Iнстинкт приховування правди
Роздуми щодо запровадження контрактної форми у сфері культури
Багатовікова історія приручення українців різними друзями-завойовниками привчила народ заради самозбереження дозувати правду, маскувати її, ховатися від неї. Самоіронічну формулу зафіксовано в прислів’ї: «Хохол каже мало-мало, а в коморі сало, сало». Та й сьогодні, якщо когось похвалиш за красиву річ, обов’язково прокоментує, що вона нічого не коштувала, або їй вже сто років; якщо йтиметься про щось подорожче — то хтось подарував або багатий родич дав покористуватися. Та й будинків ні в кого немає, так собі — хатинки.
Але найбільшу шкоду завдають нам не так ті вороги, як добрі люди. Особливо коли видають закони напівправди, пророблені з непередбачуваними наслідками. Орел — мух не ловить. Тому творці й «просувачі» Закону «Щодо запровадження контрактної форми у сфері культури...», які нібито керувалися бажанням розкріпостити акторів і замість безстрокових трудових договорів запропонувати укладати контракти на один-три роки, про формулу самого контракту подбати забули.
Керівники у захваті. Вони тепер легко позбуватимуться баласту, працюватимуть віднині у театрах виключно геніальні й талановиті, а головне — що саме керівники за допомогою створених, по суті, ними самими комісіями й визначатимуть міру акторського обдарування.
Профспілка працівників культури України в листі до керівників установ зазначає: «Затвердження норм вищезгаданого закону можливе лише після ухвалення підзаконних актів (нормативно-правової бази) з дотриманням норм українського та міжнародного законодавства». Яких саме й коли, не зазначається, але грізно додається про підготовку подання до Конституційного Суду України. Водночас профспілки розробили рекомендації щодо запровадження контрактної форми трудового договору, в кожному з пунктів якого є натяки на точки можливого спротиву. Прямий заклик — закон необхідно виконувати, прихований — шукайте шляхів самозахисту. До цього додається «Форма контракту», поки що, як кажуть, «риба», а не документ, що відповідає специфіці театральної справи, який ще має бути погоджений Міністерством культури так само, як і внесення змін до наказу міністерства «Про затвердження штатних розписів державних та комунальних театрів». Останній документ і є слабкою ланкою, яка весь ланцюг нововведень робить безглуздим. Доки фінансування театрів за радянською схемою відбуватиметься за штатним розкладом, доти ми матимемо імітацію реформи. Оптимізація в межах застарілої регламентації торує шлях до новітніх комбінацій.
Починати не тільки театральну, мистецьку реформу необхідно зі створення умов для недержавного фінансування. Спонсорство, меценатство за вигідних для них економічних умов в розвинутих країнах стають вагомим додатком до державної опіки.
Із нового сезону в багатьох театрах почнеться цей доленосний перехід на контрактну систему. Те, що він, усім зрозуміло, не продуманий, має стати в пригоді відповідальним керівникам та їхнім підлеглим. Бо саме індивідуальний, з виключними умовами, контракт на сьогодні є реальним виходом із скрутної ситуації.
Спілка театральних діячів України закликає всі первині осередки набратися мужності боротися за свої права, виступати солідарно, з усією потужністю громадської організації. Наші представники обов’язково мають входити до конкурсних комісій, ми повинні оприлюднювати й публічно засуджувати найменший вияв несправедливості, говорити беззастережну правду. Совість — благий вчитель і рідний тиран. Нам необхідно збагачувати одне одного досвідом перемог. Міністр культури Євген Нищук також із нами: «Міністерство культури і я особисто спрямовуватимемо нашу роботу на те, щоб уникнути ризиків, що виникають із впровадженням цього Закону. Наша робота полягає в тому, щоб бути в адвокації з митцями, а не створювати додаткові важелі на діяльність театральних колективів — при виборі керівників, творчого, художнього складу тощо. Я хочу взяти до уваги всі конструктивні зауваження...».
У Польщі контракти в різних воєводствах дуже різняться між собою.
Актори обумовлюють права захисту своєї особистості. І це питання сьогодні на часі не лише в театрі. В наших театрах ситуації теж дуже різні. Десь актори отримують скромні 13 000 гривень, а десь — і 4 000 гривень за щастя.
Щороку найбільші онлайн-словники за кількістю запитів визначають слово року. Цього року це «identity» — ідентичність, індивідуальність.
Тож коли дійде до персонального змісту контракту, не сподівайтесь, що «знайомий чорт не з’їсть». Особливо коли йдеться про артиста «у віці згоди». Тому хоча всього не передбачиш, але максимально зазначити, що за контрактом театр зобов’язаний надати артистові, життєво необхідно. Передусім це питання зайнятості в театрі. Скільки нових ролей планується? Призначенням на роль можна добряче скомпрометувати артиста. Чи передбачається його право на відмову від ролі? Якщо на одній ролі два артисти, контракт передбачає рівну для обох кількість репетицій? Як бути, якщо один виконавець захворів, а інший має заздалегідь узгоджений знімальний день?
Театральна практика ставила й ставитиме численні запитання. Таємно всі сподіваються на мудрість керівництва; цілком імовірно, боятимуться вимагати відкрито хай не жорсткі, але продумані умови підписання контракту. І все ж таки пам’ятаймо — «хазяїн каші може й пальцем її розмішувати»!
Сильні керівники частіше за все насправді мудрі й талановиті фахівці. Але всі ми маємо розуміти про необхідність вибудовувати формальний бік трудових відносин із максимальною повагою до обопільної відповідальності.
Є такі, в кого шия мерзне без ошийника, але якщо контрактна система не допоможе всім членам творчого колективу стати людьми єдиного, а не однакового мислення, колективна природа театральної діяльності знищить її.
Усім служителям театру треба сьогодні, як ніколи, триматися купи. Стати іншим набагато легше, ніж стати самим собою. І на цьому шляху маємо з посохом міцної відкритої правди підніматися до вершин справи нашого життя, сенсу нашого існування, яке має вивищувати в нас і наших глядачах божественне начало.
