвитку скоропису дуже гарно розклав по полицях професор і каліграф Віталій Мітченко. В нього є два видання зі скорописного письма. Перше — суто український скоропис XVII—XVIII століть, це книжка для всіх. А інше видання — це вже більше з історії каліграфії, там багато різних дослідницьких описів, зображень, чимало сучасної української каліграфії.

«ВВАЖАЄТЬСЯ, ЩО СУТО УКРАЇНСЬКИЙ СКОРОПИС — КОЗАЦЬКИЙ, ГЕТЬМАНСЬКИЙ»

— Тобто український правопис інкорпорує в собі багато різних традицій?

— Але в нього є своя самобутня форма. Вважається, що суто український скоропис — козацький, гетьманський. Документи були написані дрібними літерами й більш чітко (це й зрозуміло — це ж воєнний або дипломатичний документ, не можна, щоб його неправильно прочитали). Відповідно, він більш зрозумілий, у порівнянні з іншими.

Збереглося багато документів з того часу, і їх зараз важко прочитати, якщо не знаєш, як ці літери писалися. Та й раніше проблема була така сама. Наприклад, видавали спеціальні підручники, де був скоропис XVI—XVII століть і переклад XIX ст.

Звичайно, що так само як устав чи напівустав, цей спосіб письма не був дуже поширений. Це здебільшого були писарі та студентство академій, у простих людей — усе було набагато скромніше. Тому український скоропис — це почерки дуже відомих людей, які вели якісь громадські документи. Каліграфія була не для всіх.

— Ви згадували про індивідуальні почерки. Але я бачила, що також виокремлюють Київський, Острозький почерки...

— Так, вони називаються почерками, але можна сказати, що це, швидше, як скорописна школа, регіональний стиль скоропису. Радше навіть стилі каліграфії, бо український скоропис мав свої регіональні осередки. Якщо покласти поряд документи, написані, наприклад, Острозьким, Батуринським, Чернігівським почерком, то побачимо, що вони відрізняються за розміром літер, розчерками.

До речі, ці особливості також вивчає палеографія. Зокрема, в нас є книжка Віри Панашенко «Палеографія українського скоропису другої половини XVII ст.». Там описано, як розвивалися скорописні літери залежно від часу. В ній можна подивитися, як почерки виглядали тоді, і що про них писали в ХХ ст.

СКОРОПИС І БАСТАРДА

— Тож можна сказати, що саме скоропис, а не устав чи напівустав, втілює самобутність українського письма?

— Так, і в ньому збереглася ще старослов’янська літера — наша ідентичність, та форма, яку ми зараз трохи повертаємо. Тому що Петро І, під час реформи, зменшив кількість літер і змінив їхню форму: зі старослов’янської на ту, що мали європейські літери. В результаті зробили універсальну форму, дуже схожу на латинську. Ми зараз великою мірою користуємося саме нею.

Багато дизайнерів це знають і використовують шрифти здебільшого англійської мови. Літеру трохи переробляють, і вона в них з англійської стає українською. Звісно, там дуже багато з чого можна вибрати: латинська каліграфія дуже розвинута, цим літерам практично 2000 років.

Тому ідентичність слід шукати саме в скорописі, коли люди писали це в ритмі звичайного письма. І ми зараз потроху намагаємося її повернути. Взагалі особливість ритму українського скоропису — це ознака, яка відрізняє його від західних каліграфій. 

— А чи могли б ви детальніше розказати про відмінності між нашою і західною каліграфією?

— У наших писарів була певна базова форма, яку можна було використовувати. І хоч є багато правил і законів, як, наприклад, правильно створити завиток, але іноді писарі додавали в скоропис щось своє. Думаю, це одна з причин, чому скоропис так подобається людям.

А от у західній каліграфії, яка пишеться гострим пером, дуже багато правил, зокрема геометричних, наприклад, треба щоб цей завиток склався в овал. Тому західна каліграфія набагато складніша, ніж скоропис. Західний рядок дуже строгий, там висота літер, висота хвостиків згори, знизу дуже чітко регламентована. А скоропис більш вільний, ніби наша слов’янська ментальність дозволяє зробити хвостик вправо, хвостик вліво — а потім на око оцінити, чи так підійде.

ОДИН ІЗ ПРИКЛАДІВ ІНТЕГРАЦІЇ НАШОЇ ДАВНЬОЇ КАЛІГРАФІЇ В СУЧАСНІСТЬ — ОФОРМЛЕННЯ НОВИНКИ «ДНЯ», НАЗВА ЯКОЇ СТВОРЕНА У СТИЛІ КОЗАЦЬКОГО СКОРОПИСУ

Водночас у західній традиції є готичний скоропис, один більш рівненький, а є більш закручений. І попри те що він все одно більш чіткий, але в ньому є дуже багато форм, які схожі на наші скорописні елементи. Там же було так само — писалася офіційна каліграфія і неофіційна. Неофіційна в них називалася бастардами. Таких шрифтів було багато в Європі і в готику, і в пізніші часи. Але все одно західна каліграфія більш строга.

