«Лікар лікує людей, а ветеринар – усе людство»

Від найдавніших часів і до сьогодні люди живуть поруч із тваринами. Але часи змінюються, а з ними змінюється і ставлення до домашніх тварин. У сучасному світі проблеми жорстокого поводження з тваринами є дуже актуальними. І часто-густо люди просто не розуміють, що їхній улюбленець потребує допомоги, або намагаються надати її самотужки, що погіршує ситуацію. Насправді ж слід лише звернутися до представників однієї з найдавніших та найкорисніших професій — ветеринара. Люди, які обрали цей фах, заслуговують на пошану вже за те, що несуть любов та полегшення страждань братам нашим меншим.

Сьогодні наша зустріч саме з ними — фахівцями високого ґатунку — головний ветеринарний лікар клініки ЦСВМ (Центру сучасної ветеринарної медицини) — Олена Багашова та її заступник Наталія Шитик. Я дуже вдячна їм, що попри щільний графік, знайшли час для спілкування, яке, гадаю, цікаве всім, у кого є домашні тварини.

ПРОФЕСІЯ ПОЧИНАЄТЬСЯ З ДИТИНСТВА

— Як ви прийшли в свою професію — ветеринар?

Н.Ш.: — Я взагалі планувала отримати гуманітарну освіту. Уявляла себе знаменитим істориком чи археологом, який розкопує загадкове стародавнє місто. Але мій батько — ветлікар, і саме його ініціатива підштовхнула мене закінчити спочатку Золотоніський технікум, а захопившись професією ветеринара, вступити до Білоцерківського університету, остаточно обравши свій шлях.

О.Б.: — А в мене це було з дитинства. З шести років я гралася в лікаря, робила ін’єкції всім іграшковим тваринкам, які в мене були. Мама цього не розуміла, але саме з цього пішла тяга до медицини та ветеринарії. Я походжу зі шляхетної родини, і мої предки були пов’язані з конярством (розведенням коней) та навіть мали власні кінні заводи. Коли я робила перші кроки в професії, я планувала працювати лише з кіньми, але життя зробило мене спеціалістом широкого профілю. Коні залишилися, але як хобі.

— Чи пам’ятаєте ви першу тваринку, якій допомогли?

О.Б.:  — Це було, мабуть, років 30 тому... Майже не пам’ятаю. Але відтоді, як почала займатися ветеринарною практикою, це була німецька вівчарка з артритом, на той час це було дуже поширеним захворюванням. Ми довго за неї боролися і таки подолали хворобу.

— Як ви оцінюєте стан ветеринарії в Україні та в Києві на сьогодні?

О.Б.: — Якщо нашу ветеринарію порівнювати з західною, то ми стоїмо лише на початку довгого тернистого шляху. Навіть враховуючи наш економічний стан, прогрес, зокрема й у ветеринарії, не стоїть на місці. Ми постійно рухаємося вперед та розвиваємося. Сьогодні виросло покоління молодих та завзятих лікарів-ветеринарів, які легко засвоюють методики лікування та сприяють розвитку галузі в цілому. Тому я думаю, що перспективи в майбутньому в нас позитивні.

— Розкажіть як зазвичай минає ваш робочий день? Які є особливості в роботі ветеринарного лікаря?

О.Б.: — Особисто в мене — приходжу на роботу і не встигаю кліпнути очима як уже вечір (сміється). Дуже багато роботи, багато різних пацієнтів... На жаль, є і тяжкі випадки, де ми не можемо нічим зарадити. Але приємно, що здебільшого можемо їх вирішити, як то кажуть, допомагати тваринам.

Н.Ш.: — Якщо порівнювати професії звичайного лікаря та ветеринара, то різниця насамперед у діагностиці. Адже з твариною не можна поговорити та зібрати анамнез. Вона не розкаже, що і де болить. Лікар усе знаходить та досліджує сам. Встановити правильний діагноз, — не так і просто, як здається. Але головний принцип усієї медицини, зокрема й ветеринарної, залишається єдиним — головне не нашкодити. Багато залежить від власників, наскільки точно вони подають інформацію. В окремих випадках, ми колегіально приймаємо рішення про схему лікування тваринки.

— Окрім ветеринарної практики чи берете ви участь у наукових проектах? Яких саме?

О.Б.: — Так. Один із них спільний українсько-американський проект Oncotargeting, що розробляв біопрепарат для діагностики онкології на ранніх стадіях. Два рази на рік у нас відбуваються міжнародні конгреси, в яких беруть участь колеги з Франції, Німеччини, США. Звісно, це допомагає, чуєш нове, бачиш в іншому аспекті проблему. Це завжди корисно.

— А бувають у вас відрядження за кордон?

Н.Ш.: — У мене була закордонна практика. Після другого курсу університету їздила на стажування в Данію за студентською програмою. Працювала на агрокомплексі за фахом, звичайно, була робота і не за фахом, але мені дуже пощастило, тому що мої роботодавці залучали мене до різних операцій. Я брала в них участь і була задоволена. Вже після закінчення університету, рік працювала в Швеції, — дуже корисний досвід.

