Із короваєм у руках

Несподіване запрошення летіти в Донецьк я сприйняла з інтересом — по-перше, тому що ніколи не була в цьому місті, а по-друге, хотілося на власні очі подивитися на втілення в життя розрекламованих акцій. Футбольний клуб «Шахтар» запропонував відвідати разом із Ринатом Ахметовим та Ігорем Крутим донецькі школи-інтернати й лікарню, яким вони дарують грошові подарунки з нагоди дня Святого Миколая. Акція, яка має назву «Шахтар — дітям», охоплює всі без винятку дитячі будинки, школи-інтернати й дитячі лікарні Донецької області. Ринат Леонідович та Ігор Якович відвідали 19 грудня п’ять із них, київські журналісти — три з п’яти.

СЕКРЕТ У... ВЗАЄМОДОПОМОЗІ

Першим було заплановано відвідування Маріїнської школи-інтернату ім. Макаренка. Керівництво інтернату зустріло нас у просторому холі — про інтернат і школу тут нагадував лише запах казенного обіду. На стендах — почесні грамоти. Ремонт, очевидно, зроблений зовсім нещодавно. Добре, гарно. Начальник обласного управління освіти й науки Юрій Іванович Соловйов і директор інтернату Петро Іванович Місюра почали навперебій розповідати про те, як чудово влаштоване життя в інтернаті та як вдало складається життя його випускників.

Вперше мені довелося побачити інтернат, в якому ніхто ні на що не скаржився.

Спочатку не повірила. Ще менше вірилося, коли директор повідомив, що живуть вони так добре... на державні кошти. Ні, звичайно, подарунки від «Шахтаря» (а подарунок усім дитячим установам цього року складав ні багато ні мало, а 50 тисяч гривень) їм також дуже потрібні. Уже навіть заплановано, для чого вони будуть використані. «2003 року, — загинає пальці Юрій Соловйов, — це був перший рік, коли інтернат підключили до акції, інтернат купив на подаровані гроші нову спортивну форму й спортивне взуття для всієї школи. У 2004-му придбали автомобіль «Газель», на якому тепер дітей возять до табору на відпочинок, на футбольні матчі й узагалі всюди, куди потрібно. У 2004 му — меблі й килими.Цього року планують купити меблі для спальних кімнат...» А п’ятиразове харчування, зарплати, ремонт, відпочинок — це все за рахунок донецького бюджету.

Взагалі, як розповідає Юрій Соловйов, дуже багато людей в області приділяють увагу школам-інтернатам. Банки, СБУ, Фонд милосердя, сільськогосподарські підприємства... Хто- небудь та й проспонсорує необхідний захід.

Столичній владі й багатіям було б непогано взяти приклад. Та й іншим регіонам — також.

І що вже зовсім чудово — це долі випускників. По-перше, при інтернаті є дитячий садочок, адже дуже добре, коли дитину не переводять протягом усього дитинства з однієї установи до іншої. Тут діти-сироти й ті, що позбавлені батьківської опіки, залишаються до отримання атестата.

40% з них, гордо розповідає Петро Іванович, вступають у вищі навчальні заклади!

Більше того, інші також вступають — в училища або ПТУ, — по-різному, але знаходять себе в житті... Є серед випускників інтернату й гравці ФК «Шахтар», і навіть тренер, є заступник прокурора, банкіри, бізнесмени, медики.

І це просто вражаюче, що діти не просто з неблагополучних сімей, а взагалі без сімей знаходять свою дорогу. Тому що скільки разів доводилося підіймати тему сиріт, стільки ми чули, що головна біда трапляється з дитиною по закінченні інтернату, коли їй просто нікуди подітися...

У чому ж секрет донецького інтернату? Петро Місюра розповів, що... у взаємодопомозі. За час існування інтернату з нього вийшло півтори тисячі дітей. Ті, хто вже влаштувався в житті, допомагають влаштуватися іншим. Крім того, інтернат підтримує тісні контакти з ВНЗ, із різними підприємствами, з тим же футбольним клубом «Шахтар». «Ми працевлаштовуємо, контролюємо, зустрічаємося, приїжджаємо», — говорить Петро Іванович. Тобто все досить просто.

АНЯ

Дітей у холі й коридорах не було. Вони чекали гостей у актовому залі. Єдиною дитиною, яка потрапила в поле нашого зору, була дівчинка, яка стояла за занавіскою, вдивляючись у вікно.

