Розстріляний у Сандармосі

«Секретно ... Выписка из протокола...заседания особой тройки УНКВД по Ленинградской области от 9 октября 1937.

Слушали

Дело № 103010-37... на 134 лица украинских буржуазных националистов...

В деле обвиняется:

Подгаецкий Владимир Яковлевич, 1889г.р., гр. СССР..., служащий, врач-гигиенист.

Постановили

Подгаецкого Владимира Яковича расстрелять»

Так трагічно восени горезвісного 1937 року було обірвано життєвий шлях одного з провідних українських учених-першобудівничих у галузях попереджувальної медицини та фізіологічно обгрунтованого наукового супроводу праці, засновника першої в Україні кафедри професійної гігієни в складі Київського медичного інституту професора Володимира Підгаєцького. Тривалий час ім’я велетня розкутої гігієнічної думки, впроваджувача гуманістичних починань соціального змісту щодо людини праці, які він ініціював у двадцяті роки в Україні, перебувало в цілковитому забутті й зневазі — під нещадним тавром «ворога народу». Хоча для народу й передовсім заради здоров’я сільського трудівника він саме й працював. Наукові видання Володимира Яковича було вилучено з бібліотечних фондів і майже всі знищено. Посмертна реабілітація відбулася лише 1989 р., за шість десятиліть після злочинного арешту В. Підгаєцького, 1929 р. у веремії вигаданої каральними інстанціями «справи СВУ».

Згадка про злодійські викресленого з літопису вишу ученого й педагога, пошуковими зусиллями істориків медицини Івана Макаренка й Інни Полякової з’явилася лише 1991 р., у «Биографическом словаре заведующих кафедрами и профессоров Киевского медицинского института (1941—1991)». Вмістив 2002 р. статтю, присвячену науковцю-мученику, й львівський дослідник Ярослав Ганіткевич. Та то були лише сигнальні знаки щодо постаті блискучого ученого-інтелектуала на кількох плідних нивах, а надалі в’язня тюрем НКВД, аж до смертного вироку.

І ось 2008 р. вийшла книга з промовистою й суворою назвою «Володимир Якович Підгаєцький. Повернення з забуття. 1889 — 1937». Один із її авторів — академік НАМН України Олександр Яворовський, що вже понад два десятиріття, слідом за ученими-попередниками на цій посаді, очолює в Національному медичному університеті імені О.О.Богомольця відповідну профільну кафедру. Її було засновано 1923 р. фундатором профілактичних напрямів на українських теренах В.Я.Підгаєцьким. О.Яворовський, власне, й ініціював ці нові широкі дослідження. Стимулом необхідних кроків до істини стали досі незнані відомості з італійських джерел. Друзі професора Яворовського по Києву, сестри Анжела та Ельвіра Шалаєви (Ельвіра Шалаєва, лікар за фахом, що працює нині на Апеннінському півострові, є ученицею Олександра Петровича), що сьогодні мешкають у Італії, на його прохання, віднайшли в фондах Національної публічної бібліотеки в Римі матеріали III Міжнародного конгресу з наукової організації праці, що відбувся тут 1927 року. Мотивації інтригують. Поштовхом до пошуків слугували дані зі звіту ученого-новатора з Київського медичного інституту про результати його наукового відрядження до Польщі, Німеччини та Італії, вміщені в «Українських медичних вістях» за 1928 рік. Саме з цієї публікації О.Яворовський й дізнався про доповідь професора В.Я.Підгаєцького на конгресі в Римі. Серед надісланих сестрами Шалаєвими матеріалів був і текст доповіді В.Підгаєцького німецькою мовою з питань захисту здоров’я та фізіологічної витривалості жіноцтва на аграрних роботах. Виступ українського науковця привернув пильну увагу. Його запросили стати членом Лондонського інституту індустріальної психології. Низка учених, зокрема в Німеччині, Нідерландах та Чехії, також висловили бажання встановити творчі контакти з кафедрою професійної гігієни КМІ, очолюваною цим широкоосвідченим ученим, а також з організованою Володимиром Яковичем першою в Східній Європі Київською дослідною станцією з наукової організації праці в сільському господарстві.

