Повчальна історія «Міхо»
Що сталося з Саакашвілі в Україні та чому постраждав імідж грузинського реформатора?
Акція біля парламенту триває. І якщо з перших днів її учасниками виступили низка громадських організацій та політичних партій, то після закінчення сесійного тижня протест фактично «осідлав» колишній президент Грузії Міхеїл Саакашвілі. Хоча ще за місяць до його проведення саме він заявив, що приєднається до ініціативи громадських активістів. Тепер чи не кожного дня в стрічках новин фігурує Саакашвілі. То він оголошує якісь вимоги, то він ночує в наметі, то ще щось. Днями нашу увагу привернув пост російського журналіста Сергія Медведєва. Суть деякою мірою навіть компліментарного тексту зводилася до того, що в Грузії Саакашвілі створив «сервісну державу», тобто правила, за якими грузини живуть досі. Зокрема журналіст пише: «Дивно, як одна людина за п’ять років змогла кинути виклик традиціям трьохтисячолітньої культури, гірському феодалізму, місництву, кланам, непотизму, розкраданню, які ввійшли у фольклор, хабарництву й ліні; він спростував теорії колії і культурного детермінізму та довів, що глибока, вкорінена культура може трансформуватися за наявності народного мандата, політичної волі та працюючих інститутів. Так, він не встиг перебудувати країну, але новітня історія Грузії тепер чітко ділиться на два етапи — до Міхо та після, і він незримо присутній в грузинській політиці й фольклорі, незалежно від того, де перебуває — в Америці, Польщі, Одесі чи силовим способом перетинає кордон України».
Що сталося з Саакашвілі в Україні та чому постраждав імідж грузинського реформатора?
Все почалося з того, що видача паспорту Саакашвілі екстерном стала приводом замислитись про нехтування базовим державним інститутом — громадянством. Тож не дивно, що як прийшов український паспорт до його рук, так він з них і пішов. Цікаво — чи став би Саакашвілі так само за ніч видавати грузинське громадянство у себе в Грузії? Разом із собою Міхо в Україну взяв свою етнічну команду до Одеської області. Знову ж таки, чи можна уявити собі подібне в Грузії його часів? Міхеїл Саакашвілі замість того, щоб упритул займатися питанням Одещини, куди був призначений очільником області, почав «мочити» конкурентів Порошенка, зокрема в Чернігові. Питання: де Чернігів і де Одеса? Та поведінка Саакашвілі насправді цілком вписувалась у правила і манери, які запровадила нова вже «незлочинна» влада. Тоді Міхо прицільно розправлявся на словах із неугодними Президентові, підвищуючи його рейтинг і намагаючись підточити свій кредит довіри у простих громадян. Після того навколо його прізвища за ланцюговим принципом почали порушуватись інші інститути — зокрема, перетин кордону, який перетворився на шоу. Потім, коли з фронту майже щодня надходять звістки про загиблих, під парламентом з’являються різношерсті мітинги та сили, а площа перед Радою перетворюється на трибуну для самого Міхо. Більш того, тепер він має намір там ще й поселитись.
Водночас українська влада замість того, щоб вчити і себе, й суспільство жити за правилами, очевидно сприймає їх як умовність, як тактичний інструмент для власних цілей. Наприклад, так само, як влада на кордоні власноруч допомагала Саакашвілі влаштувати шоу, й надалі продовжує рятувати рейтинги Міхо, виселяючи його соратників, котрі начебто готували в країні державний заколот. Насправді, до кількох десятків грузин, які прибули разом із Саакашвілі до України ще в 2015 році, дійсно є питання легальності їхнього перебування тут. Та для чого висилати серед них того, хто дійсно воював за Україну і ділився своїм досвідом, не беручи участі в жодних політичних баталіях та інтригах? Йдеться про інструктора української Нацгвардії Давида Макішвілі. Окрім того, чому до них виникли питання зараз, а не тоді, коли Саакашвілі їх привозив сюди два роки тому? Хто від того більше страждає — Саакашвілі чи імідж України?
Таким чином, можна сказати, що влада сама «замовила собі концерт» і сама тепер намагається його припинити, по факту продовжуючи явно не останній акт безладу. А Саакашвілі на все це погодився, по суті ставши антиподом до своєї «грузинської історії». Висновок: поки ми не навчимося жити за правилами, нас колотитиме безупинно.