Дівчинку звати Аня. Вона навчається в п’ятому класі, в інтернаті живе два роки. Біля вікна стоїть тому, що має зустрічати почесних гостей з короваєм. Чому саме їй довірили таку відповідальну частину роботи? Аня точно не знає, але взагалі-то добре навчається. Напевно, тому.

Із предметів їй більше за все подобається українська література й математика. Тому що цікаво, тому що загадки можна розгадувати.

У Ані дружний клас і взагалі все добре. Вона вже тричі їздила відпочивати до табору цього року, й має поїхати ще на Новий рік. Вона гарно всміхається й хтось дуже майстерно заплітає їй кіски. Вона на рідкість докладно й без манірності відповіла на всі мої запитання. Я подарувала їй на згадку наш фотоальбом — фотоальбом «Дня». Там також можна знайти багато загадок. Якщо, звичайно, подобається ставити запитання й знаходити відповіді.

Тим часом хол заметушився — хтось сказав, що гості на під’їзді. Ані в руки дали коровай, поруч із нею стали інші дівчатка. Про те, що це інтернат, свідчили лише черевички — однакові.

І ось з’являються «Мерседеси», з яких вийшли Ринат Ахметов та Ігор Крутой, практично без охорони.

Із Ані, напевно, вийде актриса — з якою непередаваною витонченістю вона подала гостям коровай, як по-світськи вона усміхалася, нахиляла голову й читала текст привітання! Як-то кажуть, словами не передати — потрібно бачити.

Ринат Леонідович, судячи з виразу обличчя, також був підкорений. У актовому залі на нього чекали інші діти із заздалегідь підготовленою програмою.

ПОДЯКИ І ПОДАРУНКИ

Той, хто був на подібних акціях, без жодних зусиль може уявити собі цю процедуру. Маленький концерт, грошовий подарунок із одного боку й подарунок на згадку — з іншого, спасибі вам велике, й вам також дякуємо, ми вас дуже любимо, й ми вас також дуже любимо... Благодійність, якою б благодійною вона не була, передбачає певну формальність. Змінюються лише розміри подарунків і щирість зізнань. Цього разу щирість була на найвищому рівні — діти дійсно дуже поважають президента «Шахтаря», вболівають за команду й цінять увагу. «Ви наші найвідданіші друзі!» — зауважив зі свого боку Ринат Ахметов дітям...

Та ж сама картина очікувала й у донецькій школі-інтернаті №1. Знову схвильовані школярки в дверях, за спинами — вчителі, які дають останні настанови («не затискайтеся!», «ось так, ось...», «до, ре, мі...»), схвильована директриса, яка розповідає журналістам, що й у них в інтернаті все добре. Цього року трьох дітей усиновили сім’ї зі США й чотирьох — українські сім’ї. Річний бюджет інтернату становить кілька мільйонів гривень, на все вистачає, а на що не вистачає — благодійники допомагають.

А ось у Донецькій обласній дитячій лікарні журналістам нічого не розповіли — у відділення не пустили, пояснили, що в нас немає змінного взуття, самі не вийшли, й узагалі, як в анекдоті — нічого вам туди йти, ввечері по телевізору подивитеся, завтра в газетах прочитаєте...

На прес-конференції в лікарні Ринат Ахметов зазначив, що вони з Ігорем Крутим займаються добродійністю «за велінням серця». «Добро потрібно робити кожного дня, все життя, — сказав Р. Ахметов. — Ми з Ігорем Крутим проводимо подібні акції вже шість років, усе це робиться за велінням наших сердець». Відповідаючи на запитання журналістів, погодився з тим, що потрібно розширювати програму, співробітничати з бізнесменами, які займаються або мають намір зайнятися добродійністю, з інших регіонів. «Принаймні, обмінюватися досвідом», — сказав Р. Ахметов.

Дійсно, не зашкодить. Можна по-різному ставитися до Рината Ахметова, до політичної сили, яку він представляє, вболівати за київське «Динамо», але не можна не визнавати, що без благодійності дорога до цивілізованого існування для нас закрита. До речі, Ринат Леонідович пообіцяв подумати про закріплення благодійної діяльності в українському законодавстві. Нагадаємо, відповідного закону в нашій країні досі немає...