ОДИН ІЗ 1111-ТИ

* У нашій книзі, яку я підготував разом із відомими ученими-гігієністами академіками Ю.І.Кундієвим й І.М.Трахтенбергом та пошуковцем-архівістом, кандидатом історичних наук, доцентом І.М.Сахарчуком, — розповідає Олександр Петрович,— крім кількох робіт дослідника, що випадково, після вилучення, збереглися в одному примірнику в книгосховищах Києва, Львова, Харкова та Санкт-Петербурга, вдалося оприлюднити й певні, здебільшого потаємні, документальні свідоцтва епохи страт та репресій поза будь-яким законом стосовно жахливої долі таких, як і він, безневинних, але приречених.

Наводимо анкету Володимира Яковича як співробітника Київського медінституту, заповнену власноруч, де, зокрема, вказується, що 1913 р. він закінчив Військово-медичну академію в Петербурзі. А далі йдуть фотокопії моторошних злочинних документів, зокрема, «предписание капитану госуд. безопасности т.Матвееву от 16.X.1937 года (на бланку відомства з грифом — НКВД СССР) — предлагается особой тройкой УНКВД ЛО (Ленінградської області) согласно прилагаемых протоколов Тройки от 9, 10 и 14 октября с./г. — ВСЕГО в количестве 1116 человек, содержащихся в Соловецкой тюрьме ГУГБ НКВД СССР — РАССТРЕЛЯТЬ. Було розстріляно 1111 в’язнів, щодо інших 5, повідомлялося в «рапорті» Матвеєва, один з арештантів (Родіонов) помер у лікарні, й додаються дані про його захоронення на Соловках, а інші 4 перебувають на додатковому пересідженні, куди етаповані. («Ленинградський мартиролог 1937 — 1938». Издательство Российской национальной библиотеки, 1998 г.)

* Про життя та смерть кожної з цих 1111 жертв небаченого злочину, з нагоди 20-річчя Жовтневої революції, можна й треба скласти свої трагічні повісті. Та торкнемося долі В.Підгаєцького, й вона, немов у дзеркалі сталінського терору, постане таким свідченням злодійства.

* Це приголомшливі факти й зламані долі. Та ось витяг із «Останнього слова», наданого В.Я.Підгаєцькому на судовому засіданні 16.04.1930 р., де формально, для замулення очей Заходу, ще зберігалися правила судочинства: «...На сьогодні в мене лишилася, крім ненависті до минулого (так змусили сказати ученого! О.Я.), моя наукова робота. Я прошу суд дати мені змогу, коли закінчиться термін моєї ізоляції, працювати в галузі гігієни сільськогосподарської праці і цим довести щирість моїх зізнань...»

ПЕТЕРБУРЗЬКА АКАДЕМІЯ, ЦЕНТРАЛЬНА РАДА, РАДЯНСЬКА УКРАЇНА

* Навіть на краю безодні, у вакханалії неправедних звинувачень й тиску під час допитів, Володимир Якович не полишає надії повернутися до наукового поклику, до своїх корисних суспільству досліджень. Які його надбання, що вдалося реанімувати?

* Слід усе ж таки розпочати з віх життєопису. Майбутній лікар і учений народився в Кам’янці-Подільському, в родині вчителя. Вступив до медичного факультету в Тарту, але перевівся до Військово -медичної академії, де йому, як синові вчителя, надали стипендію з казни. Служив військовим лікарем у Амурській військовій флотилії, а потім у Морському шпиталі на Балтиці. Наприкінці 1917-го з дружиною та сином, опинився в Києві. Продовжував служити лікарем. Стає членом Всеукраїнської спілки лікарів й об’єднання вчителів. За переконаннями входить до партії українських соціал-демократів. В.Підгаєцького обирають й до Центральної ради. Мабуть, це й не минулося...

