Заєць білий, куди бігав?

Мабуть, не менше, аніж діти, чекає на справжню зиму та білий сніг заєць-біляк. Наприкінці осені він починає білішати, а взимку його шкура набуде сніжно-білого кольору до такої міри, що ніхто його і не помітить. А він і радий, бо добре пристосований до багатосніжної зими й морозів. Його родич — заєць-русак — з настанням зими теж світлішає, але повністю білосніжним стає тільки заєць-біляк. Темними залишаються лише кінчики його вух — особлива прикмета довговухого. Та в Україні з її нинішніми малосніжними і маломорозними зимами ці його переваги стали, радше, проблемами. За відсутності снігу біляки стають легкою здобиччю хижих звірів і браконьєрів.

Влітку ж білий заєць дуже схожий на сірого зайця, хоч і відрізняється від нього, насамперед, більшими розмірами, ширшими лапами, чорними кінчиками вух. Заєць-русак, який в Україні водиться майже по всій території, має тендітнішу статуру, довші вуха, хвіст клиновидний, чорний або чорно-бурий зверху.

МАЛЕНЬКИЙ БІЛИЙ ЗАЙЧИКУ, ХОДИ, ХОДИ ДО НАС!

В Україні тривалий час фахівці вважали, що білий заєць на нашій території зник зовсім, лише часом прибігає у своїх заячих справах із території Росії та Білорусі, — розповідає біолог Марія САВЧУК. — Зараз же дослідники зустрічають його у північних районах Сумщини, Чернігівщини, Житомирщини, Рівненщини. Хоча ще наприкінці ХІХ — на початку ХХ століть його можна було побачити також у Харківській, Полтавській, Черкаській, Київській, Хмельницькій областях.

Причинами зменшення чисельності біляків учені вважають насамперед вирубування лісових масивів та браконьєрство. У харчуванні ж хижих тварин він становить доволі незначну частку. Зменшення чисельності зайця білого, припускають, пов’язане також зі зміною ландшафтних умов, з настанням теплих, малосніжних зим, ба навіть зміщенням місць проживання виду на північ, з огляду на зміни клімату.

А ще тварина чутлива не лише до впливу чинників середовища, хижаків, а й до конкуренції з боку зайця сірого, особливо при виборі місць проживання.

Заєць білий занесений до Червоної книги України (природоохоронний статус — рідкісний), Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів і як вид, який підлягає охороні, включений до Бернської конвенції про охорону дикої фауни і флори та природних середовищ існування в Європі.

НІКОГО НЕ ОБРАЖАЄ, АЛЕ САМ БОЇТЬСЯ ВСІХ

Заєць-біляк охороняється на всіх територіях, які він обирає для проживання. Зокрема, в Деснянсько-Старогутському національному природному парку, Поліському та Рівненському природних заповідниках, де їм подобається чи не найбільше.

На сайті Поліського заповідника йдеться, що біляк полюбляє зарості кущів, верб, змішані захаращені ліси, заплави річок, вирубки і згарища. Постійних укриттів не має, взимку для відпочинку інколи влаштовує схованки у снігу. Живиться трав’янистими і деревно-чагарниковими рослинами, корою, молодими пагонами, бруньками дерев та кущів. Розмноження зайців розпочинається з лютого і закінчується в липні-серпні. Малята народжуються зрячі, вкриті шерстю і здатні одразу самостійно перебігати і ховатись від ворогів. Мати годує їх лише тричі, а далі зайченята самі дбають про своє харчування.

Чисельність білого зайця в заповіднику є досить стабільною, насамперед завдяки стабільності кормових угідь. Узимку він переходить переважно на гілковий корм і радий, коли його підгодовують зваленими осиками. Фахівці заповідника помітили, що біляк надає перевагу харчуванню пагонами на добре освітлених ділянках. Висока кормова цінність вересовищ (крім зайців, їх полюбляють мишоподібні гризуни, сарни, тетеруки) вказує на доцільність їх розведення та охорони, а також залучення до цього місцевих бортників та скотарів. Такий досвід, причому успішний, має низка європейських країн.

Негативно на чисельність білих зайців впливає мисливство, особливо з переслідуванням гончими псами. Створення достатньої кормової бази без усунення цього чинника — мисливства та переслідування гончими псами — не принесе бажаних результатів, вважають фахівці заповідників. Хоча в Україні заборонене полювання на біляка, занесеного до Червоної книги, але на практиці цього часто не дотримуються, бо підстрелити тварину можуть і випадково, полюючи за іншими видами. І хоча, на думку деяких екологів, біляк не потребує термінових заходів щодо його збереження, проте більшої уваги науковців, ведення постійного моніторингу він все ж потребує, каже Марія Савчук. Приймати рішення про доцільність знаходження виду в Червоній книзі та необхідність заходів щодо його збереження, як свідчить практика, можна, лише опираючись на дані останніх моніторингових досліджень.

«ЧЕРЕЗ ПОЛЕ НАВПРОСТЕЦЬ СКАЧЕ БІЛИЙ КОМІРЕЦЬ...»

Заєць у перекладі зі старослов’янської мови означає «стрибyн». А він і справді знатний стрибун! Задні лапи його набагато довші за передні й дуже сильні, завдяки чому заєць може робити стрибки в декілька метрів. Крім того, він ще й чудовий бігун. У разі небезпеки негайно переходить до стрімкого бігу й досягає швидкості понад 70 кілометрів на годину! При цьому петляє, маскуючи свої стежки, що допомагає рятуватися від переслідувачів.

У зайця досить розвинутий слух, отож він вчасно попереджений про наближення небезпеки. Великі вушні раковини мають властивість підніматися, опускатися, повертатися в різні боки, незалежно одна від одної.

А ще зайці можуть бачити все навколо себе. Їхні очі розташовані таким чином, що забезпечують широке поле зору. Втікаючи від небезпеки, заєць зазвичай дивиться назад, тому нерідко стає здобиччю іншого ворога, що опинився на його шляху.

До речі, ніякий він не «косий». Він має малорухому шию і через те не може оглядатися на всі боки. Ось і скошує очі, щоб побачити те, що йому треба. А люди вирішили, що заєць косоокий, і дражнять його за будь-якої нагоди. Згадайте, у скількох казках, віршах, мультфільмах йдеться про це. А героєм скількох творів він є — не перелічити — і зазвичай, хоч і симпатичний, але хвалькуватий і не дуже хитрий.

Однак заєць, здається, не ображається на нас — він знає, що все одно залишається улюбленцем малечі та й усіх, хто любить дику природу, її дивовижний та різноманітний світ.