Таємничий «Острів» балтів
Археологи знайшли під Києвом унікальне поховання, яке мають намір зробити пам’яткою національного значення. А поки захищають його від грабіжниківЦей проект може стати одним із найбільших міжнародних археологічних досліджень у Європі, хоча почалося все майже випадково. У вересні 2017 року до Інституту археології НАН України звернувся краєзнавець Валерій Романюк. Він розповів про пограбування некрополя між селами Пугачівка та Острів у Рокитнянському районі Київської області — це близько 70 кілометрів від столиці («День» розповідав про цю історію у матеріалі «Ми не знаємо, як зупинити цей грабіж», №206 за 16 листопада 2017 року).
На тому місці ще у 1983 році знайшли поселення черняхівської культури ІІІ — ІV століть нашої ери, і археологи вважали, що працюватимуть саме з таким матеріалом.
«Ми дуже здивувалися, коли виявилося, що знайдені у похованні речі є зовсім не черняхівськими. Ми стояли над могилою і не могли зрозуміти, що це таке, бо таких речей ніколи не бачили. Але ввечері, коли ми зв’язалися з нашим колегою Федором Андрощуком (доктор історичних наук, фахівець з історії ранньосередньовічної археології Русі та Скандинавії, зараз працює у Швеції. — Авт.), стало зрозуміло, що це західно-балтські речі ХІ століття, яких до того археологи на теренах України ніколи не знаходили», — розповідає В’ячеслав БАРАНОВ, заступник начальника Архітектурно-археологічної експедиції Інституту археології НАН України.
У той же вечір археологи вирішили, що на цьому місці треба проводити розкопки, за тиждень туди приїхала експедиція. Науковці працюють на місці некрополя цілий рік, навіть не в сезон, інакше туди одразу приїжджають «чорні археологи» з металошукачами.
Пам’яткою з робочою назвою «Острів» зацікавилися у Центрі балтійських і скандинавських досліджень у німецькому Шлезвігу, плануються спільні дослідження, тож у квітні німецькі фахівці приїхали на місце, щоб побачити все на власні очі.
ЗНАХІДКИ
До цього часу досліджено 54 поховання, 16 квітня було знайдено 55-те. За словами В’ячеслава Баранова, з огляду на окремі антропологічні ознаки, більшість похованих — переселенці першої хвилі.
Балтський могильник, який назвали «Острів-1», займає терасу на правовому березі річки Рось, напроти нього розташоване давньоруське городище Сухоліси. Наразі археологи оцінюють площу некрополя у близько 10 гектарів.
«Чоловіки переважно поховані зі зброєю, і найчастіше зустрічаються сокири. Крім того, зафіксовані списи — скоріш за все, метальні. Знайдено один фрагмент меча, а саме — навершя. Є елементи кінської збруї — шпори, а також деталі поясних чоловічих наборів і фібули (металеві застібки. — Авт.). Часто зустрічаються відра», — В’ячеслав Баранов показує слайди зі світлинами знахідок.
У жіночих похованнях знайшли притаманні для західних балтів прикраси, наприклад, браслети, оздоблені стилізованими зображеннями тварин, арбалетоподібні пластинчасті фібули. Крім цього, є раковини каурі, різноманітні намистини, обтягнуті золотою фольгою та скляні, скоріше за все, імпортного походження — візантійські. Ще серед знахідок — гривна. Така шийна прикраса не характерна для давньоруських старожитностей, але притаманна західним балтам.
Також археологи знайшли рештки поховальної їжі, переважно це курячі кістки, причому — різних курей в одному похованні.
ЗВІДКИ МОГЛИ ПРИЙТИ БАЛТИ
За словами В’ячеслава Баранова, балтський некрополь немає аналогів в Україні, найближчі його аналоги — в Литві, Латвії та на південному сході Польщі, тобто за сотні кілометрів. Балти, чиї поховання знайшли під Києвом, могли прийти з південно-східної чи північно-східної Польщі, з території сучасної Калінінградської області Росії.
