Скільки коштує дружба з полковником Каддафі?

Україна, наприкінці 2000 року все ж таки зважившись на відкриття свого посольства у Лівії, прагне знайти свою золоту середину у відносинах з цією африканською країною. Олексій РИБАК, Надзвичайний і Повноважний посол України у Соціалістичній Народній Лівійській Арабській Джамахірії, каже, що Києву варто поборотися за лівійські перспективи.

— Після скасування санкцій економіки Лівія потребує модернізації, керівництво країни прагне довести промислову сферу до сучасного рівня. Фінансові можливості для реалізації цих планів вельми значні. Лівія видобуває 1 млн. 400 тис. барелі нафти за добу. Тепер ціна за барель тримається $25-28. До того ж Лівія трохи експортує метал, труби, деякі фрукти, масло. Виходить, що за добу країна заробляє близько $40 млн. За місяць — понад $1 млрд. Населення Лівії — 5 млн., щоправда територія — три України. Але ці площі ще треба освоювати.

— Чи збільшився товарообіг між Україною і Лівією після того, як у Тріполі почало працювати українське посольство?

— Сьогодні ми можемо говорити про товарообіг $30 млн. на рік. А були в мінусах. А ці $30 млн. — тільки позитивне сальдо.

— Тісні контакти з Тріполі активно прагне реанімувати Москва. У Лівії вже побували кілька важливих російських делегацій — і ті, хто займається зовнішньополітичною діяльністю Росії, і ті, хто відповідає за військово-технічну співпрацю. Створено двосторонню комісію із співробітництва. А що у нас?

— Між Україною та Лівією також створено двосторонню комісію із співробітництва. У січні відбувся візит в Лівію першого віце-прем’єра України Юрія Єханурова. З ним тоді прибула дуже солідна делегація для розгляду можливостей широкомасштабного співробітництва. Ми обговорювали майже всі сфери. Але хоча Лівію на пострадянському просторі насамперед чомусь сприймають з погляду військово-технічної співпраці — питанням ВТС ми майже не приділяли уваги. Оскільки ми сьогодні можемо вийти на співпрацю з Лівією у цивільних сферах — більш перспективних і більш цікавих. Металургія, нафтогазовий комплекс, аеропорти, розвиток інфраструктури країни — входять до цього переліку. Лівійці прагнуть більш широких побратимських зв’язків. Вони пропонують «побратати» Одесу та Бенгазію — це велике портове місто. Я сподіваюся, що якщо не Одеса, то Миколаїв або Херсон можуть відгукнутися на цю пропозицію.

— Цього року Київський державний авіаційний завод «Авіант» повинен поставити до Лівії два літаки Ан-124-100 «Руслан». Перший вже відправлено. Була також інформація про участь Ан-32 і Ан-74 у тендерах на оснащення лівійського цивільного флоту. Ці історії мають продовження?

— Контракт щодо «Русланів» не стосується нових літаків. Хоча в Лівії цей проект сприймається з оптимізмом, а представники західних комерційних структур відмітили той факт, що саме з Україною лівійці першими пішли на широкомасштабний контракт. У Лівії дуже добре знають про авіаційну промисловість України і марка «Ан» у них популярна. Я переконаний, що найближчим часом ми почуємо про щось дуже істотне у цій сфері.

— Києву доводиться озиратися на Вашингтон, будуючи свої відносини з Тріполі?

— Скажімо так — відчувається вплив американського законодавства на прийняття рішень. Адже, розвиваючи співробітництво, ми повинні враховувати всі складові частини цього процесу. Щоб потім вимушено не відмовлятися від того чи іншого контракту. Раніше, наприклад, американське законодавство передбачало можливість запровадження санкцій з боку США проти будь-якої фірми — своєї або зарубіжної, котра інвестує понад $40 млн. у розробку та освоєння нафтових ресурсів у Лівії, або порушує чинну заборону ООН на продаж Лівії ряду товарів та послуг, таких як зброя, деякі види нафтового устаткування.

Нині все ще жорсткіше. У енергетичній сфері встановлені обмеження в $20 млн. При цьому американці, зберігаючи режим національних санкцій, утримують за собою й ті окремі райони, які років десять тому були розподілені у Лівії американським компаніям під нафтовидобуток та газорозвідку. І ніхто туди не заходить. А лівійцям, зрозуміло, треба розробляти нові родовища. У той же час, коли, наприклад, представники Тріполі почали контакти у цій сфері з німцями, у відносинах США і Німеччини виникла певна напруженість.

Після ухвалення конгресом нового закону про продовження режиму санкцій США проти Лівії — з тим же принципом, що внутрішні американські санкції можуть розповсюджуватися і на зарубіжні фірми — одразу зреагував Європейський Союз. Було заявлено, що якщо відносно якоїсь європейської компанії будуть застосовані американські санкції, то на рівні Всесвітньої організації торгівлі буде ініційовано розслідування щодо дискримінації, яка здійснюється з боку США. Я переконаний, що за такого розвитку подій США програють подібний процес.

— Складається стійке враження, що Тріполі намагається заручитися більшою підтримкою саме європейських країн. Чи може це, наприклад, через наступні п’ять років вплинути на пом’якшення ставлення США до Лівії? Тим більше, що саме цього домагається могутнє американське нафтове лобі…

— Якщо виходити із судового процесу у «справі Локербі» та тону американо-лівійських відносин на цьому фоні, то я не бачу тут підстав для прогресу. У США до того ж достатній профіцит, щоб тримати свої санкції проти Лівії досить довго Але я не думаю, що можна втрачати час нам, особливо за умов нинішньої схильності Лівії до України.

