Адвокат «Убієнної літератури»...

Є такий уже до певної міри трафаретний, проте все ж доволі точний вислів: «біль втрати». Ти (як і сотні, тисячі незнайомих тобі облич) знав і любив цю людину, чекав щораз нового спілкування з нею, змогу почути її голос, неповторну інтонацію спілкування, теплу, добру, спокійну, коли важливим є не лише те, що саме говорить співрозмовник, а й як він це робить... І ось — він залишив нас назавжди, «відійшов у засвіти»...

Професора Володимира Євгеновича, доктора філологічних наук, блискучого вченого, громадського й політичного діяча (він був депутатом Верховної Ради України 1-го, кращого, «незалежницького» скликання, але ніколи не підкреслював цей факт публічно) шанували й любили тисячі й тисячі читачів «Дня», викладачі й студент Могилянки, де він стільки років викладав (зокрема, був і віце-президентом), та й взагалі ті українці, які розуміли щирість й вагу його книжок (про Зерова, Винниченка, про нашу «не убієнну літературу»...), бо знаходили там справжній, непоказний патріотизм — патріотизм щирої любові, а не красивої пози.

Що ж до нашої газети, то можемо з гордістю сказати: всі, майже без винятку, книги серії «Бібліотека газети «День» прикрашали статті Володимира Панченка. До речі, у Володимира Євгеновича була виняткова здатність до партнерства. Готовність стати поруч і підставити плече. Риса настільки цінна, як і рідкісна. Так, наш головний редактор любить розповідати про момент зародження Бібліотеки «Дня» взагалі й зокрема — першої книги «Україна Incognita».

Якось Володимир Панченко прийшов до редакції і в розмові з Ларисою Івшиною запитав: «А чому б вам не зробити з ваших чудових історичних текстів цілу книгу?» Лариса Олексіївна запитала у відповідь: «А ви будете брати в цьому участь?» — «Звичайно, буду!» — негайно відгукнувся професор Панченко.

ЛЬВІВ. МІЖНАРОДНИЙ ФОРУМ ВИДАВЦІВ. 2015 Р. ПРЕЗЕНТАЦІЯ КНИЖОК  «КОТЕЛ...»,   «Я — СВІДОК» / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Потім були перші спільні представлення книги у Луцьку та Кропивницькому (тоді — Кіровоград). Це був 2002 рік. Міцкевич і Пантелеймон Куліш (Микола Куліш теж), Шевченко і Леся Українка, Бунін і Василь Гроссман — ось лише дещиця з переліку героїв його розвідок, завжди глибоких, несподіваних, по-людськи «теплих». Можна сказати, що Володимир Євгенович посідав у колі друзів, партнерів, авторів «Дня» особливе, неповторне місце.

... Я спілкувався з ним востаннє два тижні тому. Він встиг отримати й переглянути «свіжу» книгу «Дня»      — «День вдячності», де були і його, філігранно написані твори. Опублікував змістовну рецензію (остання публікація в «Дні») під назвою «Щоденник читача». Слабким голосом подякував за книгу, сказав, що, коли стане сили, надішле нам нову статтю про Ярослава Івашкевича та Україну... Я тоді не зрозумів — це він так прощався, при тому розумів свою хворобу й тримався мужньо. А перші матеріали Володимира Євгеновича з’явились у «Дні» ще у серпні 1998 року, перша ґрунтовна історична розвідка «Битва на Синіх Водах» — у листопаді того ж року.

Коли людину пам’ятають — вона залишиться з нами. Переконаний: з Володимиром Панченком буде саме так. Він з нами — у пам’яті, і в серцях... Він був частиною  «Дня». Він залишається з «Днем».

«День» розділяє глибину втрати з родиною, близькими і друзями Володимира Панченка. Прощання з ним відбудеться в четвер, об 11.00 в Центральноукраїнському державному педагогічному університеті ім. В. Винниченко (Кропивницький). Там же, в Кропивницькому він буде похований.