За пропозицією відомого демографа й санітарного лікаря першого академіка — медика в складі ВУАН О.В.Корчак-Чепурківського бере участь у організації медичного факультету Українського державного університету, а надалі,за ідеєю якого, створює кафедру професійної гігієни в Київському медичному інституті. В.Підгаєцький, людина творчої снаги та енцеклопедичних знань, складає необхідні вельми цікаві плани й програми, залучає до проблем гігієни праці понад 3000 студентів усіх факультетів. Бере найактивнішу участь у розвитку ВУАН, де створює 1921 року Інститут фізичної культури. Цей інноваційний заклад перетворюється на вагому установу з 7 підрозділами, 3 із яких очолює В.Підгаєцький. Вивчаються євгеніка, тобто питання спадковості, пов’язані з медичною генетикою, фізіологія м’язової діяльності, процеси стомлення, біохімія вітамінів, роль фізичного виховання в зміцненні здоров’я населення, питання наукової організації праці. Результати наукових досліджень оригінального інституту та втілення їх у життя поклали початок масового розвитку фізкультури і спорту в Україні Тоді ж, 1923 р., Володимир Якович стає організатором однієї з перших на континенті дослідної станції організації праці в сільському господарстві. Піонерські починання в цій ділянці, як уже згадувалося, привели до міжнародного визнання.

Життя відвело Володимиру Підгаєцькому лише десять швидкоплинних років на безпрецедентну за починаннями педагогічну та дослідницьку діяльність. Й, безумовно, науковим подвигом постає його, можна сказати, історична місія — людина й село з позиції проблем працездатності та збереження здоров’я.

«ВІН БУВ СПРАВЖНІМ ГІППОКРАТОМ ЩОДО ЗБЕРЕЖЕННЯ ЗДОРОВ’Я ТРУДІВНИКІВ СЕЛА»

* Кілька років тому ви, Олександре Петровичу, в розвиток теми, видали грунтовне дослідження «Науковий спадок професора В. Я.Підгаєцького і його вченя про наукову організацію праці в сільському господарстві». Про що він мріяв, що досліджував й запропонував?

* Слід зазначити, що для таких задумів та втілень в Україні існували передумови. «Сільськогосподарський пролетаріат», за висловом В.Підгаєцького, ще до появи колгоспів та радгоспів становив 75 відсотків від усієї кількості працюючих. Серед надзвичайного розмаїття видів сільськогосподарських культур переважали цукровий буряк, картопля, хміль, тютюн, при вирощуванні яких застосовували ручні роботи з високою трудоємністю і переважно важкими (до 80%) фізичними вимогами. При цьому жодне з питань гігієни й фізіології робіт у сільському господарстві на той час не було розроблено.

Дослідження здійснювалися з метою санітарної характеристики умов праці буряківниць (шаровка, сапання-проривання тощо, ергономічна оцінка ручної праці та інструментарію) й охоплювали питаннягігієни та фізіології щодо таких трудових процесів, де в науковому плані Володимир Якович був засновником. Скажімо, крім зміни структури сапи, учений науково обгрунтував оптимальні параметри типів заступів і вил — копачів для збирання буряків і картоплі, а також дав гігієнічну оцінку використовуваних у той час плугів. Загалом, його ергономічні новації не мають аналогів, а пропозиції не втратили значення й у нинішньому індивідуальному труді отримання врожаю й, зрозуміло, у фермерстві. Турбувався Володимир Якович й про харчування трудівниць, захисний одяг, маски, окуляри для жіноцтва в полі, доцільне рівномірне освітлення тощо. Створив класифікацію чинників, які впливають на продуктивність праці в сільському господарстві, з впровадженням профілактичних фізіолого-гігієнічних заходів. Знався на усіх видах праці на селі, зокрема, роботи на паровій молотарці та біля неї. Я б назвав його справжнім Гіппократом щодо збереження здоров’я трудівників села.

* В іншій розвідці ви зупиняєтеся на відвідинах В.Я.Підгаєцьким низки європейських лабораторій та клінік у ракурсах профвідбору, раннього розпізнавання отруєнь у полі, інших чинників — фізичного та токсикологічного навантаження на людину.

* Професор — ентузіаст з України вивчив, зокрема, діяльність 5 клінік професійних захворювань у Італії та Німеччині, а також роботу 24 гігієнічних інститутів у Німеччині. В своїй останній праці про відрядження зробив висновки щодо безсумнівних переваг закордонного досвіду. Запропонував, виходячи з цих пріоритетних даних, завершити диференціацію кафедр загальної гігієни, виділивши курс гігієни селищ, доцентури із шкільної та військової гігієни. Не судилося... Хоча всі його пропозиції були прогресивними й, безумовно, потрібними.