«ЖОДНЕ ВІДКРИТТЯ НЕ ВАРТЕ ТОГО, ЩОБ РИЗИКУВАТИ ЖИТТЯМ ТВАРИНКИ»

— Сучасна наука в практичних експериментах часто використовує лабораторних тварин у практичних цілях, що після завершення експерименту найчастіше знищуються. Чи вважаєте ви це жорстоким поводженням, чи це необхідність для розвитку науки?

О.Б.: — Дуже негативно — жодне відкриття не варте того, щоб ризикувати життям тваринки. Розвиток комп’ютерної техніки уже сьогодні дає можливість створювати якісні тривимірні моделі живих тканин і органів та спостерігати за ними в динаміці, моделювати їхній стан та проводити експерименти, не загрожуючи живим істотам. Щодо нативних досліджень, то мені дуже не по собі. Таке саме ставлення в мене до операції з видалення кігтів і фаланг у котів, що дано Богом, — має бути при тварині. Ніхто не дав право людині чинити зло, лише заради того, щоб вилікуватися. Можливо, цей досвід буде якось допомагати людям, але насамперед їх створили не для того.

«САМОЛІКУВАННЯ МОЖЕ ЗАВДАТИ ЛИХА»

— Чи часто доводиться виїжджати на виклики? Як поводяться «пацієнти» на своїй території?

Н.Ш.: — З одного боку, господарям ліпше, коли приїздять до них додому. З другого — тривога живої істоти, яка все одно відчуває запах лікаря, і відсутність інструментарію, що є в клініці, який допомагає правильно поставити діагноз.

МЕДИЧНИЙ ОГЛЯД — ЦЕ ЗАВЖДИ ТРИВОЖНО, НАВІТЬ ДЛЯ СОБАКИ. АЛЕ ЛІКАРІ-ПРОФЕСІОНАЛИ З ЦСВМ ЗАВЖДИ НАМАГАЮТЬСЯ НАСАМПЕРЕД ЗАСПОКОЇТИ СВОЇХ ЧОТИРИЛАПИХ ПАЦІЄНТІВ

О.Б.: — Дуже важливо, щоб сам господар дослухався до нас, а не шукав порад і відповідей у інтернеті.

— Які можуть виникати складнощі при домашній терапії, без постійного спостереження лікаря?

Н.Ш.: — Бувають ситуації, коли ти пояснюєш власнику, що не можеш на дому поставити внутрішньовенний катетер, а потрібно прокапати тварину. Тому ти орієнтуєш людину, що краще привезти в клініку. Але часто хазяї відмовляються, незважаючи на те, що в домашніх умовах складно провести таку роботу.

О.Б.: — Неконтрольована терапія — якщо ми це маємо на увазі, самовільне непрофесійне лікування господарями своїх улюбленців — це і є найгірше. Бо після такого самолікування завжди тваринки потрапляють до нас у стані, коли допомогти уже дуже складно. Тому якщо є питання і підозра на що-небудь — краще, щоб лікар зробив оцінку того стану, допоміг чи призначив терапію. Нехай ця відповідальність буде на лікареві. Ми не можемо відповідати поза зоною нашої візуалізації. Краще не доводити до стану, коли тварині допомогти вже не можна. Добре, якщо проблема не складна і людина може самотужки в домашніх умовах лікувати. Але, на жаль, люди забувають деякі речі, наприклад, учора нам привезли кота без обох очей. Вони лікували його два тижні, щось там крапали, запитала, що саме — не пам’ятають... Але одне око вже не врятувати, та й друге вже на підході. І тепер вони обурюються: чому так дорого? Ускладнилося.

«Я ПРОТИ ЦИРКІВ, АЛЕ НЕ ПРОТИ ЗВІРИНЦІВ»

— Нині багато заможних людей тримають у себе екзотичних тварин в умовах, які для них не прийнятні. Чи вважаєте ви це жорстоким поводженням з ними?

Н.Ш.: — Є істоти, для яких наш клімат не підходить. Але якщо хазяїн створить штучні умови та мікроклімат тварині, то вона нормально проживе свій вік.

О.Б.: — Якщо умови відповідають стандартам їхнього утримання, якщо їх годують і вони мають ветеринарне забезпечення, то чому б і ні. Я проти цирків, але не проти звіринців, навіть приватних, зоозахисники можуть зі мною не погодитися. Наприклад, зоопарк «12 місяців» — залюбки туди їжджу. На жаль, у нашій країні немає відповідних органів, які контролювали б жорстоке поводження з тваринами. На заході існують спеціальні служби та підрозділи в поліції, які займаються виключно виявленням та розслідуванням випадків жорстокого поводження. Якщо справа після такого розслідування доходить до суду, то обвинуваченому може загрожувати реальний строк ув’язнення, або солідний штраф.

Н.Ш.: — Тільки таким чином можна покласти край звірству і догхантерам.

