Порожньо
Будинок-музей Анни Франк (Anne Frank Huis) розташований у тихому районі Амстердаму. З одного боку — канал, з другого — короткий провулок і кафе, де продають млинці. Локацію ресторатори вибрали вірно, туристів тут завжди багато. Купують квитки по інтернету, прибувають пішки й по воді, стоять у чергах, роблять селфі, заповнюють сучасне скляне лобі. Будинок зведено ще в 1635 році, в 1950-ті його ледь не знесли, але завдяки тиску громадськості перетворили на музей.
Анна зі своїми рідними переховувалася тут, у замаскованих задніх приміщеннях, з 6 липня 1942 до 4 серпня 1944-о, коли по доносу вдерлися гестапівці. Сім’ю Франк заарештували й відправили до концтаборів. Вижив тільки батько дівчинки, Отто. Від Анни лишився також її знаменитий щоденник у формі листів до уявної подруги. Ревізіоністи Голокосту оголошували цей текст підробкою, проте в листопаді 1980 року Нідерландський державний інститут військової документації після ретельних досліджень манускрипту дійшов висновку, що весь зміст написано Анною Франк, і щоденник, таким чином, не є ані «романом», ані «літературною фальсифікацією», а точно відтворює вихідні матеріали.
(NB: до речі, в цій історії кидається в очі притаманна прихильникам нацистської ідеології шизофренічна свідомість: з одного боку, таємно чи явно захоплюються тим, що Гітлер зробив з євреями, з другого — всі документи, що доводять це, з упертістю, вартою кращою застосування, оголошують фальсифікаціями).
Музей відкрили 3 травня 1960 року, перед тим повернувши будівлі вигляд, який вона мала в 1942—1944. Можна пройти по тих самих коридорах і кімнатах, по яких ходили Франки, побачити вицвілі від часу фотографії й картинки, власноруч наклеєні Анною на стіну. Збереглися таємні двері-шафа, оригінальна сантехніка, виставлені фрагменти й самого щоденника. Також щоденник й інші історичні документи процитовані на численних табличках, є екрани з хронікою та інтерв’ю з очевидцями й учасниками подій, не кажучи вже про аудіогіди кількома мовами.
Але одна особливість докорінно відрізняє музей від решти подібних місць як у Нідерландах, так і поза їхніми межами.
Він абсолютно порожній. Голі стіни, підлоги, стелі. Жодних меблів чи предметів побуту. Все, чим користувалися Франки та їхні друзі по нещастю, вивезли нацисти після арешту. Уявити обстановку можна по кольорових фотореконструкціях і по коментарях аудіогідів.
Дехто з відвідувачів іде розчарований. Мовляв, не побачив на власні очі нічого з того, про що Анна так яскраво пише.
Але, відмовившись заповнювати репліками зниклих речей будинок 263—265 на набережній Прінсенграхт, фундатори експозиції зробили єдино правильний вибір.
Бо порожнеча Сховку — це і є головне послання музею.
Порожнеча, яка залишається після знищення невинних.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День» Амстердам — Київ