«ПРОСЬБА СОГЛАСОВАТЬ С МОСКВОЙ ПЛАН ВЕДЕНИЯ ДЕЛА НА СУДЕ» (СТАЛІН)

* 4 жовтня 1929 року Володимира Яковича заарештували. Чи передували цьому якісь доноси та наклепи?

* В архіві преси ми знайшли примірник газети «Правда» від 3 жовтня 1928 року з анонімною статею «В лоб» за підписом «групи партійців та студентів» Київського медичного інституту. Серед « контрреволюционеров, которые энергично выгоняли из института «советский дух», згадується й «сановник» гетьманского й петлюровского министерств здравоохранения Подгаецкий» Так інтригани й невігласи кваліфікували, з метою підступного цькування, самовідданого лікаря та ученого. Й хоча спеціальна комісія Президії ЦК КП(б)У, що перевіряла наклеп, запропонувала їхнім авторам «припинити взаємну групову боротьбу в інституті», небезпечний провокаційний слід, доповнюючи розробки ДПУ щодо В.Підгаєцького, залишився.

* Що ж відбувалося далі?

* Судилище відбулося в квітні 1930 р., коли В.Підгаєцького разом із іншими 45 ученими та представниками української інтелігенції публічно розпинали в Харківському оперному театрі за сфабрикованою справою. 18 квітня було оголошено вирок — 8 років позбавлення волі та 3 роки поразки в правах. У залі В.Підгаєцький, якого слідчі свідомо змушували підписувати «лжепоказання», знепритомнів. Разом з ним були засуджені викладачі КМІ О.Черняхівський, В.Удовенко, М.Кудрицький, А.Барбар. Спочатку В.Підгаєцького було переведено до Ярославської в’язниці, потім на Медвежу гору в Карелії, а надалі в Соловки. У вироку людині, якому мали завдячувати за наукові відкриття в збереженні здоров’я та працездатності людини, вказувалося — «беручи під увагу проявлену ним соціальну небезпеку — позбавити волі з суворою ізоляцією...» Адже існувала, знайдена вже в наші часи, шифрограма Сталіна керівникам УРСР від 2 січня 1930 р. з приводу «сценарію» процесу: «...Мы здесь думаем, что на суде надо развернуть не только повстанческие и террорестические дела обвиняемых, но и медицинские фокусы...Наша просьба согласовать с Москвой план ведения дела на суде».

«ОСТАННЯ АДРЕСА»

* Капітан Матвеєв у рапорті від 10 листопада 1937 года «ст.майору госбезопасности тов.Гарину» доповідав, що «на основании предписания начальника управления НКВД ЛО — Комиссара Госбезопасности 1-го ранга тов.Заковского от 16-го октября 1937 г. приговор... приведен в исполнение на 1111 человек». Чи винайдено й інші докази нелюдського злочину?

* Ми цитуємо, за книгою «Остання адреса. Розстріли соловецьких в’язнів з України у 1937—1938 роках». 2003, лист з управління ФСБ Російської Федерації по Республіці Карелія начальнику державного архіву СБУ, від 24.09.1997 р.: «Согласно Вашей просьбы направляем фотографии обнаруженного места массовых захоронений в урочище «Сандармох» Исследования местности...показали, что на площади около 6 га покоятся останки 8 — 9 тыс.человек ... При раскопке одного из захоронений обнаружены человеческие черепа с выходными пулевыми отверстиями в затылочной части...По мнению членов общества «Мемориал» г. Санкт-Петребурга, данное место является также местом расстрела и захоронений заключенных Соловецкой тюрьмы ББК НКВД СССР (1111 человек)... На месте захоронения погибших местной администрацией планируется установить памятный знак ...».

Нашу книгу, наголошує на завершення О.Яворовський, ми розглядаємо як перше в Україні деталізоване документальне розслідування, присвячене професору Володимиру Підгаєцькому. Адже ми мусимо не просто пам’ятати про внесок у науку цього натхненого прихильника й засновника медицини праці в Україні, а й повертатися до його науково обгрунтованих рекомендацій щодо збереження здоров’я людини на сільських ланах. Дослідження й новації В.Я.Підгаєцького щодо наукової організації праці в сільському господарстві є особливо актуальними сьогодні, коли наша держава визначила аграрний сектор у розвитку вітчизняної економіки одним із пріоритетів.