НА ЧОМУ «ТРИМАЄТЬСЯ» КАЛІГРАФІЯ?

— Якщо поговорити про каліграфію як процес. Читала, що каліграфія — це також поєднання ритму, динаміки... А як це реалізується під час письма?

— Слово каліграфія перекладається як «красиво писати». Дуже багато залежить від інструмента, яким ви пишете. Ви можете використовувати щось плоске — перо чи паличку, як колись устав створювали. Там буде один тип стиль письма, бо і форма літери, і пропорція залежатиме від інструмента. Якщо ви берете гостре перо — там уже інший стиль письма. Потім треба вивчити, як працювати з цим інструментом: як треба сидіти, як його тримати, технічні властивості — як заправляти. Тож спочатку освоєння інструмента, а вже потім техніка письма через вправи.

Я дуже часто порівнюю каліграфію з музикою, там є гами музичні, а тут так само є вправи, які називають каліграфічними гамами. Для того щоб писати красиво, ви спочатку повинні вивчити кожну літеру окремо. Тому треба вміти писати рівненькі палички, кружечки й овали, потім їх використовувати в літерах і рядках.

На чому тримається каліграфія? На гарній формі літери й ритмі. Бо якщо у вас літери окремі написані непогано, а потім ви складете їх з якимось неправильним ритмом (одна буде більша, інша — менша, одна буде на більшій відстані, інша — на меншій), це не буде каліграфією. В каліграфії потрібно враховувати все: вміння користуватися інструментом, яким ви пишете, знання, з яких елементів складається літера, і складання в ритм цих літер у слово, текст.

Композиція — це вже трохи складніша річ, тому що потребує дуже багато знань. Так само в музиці: багато хто може грати по нотах або без них, але не всі можуть стати композиторами.

«ЩОБ ФОРМА ЛІТЕР НАГАДУВАЛА ТУ, ЯКА БУЛА КІЛЬКА СТОЛІТЬ ТОМУ»

— Ви також розробили прописи для скоропису. Який принцип закладено в них?

— Вивчити скоропис, який існував три з лишком століття — неможливо, бо людина просто фізично не може писати всіма цими стилями та ще в тій формі, яка тоді існувала. Ми не можемо писати зараз, як писали тоді. І була ідея, що потрібно донести людям той скоропис, але в трохи простішій формі. Щоб вони могли взяти цей зошит, перо, зробити якісь вправи й прописати цю літеру так, аби, з одного боку, написаний цим скорописом текст можна було прочитати, а з іншого — щоб форма літер нагадувала ту, яка була кілька століть тому.

2018 року наша студія видала цей український скоропис для всіх — потрібно тільки мати гостре перо й більш-менш знати, як ним користуватися. Там не дуже складні форми, й кожен може спробувати. Це було намагання популяризувати, по-перше, заняття каліграфією, а по-друге, ознайомлювати людей саме з тими літерами, які існували тоді.

Та й загалом, ми прагнемо своєю студією популяризувати каліграфію серед великої кількості людей, щоб її вивчали не тільки дизайнери й художники, а й люди, далекі від цих тем. І як показує практика, в нас справді дуже змінилася авдиторія за ці роки. Бо коли ми тільки починали студію, до нас приходили ті, хто вже мав досвід роботи в цій сфері. А тепер, звісно, приходять ілюстратори, дизайнери, веб-дизайнери, але більшість людей займається «для себе», бо їм це цікаво.

Дехто приходить просто відпочити від основної роботи, наприклад, у нас навчалися кілька лікарів, і в них дуже добре виходило. Приходять й ІТ-шники, зазвичай вони все дуже рівненько роблять — математичний склад розуму дуже підходить до каліграфії. Є авдиторія, яка приходить позайматися сама й долучає до своєї роботи дітей.

— І насамкінець, наскільки український скоропис інтегрований у наше повсякденне життя, порівнюючи, наприклад, із Заходом?

— На Заході каліграфію дуже полюбляють, там навіть вивіски вручну пишуться для деяких магазинів. У нас це трапляється рідко, але вже можна побачити елементи якісної каліграфії в кафе, ресторанах, магазинах, коли вручну розписують стіни, стенди. Загалом, сьогодні багато українських дизайнерів використовують скоропис у своїх роботах: від упаковок до листівок і обкладинок книжок. І всі легко його читають, хоч ця форма відрізняється від тієї, яку ми вивчали в школі.