Можливо, західні балти опинилися на Росі, так би мовити, за ініціативою князя Ярослава Мудрого. «До Ярослава кордон проходив по сучасній річці Стугна, це було дуже близько до Києва. І вже при Ярославі цей кордон переноситься південніше майже на 70 кілометрів, до Росі, — каже Баранов. — Ярослав засновує місто Біла Церква, а потім, як розповідає літопис, ставить «гради по Росі» й заселяє туди переселенців, яких, у певному сенсі, примушує переїжджати до Середнього Подніпров’я. Наприклад, літопис розповідає про польську знать, яку Ярослав захопив під час походу на їхні міста і переселив до Поросся. Ми думаємо, що в Рокитному механізм переселення балтів був схожий: Ярослав їх або захопив, або зробив пропозицію переселитися туди. У літописі не було написано про поселення балтів — лише про поляків, тому це може бути новою сторінкою, скажімо так, спільної історії Балтії та України».
РОДИННІ ЗВ’ЯЗКИ, ХВОРОБИ, ДІЄТА
Олександра КОЗАК, антрополог, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту археології НАН України, вже почала дослідження скелетів, знайдених у похованнях. Мета — зробити демографічну реконструкцію, тобто визначити можливі родинні зв’язки, походження цих балтів, сліди різних захворювань, реконструювати їхню дієту і заняття. Зараз кістки вивчають морфологічно, на майбутнє плануються ДНК-аналізи, ізотопні аналізи тощо.
Минулого року Олександра Козак разом із колегами дослідила 24 поховання, цього року — 15. «Якраз цього року вийшло так, що ми працюємо з похованими, щодо яких можемо припустити, що це — родини. Наприклад, похована жінка, а поруч із нею — дитина близько року за віком. І у жінки, і в дитини на кістках є сліди туберкульозу, очевидно, вони померли одночасно», — зауважує пані Олександра.
Більшість похованих на дослідженій ділянці — молоді люди і діти, практично немає людей, старших 35 років. Науковці визначили, що чоловіки є зайдами, а жінки мають місцеві ознаки. У похованих знайшли доволі багато захворювань зубів — карієсу і зубного каменю, а співвідношення стертості задніх і передніх зубів вказує на те, що ці люди були землеробами. Також вони мали доволі багато інфекційних захворювань — риніти, нежить, отити, крім цього, туберкульоз. Така кількість хвороб показує, що популяція не була адаптована до умов цього середовища.
Узагальнюючи, підтверджується, що це доволі молода популяція, члени якої мають між собою родинні зв’язки. Висока кількість побутових травм і доволі низький рівень адаптації характерні для спільнот, які мігрували.
ХАЙ-ТЕК ДОСЛІДЖЕННЯ
«Я працював із матеріалом, як той, що ми бачимо в «Острові-1», більше десяти років і знаю його дуже добре. Коли я побачив цей матеріал тут, за тисячу кілометрів від джерел, де це мало б знаходитися, то дуже здивувався», — зізнається Роман ШИРОУХОВ, стипендіат Фонду Олександра фон Гумбольдта, науковий співробітник Центру балтійських і скандинавських досліджень, доктор історичних наук. Роман спеціалізується на археології балтів і східно-балтійського регіону пізньої залізної доби.
Фібули, знайдені в могильнику «Острів-1», ідентичні тим, що знаходили у районі Клайпеди — це західна Литва, і на Самбійському півострові Калінінградської області. Цікаво, що велика частка — до третини — таких речей, знайдених на балтійській території, мають сліди носіння і ремонту, а на «Острові-1» все нове. За словами Романа Широухова, це може додатковою вказувати на те, що йдеться про перше покоління популяції, яке не встигло передати прикраси нащадкам, довго їх поносити тощо.