Якщо навіть враховувати американське законодавство, то ці $40 млн., а тепер — $20 млн., — це обмеження для однієї фірми. З іншого боку, коли проти Тріполі діяли жорсткі міжнародні санкції, Південна Корея почала реалізовувати у Лівії проект створення штучної ріки на суму $20 млрд. Тепер проект вже майже завершено. І чомусь до компаній Південної Кореї не було застосовано американських санкцій. Отже, шляхи є. Тим більше зараз, коли міжнародних санкцій вже немає, і я переконаний, що їх більше ніхто не запровадить…

— Кажуть, що Каддафі виділив ділянку під концесії для українських нафтових компаній. Чи є вже у тих $30 млн. нашого товарообігу з Лівією нафтогазова складова?

— Поки що немає. Але наведу такий приклад. Росія отримала контракт на будівництво газопроводу в Лівії. І там понад 70 відсотків персоналу — українці. Але наша держава від цього нічого не отримує…

— З Мінська повідомляли про те, що глава Лівійської Джамахірії може восени відвідати Білорусію. А на запрошення Муамара Каддафі готовність відвідати Тріполі виявив російський президент Володимир Путін. Чи не планується подібна зустріч між керівництвом Лівії та України?

— Лівійська сторона ініціює такі контакти. Лідер Лівії Муамар Каддафі заявляв усім нашим делегаціям, що Україна для Тріполі — пріоритетно-дружня країна. Він сам неодноразово виявляв бажання, — це звучало і по телебаченню Лівії, і на деяких форумах — відвідати Україну. І це бажання доводили до відома керівництва нашої країни.

Я вважаю, що у найближчому майбутньому відбудеться візит лівійської делегації в Україну. Рівень цього візиту зараз визначається. Цей візит я розглядаю як продовження роботи двосторонньої комісії. Його мета — більш детально обговорити напрями реалізації цивільних — я підкреслюю — цивільних проектів.

— Але все таки важко повірити в те, щоб наше посольство в Лівії нічого не робило для того, щоб створювати передумови для виходу України на військово-технічний сегмент лівійського ринку.

— Так, перспективи є. І сторони придивляються один до одного. Але контрактів немає. А це різні речі — контакти і контракти…

— Ну, добре. Чи є в України інтерес до того, щоб взятися за модернізацію танкового парку Лівії?

— Ви знаєте, я вам чесно кажу, я жодного разу не чув від лівійської сторони про бажання щось робити з їхньою бронетехнікою. Принаймні, досі. Та й у світі ставлення до бронетехніки нині, скажімо так, упереджене…

— А до бойової авіації у лівійців таке ж саме ставлення?

— Якщо йдеться про ті військові літаки, що підіймаються у повітря, то вся ця техніка часів Радянського Союзу. І я не думаю, що навіть після модернізації від неї буде багато користі…

— Після того, як Африканський Союз змінив Організацію африканської єдності, подейкували, що це Каддафі об’єднав Чорний континент під себе. А який ваш погляд на роль Лівії в Африці?

— Лівія сьогодні — визнаний лідер в Африці. Стався перерозподіл цінностей та сфер впливу на Чорному континенті, і Лівія у цих змінах відіграла вагому роль. Слід пригадати про те, що напередодні позачергового самміту африканських країн у березні в лівійському місті Сирт 36 країн взагалі не підписали статутні документи стосовно утворення Африканського союзу. А вже на самій зустрічі на вищому рівні, за ходом якої спостерігала й українська делегація, «за» висловилися всі 53 африканські держави. Звичайно, до такого прогресу можна віднестися з певною часткою сарказму. Що це результат «чекової» дипломатії. Так писали деякі західні видання. Але у дипломатії важливий результат. Не можна говорити, що все так просто — «чек за підпис». Тут треба знати безліч нюансів у відносинах між державами. Роль керівництва Лівії в процесі створення Африканського Союзу дійсно вирішальна.

Те, що вже до травня статутні документи набрали чинності після ратифікації необхідною кількістю держав- учасниць, і те, Африканський союз був офіційно проголошений на Лусакському самміті, також є показовим штрихом. І для об’єктивної оцінки відносин України та Лівії важливо, що багато лідерів західних країн — Франції, Німеччини, Італії, а також генсек ООН відмічали значну роль Лівії в урегулюванні конфліктів на континенті. Щоправда, є й ті, хто дебатують про продуктивну або контрпродуктивну участь Лівії в цих процесах. Але тут у кожного — своя правда.

— І Україна в цій ситуації відноситься до Лівії як до моста в Африку?

— Так. І це не є моїми особистими переконаннями. Ми вели переговори з лівійцями, і вони пропонують Україні стати одним з партнерів для здійснення проектів у Африці. За умов використання нашого досвіду, нашого ноу-хау, наших фахівців. У них багато планів, але вони не знають, як до них братися. Є кошти. Наприклад, обсяг тільки одного з фондів — з ризиковим капіталом — складає близько $10 млрд.

— А чи не зіштовхує Лівія цілеспрямовано на одному полі такі країни, як Україна, Білорусь і Росія — зі схожим спектром послуг, щоб у результаті отримати максимальну вигоду від такої конкуренції?

— Звичайно, можна думати й так. Але та ж сама Білорусь ніколи не запропонує такого спектру товарів та продукції, як Україна. Там немає такого промислового та сільськогосподарського потенціалу. Росія — це питання інше. Але варто пригадати про те, що в Африці зараз відбувається своєрідне відродження, яке формується на новому менталітеті. Про це, до речі, заявляло й керівництво Лівії, що Африка повинна бути для африканців, а партнери у Африки повинні бути новими — без імперських амбіцій та колоніального минулого. В України такого тягаря немає.