Сумний «ювілей»-7

ВТЕЧА В ЮНІСТЬ

У 1941-1943 рр. Самчук проживав в окупованому німцями Рівному. Спочатку тут він видавав газету «Волинь», яка користувалася великою популярністю. На її сторінках письменник дозволяв собі публікувати статті, які не подобалися окупаційній владі. Врешті навесні 1942 р. терпець нацистам увірвався й вони заарештували Самчука. Йому загрожував розстріл. На захист письменника стало чимало впливових людей, зокрема очільник Української Греко-Католицької Церкви, митрополит Андрей Шептицький. Самчуку вдалося вийти на волю. Він змушений був покинути редагування «Волині» й дати згоду, що більше не писатиме небажаних для окупаційної влади статей.

У 1943 р. стало зрозуміло, що нацистська Німеччина програє війну. Й на терени України прийдуть нові окупанти – більшовики. Самчук знав, що йому чекати від них. Тому вирішив податися на Захід. Спочатку його шлях проліг до Галичини.

21 листопада 1943 р. він разом зі своєю дружиною Тетяною Праховою-Чорною покинув Рівне. Осіли вони в містечку Городок під Львовом. Притулок їм надав священник Єпіфаній Роздольський. У нього Самчук прожив майже вісім місяців. І саме в цей неспокійний час намагався спокійно писати… роман. Це був твір «Юність Василя Шеремети», перші сторінки якого були написані ще в Празі в 1940 р. Але бурхливі події 1941-1943 рр. надовго відірвали письменника від цього роману. Тепер він знову взявся за нього. Твір був значною мірою автобіографічним. Самчук розповідав у ньому про свою юність, про життя провінційного Кременця, про своє навчання в місцевій українській гімназії.

Робота над романом «Юність Василя Шеремети» – це була ніби втеча від тодішніх жорстоких реалій. Але водночас це начебто «спокійне» осмислення досвіду минулого.

Василь Шеремета, навчаючись у гімназії, студіює літературу – не лише світову, а й свою українську. Навіть читає твори давньої української літератури, зокрема послання Івана Вишенського, бо «Іван Франко морочив собі ним голову».

Українські ж гімназисти не лише цікавляться культурними питаннями. Цікавить їх і політика. Серед них є й прихильники більшовизму, які вважають, що українська держава вже є. Це – радянська Україна, терени якої починаються «отам за Шумськом». Як уже говорилося, юний Самчук теж поділяв такі погляди. Але він їх уже давно зрікся. І не мав ілюзій щодо діянь більшовиків. Тому його головний герой займає відверто антибільшовицьку позицію. Він, пригадуючи досвід більшовицької влади на своїй малій батьківщині, каже: «У нашому селі того літа вони зробили свинаря «председателем» комбідноти. Це ще добре діло, бо свинар був чесний ідіот і тільки. Він не міг розрізнити правої руки від лівої, але злодієм він не був. В інших селах було інакше. Там були оті відпадки при владі. Непотріб. Галапасники. Нероби. Голота… Так, так! Голота, яку я, Василь Шеремета, ненавиджу. І коли це зветься пролетаріатом, то ніколи, ніколи не зігнеш ти моєї шиї перед таким божком».

Звісно, таке міг сказати зрілий Самчук, який побував на теренах Великої України, де мав можливість побачити результати господарювання більшовиків, дізнатися про їхні діяння. Василь Шеремета – це не реальний юний Самчук. Принаймні в плані політичному. Це, радше, своєрідна проєкція – яким себе хотів би бачити письменник у юні роки. Без більшовицьких ілюзій. Й водночас без партійної заангажованості. Зокрема, герой твору каже таке: «Ворогам нашим тільки того й треба, щоб ми покинули гімназію, пішли собі в партії, в гурти, в підпілля… Щоб з нас не вийшли інтелігенти, фахівці…» Знову ж таки тут чуємо голос зрілого Самчука, який дозрів до ідеї «культурної надпартійності». Цю ідею він активно проповідував у післявоєнний період. Й, зрештою, мав через те проблеми серед українських емігрантів.

«Творча відпустка», коли письменник працював над романом «Юність Василя Шеремети» у Городку під Львовом, завершилася 18 липня 1944 р. Радянські війська невпинно наближалися до Львова. Самчуку нічого не лишалося, як покинути гостинну родину отця Роздольського. Далі шлях письменника та його дружини Тетяни Прахової-Чорної пролягав до Берліна. А звідти – ще далі на Захід. Й перебування в таборах для переміщених осіб – Ді-Пі. Саме в діпівський період, у 1946-47 рр., побачив світ роман «Юність Василя Шеремети».

Продовження. Початок див. у «Дні» № 5-6 від 28 січня 2022 року та на сайті «Дня»