«Війна змінює тих, хто готовий змінитися»

Події воєнних буднів на Донбасі дедалі частіше стають основою для написання прозових та поетичних творів. Серед пропонованих нині різножанрових новинок маємо, на жаль, уже міцно закарбований жанр «книжки про війну».

Роман «Інтернат» Сергія Жадана саме про це. Він вийшов друком у видавництві Meridian Czernowitz і встиг здобути високі оцінки серед читацької аудиторії. Днями письменник завітав зі своєю книжкою до Варшави (у лютому видавництво Czarne випустило цей роман у перекладі польською мовою Міхаля Петрика).

Зустріч відбулася в Новому театрі. Простір перетворився на своєрідну книго-кав’ярню, об’єднавши під своїм дахом представників дипломатичного відомства: на заході були присутні Надзвичайний і Повноважний Посол України в Польщі Андрій Дещиця, перший секретар Посольства України в Польщі Наталія Житарюк, а також студентів варшавських вишів, викладачів, представників польської та української інтелігенції.

Основним меседжем дійства стало твердження автора: «Війна змінює тих, хто готовий змінитися». Для цього потрібно подолати страх як дитячий комплекс недолюбленості. На прикладі головного героя роману (вчителя Паші) Сергій Жадан показав ту частину населення, яка долає свій страх по-дитячому — «заплющивши очі, ти не бачиш страшного». Маркером самоідентифікації для вчителя Паші є українська мова, якою він користується лише на уроках. Він не може, а може, й не хоче визначитись, де свої, а де чужі, з ким він, на якій території стоїть його дім. У такому збірному образі героя автор подає чітку ілюстрацію світосприйняття і бачення цього світу не лише мешканцями Донбасу, а й населенням більшості території України.

У ході спілкування С. Жадан зауважив, що болісно сприймає той факт, коли люди відмовляються від своєї ідентичності, мови, культури, історії, країни... і попросив не ототожнювати автора з героєм роману.

Свій прийом метафоризму в поезії автор переніс у прозову площину. «Інтернат» містить у собі всі ознаки радянської сутності — це шлейф байдужості, безпорадності, недолюбленості, зрештою це та інфантильність, якою герой намагається відмежуватися від реальності. Символічну роль виконує в романі шлях, який долає Паша, проходячи кілометри до інтернату і назад. Від цієї подорожі в часопросторі, де, ніби на гравюрі, є лише чорне й біле полотно незатишного розхристаного зимового Донбасу, читач виразно відчуває фізичну напруженість від холоду і страху. Ці суворі, занадто реалістичні кольори увиразнюють, підкреслюють безнадійність та провінційність краю, ніби повертаючи у радянське минуле. Але саме дорога символізує рух. А рух як філософська категорія — це зміна, починаючи від простого переміщення територією і закінчуючи зміною у свідомості, в переконаннях. Це спроба по-іншому подивитись на світ довкола себе, зазирнути всередину власного внутрішнього світу. Він створив візуальне об’ємне тло місцевості, ефект присутності, як під час перегляду фільму. До речі, за словами автора, в планах — екранізація роману «Інтернат», а також постановка вистави за романом у Дніпровському національному музично-драматичному театрі.

Чимало питань, адресованих авторові, звучало від польських читачів, для яких ця зустріч — можливість наживо почути прості й глибокі істини від Сергія Жадана не тільки як поета і прозаїка, а й як від громадського активіста, українського патріота.

— На жаль, відчуття своєї країни як «інтернату» стосується всієї України, а зводити українські проблеми лише до Донбасу — не дуже об’єктивно і не дуже чесно. У результаті постколоніальних років ми всі дуже недолюблені, недоглянуті й непроговорені, — резюмував автор. На завершення зустрічі пролунали вірші в авторському виконанні:

Політика —

це далі жити в своїй країні.

Любити її такою,

якою вона є насправді.

Політика — це знаходити

слова: важкі, єдині

і лагодити все життя

небеса несправні.