У Романа як у досвідченого дослідника балтів ми запитали, навіщо у похованнях відра. В інгумаціях (тобто, похованнях, коли тіло закопують у землю) «Острова-1» фрагменти відер знаходили в ногах покійників. «Західні балти, в яких були аналогічні фібули тощо, в основному, спалювали своїх мертвих. В їхніх похованнях дужки від відер знаходять серед спалених кісток. Є кілька ідей, навіщо використовуються ці відра. По-перше, це міг бути заупокійний дар, якась рідина. Друга ідея — що традиція класти відра в поховання прийшла зі Скандинавії, де їх використовували, щоб вичерпувати воду з кораблів. Але це лише гіпотеза», — акцентує Широухов.
Німецькі фахівці можуть допомогти українським із дослідженням поховань за допомогою просунутих технологій. У першу чергу йдеться про високоточне радіовуглецеве датування у лабораторіях міста Кіль, яке можна зробити для органічних матеріалів, а це — текстиль, кістки покійних, дерево. Плюс антропологічні дослідження, першою частиною яких займалась Олександра Козак, дослідження ДНК людей, похованих в «Острові-1», і, за можливості, порівняння їх із ДНК балтів із Західної Литви. Також планується геомагнітна розвідка на території могильника і двох дотичних городищ — Сухоліси і Бушеве, її проводитимуть геофізики з Кільського університету, щоб визначити кордони пам’яток, — тоді археологи точно знатимуть, де їм працювати.
МІЖНАРОДНІ ПРОЕКТИ
Зараз фахівці Інституту археології створюють облікову документацію щодо пам’ятки, щоб передати її до Міністерства культури. У цих документах врахують усі культурно-археологічні пам’ятки на території «Острова».
Всеволод ІВАКІН, кандидат історичних наук, завідувач відділу археології Києва Інституту археології НАН України, начальник Архітектурно-археологічної експедиції інституту, перераховує усі ці пам’ятки: «Тут у нас є епоха бронзи, поховання скіфської доби — а це ранній залізний вік, VII— V століття до нашої ери. Також тут є велетенське черняхівське поселення — вже більш-менш досліджене, празька та пеньківська культури VI — VII століття. Далі йде давньоруський час — ці цікаві балти і вже безпосередньо давньоруське поселення. Скоріше за все, ця група існувала недовго, два покоління — не більше, про що свідчать антропологічні студії. Але все це попередньо, бо потрібна статистика, а для неї — копати могильник далі й досліджувати поселення через річку. І ще не треба відкидати пам’ятки козацької доби XVII— XVIII століть».
На думку Всеволода Івакіна, ця територія має стати пам’яткою національного значення, бо такі багатошарові пам’ятки, де стільки епох скупчені на кількох десятках квадратних кілометрів, є рідкісними.
Власне, завдяки тому, що на цій території знаходять сліди стількох різних культур, можна залучати міжнародних фахівців. Івакін розповідає, що німецькі колеги зацікавлені в тому, щоб укласти спільний грантовий проект з комплексних досліджень поки що лише балтського могильника. «Проте ми не можемо досліджувати балтський могильник поза черняхівським поселенням. Звісно, це потягне ще якісь проекти», — додає археолог.
Вже другий рік поспіль на території пам’ятки працює представник Інституту археології при Жешувському університеті в Польщі. Він приїздить зі студентами, щоб вивчати фортифікаційні укріплення городища Сухоліси. Ця співпраця може розширюватися у дослідженнях черняхівської та слов’янських культур.
Крім цього, є попередні домовленості з білоруськими науковцями щодо дослідження слов’янської тематики, імовірна співпраця з Литвою та Латвією.
«На місці у нас є база, розрахована не під один окремий могильник, а під всю цю купу пам’яток, плюс у нас є цікавий і малодосліджений фронтірний, тобто прикордонний, регіон — все це Поросся. Усі пам’ятки там треба досліджувати, бо ми їх втрачаємо», — підкреслює Всеволод Івакін.