О.Б.: — Повинен бути суспільний резонанс. Якщо влада неспроможна взяти ситуацію під контроль, то люди повинні організовувати акції на підтримку тварин. І, безумовно, треба розвивати законодавчу базу. Наразі для таких жорстоких людей майже не існує жодної відповідальності. Лише мізерні штрафи в 170 гривень. До нас приносять навіть домашніх тварин із отруєнням, ось у нас один такий перебуває на пансіоні (показує на песика. — Авт.). А скільки помирає від цього бездомних тварин, — ніхто цього не знає. Потрібно інформувати суспільство, що конкретно ця людина, і її має знати кожен. Тоді вона буде трохи боятися цього розголосу, можливо, буде робити шкоду, але не так часто.

— Яких тварин краще тримати в місті, а яких у передмісті?

О.Б.: — Це залежить від людини і її спроможності правильно утримувати кота чи собаку. Звісно, велику собаку краще тримати за містом.

«У ТВАРИН ТЕЖ Є ПРОБЛЕМИ БЕЗДОМНИХ»

— Чи бували випадки, коли до вашої клініки привозили бездомних поранених тварин?

О.Б.: — Бувало. Але серед людей є чесні волонтери, які опікуються такими тваринами, збирають для них гроші... Але, на жаль, є люди, які на цьому спекулюють.

— Назвіть найпоширеніші проблеми, з якими до вас звертаються?

О.Б.: — Хронічна ниркова недостатність, елементарні порушення, панкреатит, гастрит, найчастіше — отруєння, інтоксикація, харчова інфекція. Також онкологія буває, тому що збільшилася вікова межа в тварин, — вони стали жити довше, тому онкологічні захворювання стали привалювати. Раніше 12 років вважалося граничним віком для тварин, а сьогодні 15—16 років бігають і нічого.

— В яку пору року тварини найчастіше хворіють?

О.Б.: — Є сезонні захворювання і схильність, наприклад восени чи ранішньою весною на захворювання, що спричинені укусами кліщів. У святкові дні підвищується кількість харчових інфекцій, бо наші люди люблять підгодовувати тваринок зі столу, не розуміючи, що ці недоїдки можуть бути шкідливими для них. У кожного сезону є своя особливість — інфекції чи травматичний склад.

— Що для них гірше: літня спека чи зимовий холод?

О.Б.: — Мені, здається, це залежить від породи. Наприклад, візьмемо собак: якщо це брахіцефали — то їм краще, щоб було холодно. А якщо бульдог чи мопс — вони не витримують цієї спеки, в них починається набряк піднебіння, і це призводить до закриття дихальних шляхів, навантаження серця. Потім до нас потрапляє собачка в критичному стані, і ми її тут реанімуємо. Для них зима краща. Є собачки, які дуже добре переносять спеку, наприклад, фараонові гончі, походження мають з тропічних країв, тому для них зима гірше. Мені, здається, взимку можна тепліше вдягтися (усміхається).

— З ким на вашу думку важче мати справу у вашій роботі — з тваринами чи з їхніми власниками?

О.Б.: — Є різні люди, і різні тварини. Є нормальний господар і трішки шалена собачка чи котик. А буває навпаки... Взагалі тварини дуже схожі за характером на господаря. Як кажуть, лікар лікує людей, а ветеринар — усе людство. Мені, здається, з тваринами і складно, і просто. Вони можуть мовчати, вкусити — і все, а людина піти і погане тобі щось зробити. Буває таке, що не зміг допомогти, а людина прийшла і подякувала, що ти був із нею до останнього. Або ж приносять труп тварини і кажуть: воскресіть. Таким людям добрим ніколи не будеш.

«У ПРАВИЛЬНОГО ВЕТЛІКАРЯ — КЛІЄНТИ ЗАДОВОЛЕНІ, А ПАЦІЄНТИ ЗДОРОВІ»

— Що, на вашу думку, означає бути хорошим ветлікарем?

Н.Ш.: — Буває, дуже тяжка тваринка потрапляє до нас, і ти молишся — хоч який позитивний ефект, а коли бачиш зрушення — радієш. А коли тваринка викарабкується — просто ейфорія. В мене є улюблений письменник Джеймс Герріот, який був не тільки талановитим письменником, а ще й ветеринаром. У своїх оповіданнях, що базуються на його професійному досвіді, він розкривав людям особливості нашої роботи. Своїми розповідями він надихає мене до пізнання моєї професії глибше.

О.Б.: — Коли рятуєш життя тваринки, відчуваєш піднесення, задоволення, що ти зміг побороти тяжку хворобу. Для мене це як спортивне змагання — хто кого: я хворобу чи вона.

— Чи є у вас побажання для власників тварин.

Н.Ш.: — Якщо ваш улюбленець поводиться не так як завжди, — не чекайте доки йому стане ще гірше, а відразу звертайтеся до клініки.

О.Б.: — І не треба поїти горілкою або шкварками, чи червоним вином при вірусній інфекції. В мене є знайома бабуся, яка за свою пенсію тримає десять котів на вулиці. Сама їх годує, за свої кошти стерилізує. Не знаю як їй вистачає грошей, але вона викликає в мене захоплення. Таких би людей побільше!