«Миле насильство»

«Скоро у нас буде левеня! Аж до листопада в парку перебуватиме це маленьке чудо», — так нещодавно тішили новинами потенційних відвідувачів у контактному зоопарку Animal Park (розташований у Києві на території національного комплексу «Експоцентр України», колишня ВДНГ). Певно, розраховували, що у гості до маленького царя звірів прийдуть сотні людей. Але кияни розкритикували таку рекламу, аргументуючи це тим, що контактні зоопарки ігнорують особистий простір тварин, порушують умови утримання, а приїзд до України маленького левеняти нагадує «миле насильство».

Згодом до дискусії долучилися зоозахисники, додаючи, що такі зоопарки працюють з порушеннями норм утримання тварин. Так, у законі про захист тварин від жорстокого поводження детально прописані загальні правила утримання тварин у неволі. У законі йдеться, що умови повинні відповідати біологічним, видовим та індивідуальним особливостям тварин. Також мають задовольнятися їхні природні потреби в їжі, воді, сні, рухах, контактах із собі подібними, у природній активності тощо. Наскільки дотримані ці вимоги в контактних зоопарках, які зазвичай малих розмірів і зі штучними умовами?

У відповідь представник Animal Park Ігор БІЛОУС повідомив, що зоопарк не порушує жодних законів України. Хоча найгостріші коментарі на фб-сторінці закладу чомусь зникли. Щоб підкріпити свої слова, Ігор Білоус опублікував посилання на декілька кваліфікацій видів економічної діяльності (КВЕД), зокрема КВЕД щодо розведення свійської птиці та інших тварин, щодо діяльності у торгівлі сировиною та живими тваринами, щодо оптової торгівлі живими тваринами, щодо функціонування ботсадів, зоопарків та природних заповідників. І ще раз наголосив, що Animal Park не порушує жодних норм щодо прав захисту тварин.

ПЕРЕВІРКИ ЗАБОРОНЕНІ?

Контактні зоопарки — не дивина для України. На них можна натрапити чи не в кожному торговельно-розважальному центрі, іноді вони мандрують з одного ТРЦ до іншого. Останнє, що доводилося бачити особисто, — це тераріум в аквапарку. Скляні акваріуми під палючими лампами, певно, мали б відтворити природні умови для плазунів. Але власники замість справжніх рослин накидали в акваріум штучних. На щастя, біля крокодила повісили табличку з проханням до відвідувачів не стукати по склу і не турбувати тварину. Проте навіть не вникаючи в законодавчі деталі, зрозуміло, що загалом навряд так має бути.

«Насправді діяльність контактних зоопарків у нас не заборонена, але знайти доказову базу, що вони порушують певні норми законів, дуже важко. Для цього Державна екологічна інспекція має перевірити хоча б один контактний зоопарк, — коментує зоозахисниця Наталія ВИШНЕВСЬКА. — Наприкінці липня я надіслала запити до Держекоінспекції щодо перевірки контактного зоопарку в Києві «Страна Енотия», який розташований у торговельному центрі Art Mall. Отримала відповідь, що перевірка може відбутися лише за погодженням з Державною регуляторною службою України. Та ми досі чекаємо на рішення цієї служби. Без нього екоінспекція не може здійснювати позапланові перевірки. Тому я та інші активісти, які займаються питаннями захисту тварин, вважаємо, що мають місце факти порушень, але немає доказової бази».

За словами Наталії, довести, що утримання левеняти в контактному зоопарку може порушувати закон про жорстоке поводження та міжнародні акти щодо утримання диких тварин у неволі, практично неможливо. «На рішення Державної регуляторної служби ми можемо чекати кілька місяців. До того ж, 60% звернень отримують відмови. Наш запит може потрапити в історію, яка називається «не погоджую» або «залишити без розгляду». Але ми не будемо опускати руки», — додає зоозахисниця.

«КОНТАКТНІ ЗООПАРКИ — ЦЕ ЧИСТА ЕКСПЛУАТАЦІЯ»

Інша зоозахисниця, кандидат біологічних наук Марина ШКВИРЯ переконана, що контактні зоопарки все ж є за що карати. Хоча закони не забороняють їхньої діяльності, є заборони на утримання тварин у невідповідних умовах, на жорстоке поводження з ними та неможливість прояву природної поведінки. І саме це може бути аргументом для екоінспекторів під час перевірок таких звіринців.

«Щодо утримання тварин є два обмеження. По-перше, це має бути законно. Є тварини, занесені до Червоної книги, наприклад ведмежата, тож у власника має бути на них спеціальний дозвіл Мінприроди, — продовжує Марина Шквиря. — Якщо тварина завезена з-за кордону, то власник повинен мати документи, передбачені СІТЕС, Конвенцією про міжнародну торгівлю зникаючими видами дикої флори і фауни. Перший додаток до цієї конвенції вимагає спеціального дозволу на ввіз та вивіз тварини. Тобто, якщо ви бачите маленького леопардика, у нього має бути дозвіл СІТЕС. Те саме стосується кошачого лемура, якого скрізь люблять, при цьому дозвіл СІТЕС має бути і на його батьків. Контролюючий орган має перевірити, звідки дитинча взялося».