ЗАХИСТИТИ І ДОСЛІДИТИ
«Ми дуже зацікавлені в цьому проекті, бо він порушує велику кількість питань, — запевняє професор Клаус фон КАРНАП-БОРНХАЙМ, директор Центру балтійських і скандинавських досліджень у Шлезвігу. — Перше пов’язане з матеріалом. Тут ми маємо ці фібули, озброєння, прикраси, дуже схожі на ті, що знаходили на відстані близько тисячі кілометрів на північ. Тож що це означає? Ці речі походять із балтійського регіону? Існує традиційний зв’язок між Балтійським морем і річкою Рось. Коли я роздивляюсь експозицію свого музею, присвячену епосі вікінгів, бачу чудові речі, що походять з Києва, пов’язані зі сходом Європи. Тож є довга традиція зв’язків між Балтійським і Чорним морями, але кожен із цих зв’язків особливий».
Щоб отримати відповіді на всі запитання, зараз українським науковцям доводиться постійно чергувати на території некрополя балтів. «Як тільки ми не виходимо туди працювати, та навіть коли наші хлопці там є, — приїжджають групи від однієї машини до кількох, дивляться, що відбувається. З ними розмовляють, і, як правило, вони їдуть, вони не агресивні. Але вони є, і якщо там не буде нас або людей, які скажуть, що там ходити не можна, то вони копатимуть, — говорить Всеволод Івакін. — І замість того, щоб опинитися в музеях, щоб стати інформативною базою для міжнародних культурних проектів, артефакти можуть залишитись у приватних музеях. А щось може взагалі піти за кордон нелегальними шляхами — ми знаємо, що такі практики є».
До речі, як розповідав Всеволод Івакін «Дню» два роки тому, перші артефакти, що, імовірно, походять з могильника під Києвом, на сайтах «чорних археологів» почали продавати ще у 2011 році.
Клаус фон Карнап-Борнхайм зауважує, що в Німеччині «чорні археологи» також є проблемою, але сильні закони, за якими розграбування пам’яток вважається кримінальним злочином, розохочують людей це робити. «Це складна ситуація, бо у різних землях Німеччини — різні закони, — продовжує керівник Центру балтійських і скандинавських досліджень. — У моєму регіоні (федеральна земля Шлезвіг-Гольштейн. — Авт.) створена модель з великим покаранням за незаконне використання металошукачів».
Також археологи співпрацюють із власниками металошукачів, якщо ті допомагають науковцям. «Наприклад, ми пропонуємо їм дослідити певну територію — але тільки вдвох, разом із науковцем, щоб одна людина не забрала собі цінні артефакти. Ми називаємо це кооперативною моделлю, — пояснює Клаус фон Карнап-Борнхайм. — У нашому суспільстві не так цікаво продавати знахідки, щоб заробити гроші. Багато людей з металошукачами зацікавлені у роботі з науковцями: вони хочуть дізнатися щось про артефакти, хочуть бути включеними, бути кимось на кшталт партнерів археологів. У Данії це працює кілька років, і працює добре. Ми адаптували це у власному регіоні, й це теж спрацьовує, менше кримінальних злочинів із використанням металошукачів. Але я бачу, що в Росії, Україні, Польщі ситуація дуже відрізняється».
Всеволод Івакін переконаний, що треба популяризувати українські пам’ятки, бо люди знають про археологію мало, навіть не завжди розуміють, чим відрізняється офіційна наука від «просто» людей з металошукачами: для багатьох і ті, й ті збирають старожитності. Очевидно, що це погано впливає як на стан пам’яток, так і на репутацію археології. Утім, навколо «Острова» вже збирається група підтримки з представників місцевої влади, Мінкульту, меценатів, тож науковець підсумовує: «Думаю, це буде нелегко, але у нас є можливість зробити музейний і дослідницький проект, перший у своєму роді в Європі».