Непрохана пропаганда

До столичної школи №148 імені Івана Багряного потрапила дивна література — журнал «Русская школа». Адміністрація закладу не передплачувала цей журнал, листоноша приніс його разом з іншою кореспонденцією, без конверта та інших поштових реквізитів. Директор школи Сергій Горбачов одразу розповів про інцидент на своїй сторінці у «Фейсбуці». Пан Сергій обурювався, чому «Укрпошта» допускає подібні речі. Там, у свою чергу, пообіцяли провести службове розслідування. Поки результатів немає. А от дискусія довкола причин ситуації, того, чому не реагує Служба безпеки і чи співпрацюють освітні заклади України з російськими, триває.

РОСІЙСЬКИЙ ЖУРНАЛ НАДСИЛАЮТЬ ДО БЛИЗЬКО 900 ЗАКЛАДІВ

Після початку війни з Росією у закладах освіти почався неоголошений спротив усьому, пов’язаному з країною-агресором. Батьківська спільнота виступала проти факультативів з російської мови або викладання цього предмету як другої іноземної мови нарівні з англійською чи німецькою. Самі учителі розповідають учням і батькам, що система освіти зараз тісно переплітається з патріотичним вихованням: це й мода на вишиванки, і соціальні проекти, коли учні підтримують військових.

Звісно, трапляються винятки, приміром, поїздка наших школярів минулого літа до Росії на навчальну програму «Здрастуй, Росіє» або участь українських науковців у конференції в Криму. Але випадок із журналом дещо інший. Це примусове нав’язування «русского мира» українським школам. Маніпулювати тут доволі легко, адже саме у школі діти стають особистостями зі сталими поглядами та життєвими цінностями.

Як розповів Сергій Горбачов у своєму блозі, масштаби розповсюдження журналу «Русская школа» вражають: його практично примусово отримують усі 300 київських шкіл та близько 600 шкіл в інших містах України. Як з’ясувалося, головний редактор цього журналу — Олександр Коряков, який організовує педагогічні заходи в анексованому Криму та заявляє про утиски російської мови в Україні. Фінансується видання фондом «Русский мир», створеним за указом президента РФ Володимира Путіна.

«Серед «партнерів» журналу — організація «Русское Единство», лідером якої є сумнозвісний Сергій Аксьонов (той самий, що «очолює» анексований Крим), — описує ситуацію Сергій Горбачов. — Часопису та «Укрпошті» закинути практично нічого, окрім з’ясування процедури нав’язливої підписки та джерел фінансування цієї громадської організації. Прямих закликів до порушення територіальної цілісності України або до повалення конституційного ладу я там не побачив. Але основа, базовий концепт цього видання — повзуча пропаганда «русского мира» як такого, де України взагалі не існує. Цілком логічно виникають запитання: яким чином це нас стосується? І взагалі: навіщо українській школі цей «русский» часопис? Років п’ять тому таке видання я б сприйняв більш-менш нейтрально (ну, за винятком низької видавничої якості). Але зараз такі часописи з ледь прихованою пропагандою філософії «русского мира» викликають миттєве обурення та несприйняття».

«ЗА ЗАКОНОМ УЧИТЕЛЬ НЕ МОЖЕ БУТИ СЕПАРАТИСТОМ»

В Україні немає офіційної заборони до співпраці з російськими школами. Навіть поїздку школярів до Росії у Міністерстві освіти і науки прокоментували так, що не мають права забороняти подібні візити.

«На мою думку, Міністерство освіти і науки мало б підготувати якісь листи-роз’яснення, щоб визначити рамки, що можна, а що ні. Були лише документи стосовно Донецької та Луганської областей, лінії розмежування та сірої зони, бо ці школи розташовані безпосередньо у зоні конфлікту, у зоні вогню, у тому числі й інформаційного. Але можна було б дати якісь рекомендації щодо подібних ситуацій, — зауважує Марк Бобровський, заступник директора ліцею «Універсум». — Думаю, в Україні досі є школи, які мають зв’язки з російськими школами та організаціями. Даний випадок — це однозначно пропаганда. З одного боку, рівень освіти та науки в Росії доволі високий, тому вивчати досвід, читати наукові публікації ніхто не забороняє, учитель може в інтернеті знайти необхідну йому інформацію на різних ресурсах. Але цей випадок — це стовідсоткове нав’язування «русского мира». Школа має запобігати цьому та виявляти літературу такого змісту, а також роз’яснювати подібні речі».

За новим законом про освіту подібні пропагандистські інциденти виключені зі шкільного життя апріорі. Як додає експертка аналітичного центру CEDOS Ірина Когут, за цим законом педагогічні працівники мають певні зобов’язання, що ґрунтуються на засадах державної політики у сфері освіти. «У розділі про права та обов’язки педагогічних працівників ідеться, що вони зобов’язані дотримуватися законів та конституції України, виховувати в учнів повагу до мови та державних символів тощо. Тобто за законом вчитель не може бути сепаратистом. Принаймні у своїй професійній діяльності, — продовжує Ірина Когут. — Інше питання, що за порушення цих зобов’язань не прописані санкції. А до школи можуть приносити що завгодно, від журналів свідків Ієгови до різних посібників. Школа ж має приймати рішення, що не буде користуватися такою літературою».

Напівжартома експерти радять викидати російські часописи до сміттєвого кошика або здавати на макулатуру. Якщо серйозно, розповсюдження журналу мало б насторожити, як мінімум, Міносвіти та СБУ.