«По-друге, в Україні існує порядок утримання та розведення диких тварин у неволі. Відповідно до нього утримання тварини має відповідати її специфічним потребам. А специфічні потреби лемура, їжака чи лисички — це аж ніяк не постійне тискання, відсутність можливості сховатися, спати цілий день, рити нору чи лазити по деревах. Те, що відбувається в контактних звіринцях, — це чиста експлуатація, бо порушується режим, тварина опиняється у стресі. Для дикої тварини, незалежно від того, скільки поколінь тому її прадідусь потрапив у неволю, постійні тактильні дотики, різні люди і запахи подібні до тортур. Особливо це стосується таких чутливих тварин, як примати», — розповідає зоозахисниця.

«ЦЕ НЕ НАУКА, НЕ РЕКРЕАЦІЯ І НЕ ПРОСВІТНИЦТВО»

Також Марина Шквиря звертає увагу на питання безпечності вольєрів. За її словами, у багатьох країнах прописана вимога, що вольєр має бути таким, щоб тварина з нього не втекла й потім не нашкодила екосистемі. З такою проблемою вже має справу Росія. Тамтешні контактні зоопарки масово завозили єнотів-полоскунів, а ті втікали на волю. Адже для природи єнот-полоскун — це машина зі знищення всіх видів, які трапляються на шляху, каже експерт у сфері захисту тварин.

Олеся КУЛИК: Контактні зоопарки пропонують насильний контакт людини з твариною.  Це не так, що ви перебуваєте на достатній відстані, і, скажімо, козеня зацікавилось вами й підійшло. Це замучена чи тимчасово «свіжа» тварина, яку тримають у крихітній клітці чи акваріумі, часто рекламують на вулиці як живий товар, — скажімо, ті самі песці чи шиншили на 30-градусній спеці. Це пропаганда для дітей: варто тобі захотіти, тобі дадуть і мавпочку, і лисичку. Тварини від цього не лише страждають, а й помирають. Тварини — не забавки, щоб спілкуватися з ними в центрі міста. Для цього є реабілітаційні центри

Інше питання — звідкіля до України потрапляють леви, леопарди, лемури чи екзотичні змії. Наталія Вишневська каже, що найчастіше це — підпільне розмноження та контрабанда. Україна входить до десятки країн світу, де поширене нелегальне ввезення диких тварин. І звірів завозять не лише для приватних зоопарків, а й для домашніх колекцій. До речі, завдяки історії з Animal Park з’ясувався факт, що хтось утримує вдома сибірську рись. За словами зоозахисників, звідки вона взялася, можуть встановити тільки тривалі дослідження екоінспекції.

«Крім того, часто контактні звіринці використовують дитинчат, як-от згадане левеня. Це цинічно. Так, власник може орендувати тварину за договором. Але тварина у перші місяці потребує матері, батьків, свого прайду, а вони його забирають, привозять у чуже середовище, де весь час шумно та гамірно», — зауважує Марина Шквиря.

Науковиця розповідає, що за кордоном прийнята практика, коли в зоопарку створюють велику зону з домашніми тваринами — коровами, козами, свинями, і там допускається певний рівень контакту, як у київському зоопарку, де є так звана дитяча зона, але частина тварин все одно загороджена. Марина констатує: «За законом зоопарк виконує функцію порятунку видів, природоохоронну, науково-дослідницьку тощо. Але цей сарай під назвою «контактний зоопарк» — це не наука, не просвітництво, не рекреація і не порятунок видів. Це просто приватна колекція, яку тримають у сараї й дозволяють іншим людям мати контакт з тваринами за гроші».

ПОТРІБЕН ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЗАХИСТ

Зоозахисники зазначають, що на таку проблему мало хто звертає увагу. Приміром, заборона дельфінаріїв чи використання тварин у цирках має певний резонанс завдяки кількарічній інформаційній кампанії. Імовірно, те саме потрібно і стосовно контактних звіринців. Тим, хто готовий долучитися до захисту їхніх мешканців, активісти радять повідомляти про випадки використання диких тварин у Держекоінспекцію, Мінприроди і на урядову гарячу лінію. Заодно варто вимагати перевірки документів і права на комерційне використання тварини, яка є об’єктом Конвенції про міжнародну торгівлю зникаючими видами дикої флори і фауни.

Зрештою, банальне ігнорування таких зоопарків теж дасть результати. Без попиту не буде пропозиції. А чи гуманне існування таких звіринців — жоден закон вам не скаже. Це теж особиста позиція, і її варто дотримуватися.

«Контактні зоопарки пропонують насильний контакт людини з твариною, — підтримує позицію фахівців зоозахисниця Олеся КУЛИК. — Це не так, що ви перебуваєте на достатній відстані, і, скажімо, козеня зацікавилось вами й підійшло. Це замучена чи тимчасово «свіжа» тварина, яку тримають у крихітній клітці чи акваріумі, часто рекламують на вулиці як живий товар, — скажімо, ті самі песці чи шиншили на 30-градусній спеці. Це пропаганда для дітей: варто тобі захотіти, тобі дадуть і мавпочку, і лисичку. Тварини від цього не лише страждають, а й помирають. Тварини — не забавки, щоб спілкуватися з ними в центрі міста. Для цього є реабілітаційні центри».