Тоталітарні культи і держава: безсовісна «свобода совісті» по-українськи
Перш ніж розглядати це питання детально, варто уточнити, що слід розуміти під тоталітарним культом. На мій погляд, одним із найбільш точних і повних можна вважати визначення, запропоноване американською організацією American Family Foundation у 1986 р.: «Культ (тоталітарного типу): група чи рух, що характеризується значною чи крайньою мірою відданості певній особі, яка неетично використовує маніпулятивні техніки підкорення та контролю. Під такими техніками розуміють: ізоляцію від колишніх друзів та родини, деградацію, спеціальні методи, спрямовані на підвищення навіюваності та підкореності, сильний груповий тиск, інформаційне управління, ліквідацію особистісного чи критичного судження, прагнення розвинути повну залежність від групи та страх залишити її тощо».
Відмовившись свого часу від політики заборон та переслідування релігійних організацій, держава абсолютно «по-шариковськи» вирішила «усе дозволити». Прийнявши у 1991 р. «Закон про свободу совісті та релігійні організації», який юридично оформив це положення, влада фактично сама «наповнила вітром вітрила» різних тоталітарних культів. Але ж той, хто сіє вітер, неминуче пожне бурю. Перші її відгомони прогриміли вже у 1993 році — страшний феномен «Білого братства», потім був 1995 рік — «Аум Сенрікьо» (Це у Японії. — К.Г. ). Щоправда, діяльність «Білого братства» була заборонена, але цим усе й обмежилося. Та, врешті, наївно було б вважати, що державні чиновники, виховані у дусі «правовірного атеїзму», а нині волею властей «головні по релігії», зможуть і бажатимуть насправді розбиратися у причинах і наслідках діяльності тоталітарних культів в країні.
На відміну від позиції нашої держави, європейці (Чому «європейці»? У різних країнах — по-різному. — К.Г. ). дуже серйозно ставляться до проблеми культів. У цих країнах діяльність екстремістських релігійних організацій перебуває під найсуворішим контролем держави. А деякі з них повністю заборонені (у той час, як у нашій країні саме ці культи діють абсолютно відкрито — наприклад секта «Сім'я», «Церква Христа», «Церква уніфікації», Муна та іншi). (Примітка редактора: у переважній більшості країн ці організації користуються усіма правами, як і інші деномінації. — К.Г. ).
Виходить, що варто об'єднанню проголосити себе релігійним, — як воно фактично виходить із-під юрисдикції держави (Що б це означало? — К.Г. ). Отаке своєрідне втілення принципу розмежування церкви і держави. По-українськи. І тоталітарні культи можуть безперешкодно здійснювати свою, по суті, злочинну діяльність (Злочинність може довести тільки суд у кожному конкретному випадку. — К.Г. ). Держава свою некомпетентність і нездатність боротися з негативним впливом деструктивних культів прикриває фразами про необхідність дотримання демократичних свобод — свободи совісті і віросповідання. (А що, цього нам не треба? — К.Г. ).
У нашій країні (на відміну від європейців і США) не відбувається судів над тоталітарними культами, які порушують чинне законодавство, у тому числі «Закон про свободу совісті та релігійні організації». Наприклад, не притягують до відповідальності організацію «Свідки Єгови». (Ця церква законна у всьому світі, навіть у Росії. Останніми, хто її активно переслідував, були Гітлер і Сталін. — К.Г. ). Члени цієї секти помирали і продовжують помирати тому, що вони самі або їх родичі забороняють переливати кров, коли це необхідне для порятунку їх життя. Відмову від переливання крові члени цієї секти оформляють документально, щоб потім не було «проблем» з правоохоронними органами. Такі дії цілком підпадають під визначення «посягання обрядової або проповідницької діяльності релігійної організації на життя, здоров'я... особистості» (ст. 16 «Закону про свободу совісті та релігійні організації).
Ще у 93-му році українське суспільство уперше побачило страшні наслідки «роботи» деструктивних культів — це історія з Білим братством. І що ж — пожахались і... забули. (Керівники Білого Братства відсиділи значні терміни в ув'язненні. — К.Г. ). Адже і сьогодні люди божеволіють, закінчують життя самогубством, здійснюють злочини, «завдяки» зусиллям усіляких «батьків» та «месій». Чи варто закривати очі і вдавати, що всього цього немає? (Хотілося б почути хоч один конкретний приклад з того, що побачив автор на свої очі. — К.Г. ).
В інших країнах існують громадські організації для боротьби з культами. Вони об'єднують батьків, колишніх членів культів, лікарів, психологів, священиків. У Європі та США є також фахівці і центри, що надають моральну та психологічну допомогу людям, які довгий час були членами тоталітарних культів. Там є можливість отримати всебічну об'єктивну інформацію про культи, їх методи роботи та справжні цілі. Останнє дуже важливо. У нашій країні катастрофічно мало матеріалів про діяльність релігійних екстремістів. (Це не так — у нас є широкий ринок відповідної «наукової» літератури, що друкується у Росії. — К.Г. ). Як це не парадоксально, у радянські часи випускалося набагато більше подібної літератури. Тоді війна держави з культами велася на усіх фронтах.
Надії на те, що держава зможе ефективно протидіяти сектам, на жаль, дуже мало. Певно, цю функцію на себе візьмуть громадські організації, що складаються з тих, хто чітко усвідомив небезпеку діяльності тоталітарних культів. Цей шлях уже показав свою ефективність в інших країнах. (В Україні є така організація — «Порятунок» — К.Г. ).
