(Не)видима пастка

Коли мова заходить про гроші, емоціям та жалості не повинно бути місця. У ситуації з Українським товариством сліпих усе сплелося в один клубок. З одного боку, люди з інвалідністю воліють видаватися сильними та самостійними, з іншого боку — весь час просять державної підтримки. Зараз якраз той момент, коли УТОС просить владу звернути на них увагу. З наступного року припинить свою дію нульова ставка ПДВ на продукцію, котру виготовляють підприємства товариства. Якщо у парламенті не приймуть відповідних правок у податкове законодавство, УТОСу доведеться платити податки нарівні з усіма, а бюджетне утримання і без того воліє бути кращим.

«ПІЛЬГА ВВАЖАЛАСЯ ТИМЧАСОВОЮ — ДО ПОЛІПШЕННЯ ПОДАТКОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА»

Так, цього року УТОС отримало від держави приблизно 42 млн грн, з них 20% витрачається на комунальні послуги, решта — це витрати на оренду приміщень та заробітну плату працівникам підприємств, що входять у структуру УТОС. У середньому одна особа отримує 2100 гривень із виділених державою коштів. Якщо цю суму оподатковувати нарівні з іншими підприємствами, звісно, у підсумку працівники отримають ще менші зарплати, та й витрати на комунальні потреби доведеться чимось перекривати.

«На жаль, система оподаткування України містить мало компенсаторних можливостей для створення умов, за яких особи з інвалідністю по зору зможуть виготовляти конкурентоспроможну продукцію, — зазначає Олександр ВІНКОВСЬКИЙ, директор Київського навчально-виробничого підприємства № 2 УТОС. — Ми маємо пільги з оподаткування прибутку підприємства, пільги земельного податку, з єдиного соціального внеску, однак існує не так багато пільг, які реально надають можливість підприємствам конкурувати з іншими. Єдина компенсаторна пільга, яка була передбачена пунктом 8 розділу 20 перехідних положень Податкового кодексу, стосувалася нульової ставки податку на додану вартість на продукцію, що виготовляється УТОС. Це правило діє до кінця року. З 1 січня 2020 року ми можемо позбутися цієї пільги. У Верховній Раді VІІІ скликання було проведено низку заходів щодо підготовки законопроєктів для продовження цієї пільги, однак нічого не ухвалено. Ця пільга була тимчасовою до часу, поки законодавство удосконалиться так, що гарантовано захищатиме права інвалідів. За 20 років цього не зробили, тож ця норма лишається єдиним компенсатором».

Спочатку держава створила пільгові умови для роботи підприємств УТОС, а тепер хоче ці механізми нівелювати, не запропонувавши ніякої альтернативи. В УТОС апелюють тим, що руйнувати напрацьоване роками не можна. І не лише з економічного погляду. Їхні підприємства стали для багатьох людей із вадами зору другим домом.

«Колись завод «Фармак» набирав на роботу людей з інвалідністю. Ми теж хотіли влаштувати незрячих. Та коли керівники заводу зрозуміли нашу специфіку, то від нас відмовилися. Бо люди ж пам’ятають уже дорогу до роботи, а біля входу на підприємство їх зустрічають направляючі, обладнання спеціально підлаштоване під них», — каже Михайло НОВОСЕЦЬКИЙ, голова правління Київської міської організації УТОС.

Олександр Вінковський додає, що УТОС — це ще й потужна виробнича база: «За рік наші підприємства виготовляють продукції на понад 800 млн грн. Це будівельна галузь, електроустаткування, обладнання хімічної промисловості. Але щоб люди продуктивно працювали, їм потрібна допомога людей здорових. Невипадково центри зайнятості дуже рідко знаходять роботу для інвалідів по зору. Таких випадків одиниці. Так сталося, що єдина система, яка може надати роботу для людей із серйозними порушеннями зору, — це підприємства УТОС, які мають спеціальні можливості та спеціально підготовлених людей».

СИСТЕМУ ФІНАНСУВАННЯ ПОТРІБНО ЗМІНЮВАТИ

Також в УТОС занепокоєні, що організації доведеться отримувати фінансування від держави за новими правилами — на конкурсній основі. «На конкурс може подаватися будь-яка всеукраїнська громадська організація, це досить пристойні гроші, тому може виграти їх якийсь бізнесмен, а тисячі людей залишаться без роботи. Інші громадські організації беруть гроші у держави на проведення заходів, а в нас у щоденному режимі працює приблизно тисяча робітників, котрі працюють у спортивних секціях, клубах, бібліотеках тощо. Тобто нам ці кошти потрібні не час від часу, а постійно», — наголошує Михайло Новосецький.

Зараз основними отримувачами коштів на потреби людей з інвалідністю вважаються УТОС та УТОГ. Кілька років тому за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» фундація «Відкрите суспільство» проводила дослідження, як громадські організації для людей з інвалідністю отримують державне фінансування. З’ясувалося, що за останні вісім років із 88 таких організацій державну допомогу змогли отримати тільки 23. При цьому левову частку мали саме Українське товариство сліпих  та Українське товариство глухих — 242 млн грн, або 63% загального обсягу фінансування для громадських організацій.

«Систему фінансування інвалідів точно не назвеш відкритою чи прозорою. Ті самі організації з року в рік отримують левову частку коштів, при цьому три чверті всеукраїнських організацій взагалі не можуть отримати доступ до державного фінансування», — коментував результати дослідження директор фундації «Відкрите Суспільство» Іван СІКОРА.

Однозначно, держава мусила змінити підходи до утримання громадських організацій. Припиняти повністю фінансування, звісно, не вихід. Це викликало б соціальну напругу. Але й лишати старі механізми утримання громадських об’єднань теж не можна, бо утворилася система в системі, нездатна до швидких змін.

У тому ж УТОС кажуть, що організація об’єднує 24 обласні організації, 141 міжрайонні первинні організації, 60 спеціалізованих підприємств та інші заклади. Крім УТОС, фактично не існує інших можливостей для спеціалізації чи адаптації незрячих. Це теж великий мінус для державної системи, котра почала говорити про інклюзивний простір тільки останні кілька років. Тим паче, що наразі більшість зусиль спрямовані на створення інклюзії у навчальних закладах. Дорослими людьми завжди опікувалися клуби, осередки, організації, зазвичай створені самими ж особами з обмеженими можливостями чи їхніми родичами.

«УТОС взяв на себе багато обов’язків держави. Саме в нас можна якось соціалізуватися, знайти однодумців та тих, хто підтримає», — підтверджує Михайло Новосецький.

Держава сама себе загнала у соціальну пастку. Проблеми, котрі не вирішувалися роками, зараз потроху дають про себе знати. Йдеться ж не лише про черговий фінансовий транш для об’єднань людей з інвалідністю. Ідеться про людську гідність, а це не лише гроші.