Фортеця Замкової гори
З метою оборони кордонів від частих набігів половців король Ласло наказує добудувати на Замковій горі фортецю. Коли 1086 року до Мукачевого увірвалися половці, населення змогло відсидітися за стінами замку. П’ять днів кочовики плюндрували долину, однак фортецю не здобули. Коли у 1241—42 рр. монголо-татари пройшли Руські ворота і розсипалися по Угорщині, — населення знову змогло відсидітися за товстими стінами замків.
ПРЕДОРОГИЙ ДЯДЕЧКО ФЕДІР КОРІЯТОВИЧ
Нове життя у Мукачівський замок вдихнув подільський князь Федір Коріятович. Великий литовський князь Вітовт хотів ліквідувати незалежність Подільського князівства. Тому 1393 р. виступив проти Коріятовича, а той, не довго думаючи, кинувся до племінника — угорського короля Жигмонта. Останній запропонував йому Мукачівську та Маковицьку домінії. Коріятович почав розбудовувати Мукачівський замок, перетворивши його на свою резиденцію.
Керуючись латинським прислів’ям: «Хочеш миру — готуйся до війни», Федір Коріятович перебудував і зміцнив замок: завіз туди 60 діжок гарматного пороху і 164 гармати різних калібрів. Навколо Замкової гори, що підносилася над містом на 68 метрів, викопали рів, оточили його зсередини дубовим частоколом — паланком. За паланком жили майстри, котрі обслуговували замок, а на випадок облоги — брали участь у його обороні. Коріятович дозволив на правому березі Латориці заснувати православний монастир, бібліотека котрого налічувала шість тисяч книг.
Князь не мав нащадків, тому по його смерті 1414 р. Жигмонт знову заволодів замком.
ПРИРОДА І БОГ МЕНЕ ГЛИБОКО ПОВАЖАЮТЬ
Півтори сотні років фортеця переходила до різних рук, доки австрійська армія не захопила її. Король Максиміліан II наказав реконструювати замок, для чого було зібрано 49 076 селян-кріпаків. Роботу завершили 1569 р., кількість гармат довели до 220, а ручної зброї — до 600 одиниць.
Важливу у стратегічному відношенні фортецю знову кілька разів перепродували, віддавали під заставу, аж поки 1635 р. за 200 тисяч форинтів її не придбав трансільванський князь Д’єрдь I Ракочій. Мукачеве було перетворено на центр князівства. По смерті Д’єрдя I Ракочія у 1648 році його справу продовжила дружина Жужанна Лорантфі. Вона закінчила будівництво замку. Мукачівский замок набув рис типового середньовічного замку з високими вежами і міцними бастіонами.
ЧЕРВОНІ СТЯГИ НА БАСТІОНАХ
Замок вже був спадкоємною власністю Ракочіїв. Тому по Д’єрдю I його власником став син Д’єрдь II, далі син Д’єрдя II — Ференц I. Той одружився на Ілоні Зріні, дочці хорватського правителя Петра Зріні. Тесть із зятем мріяли звільнити свої держави від австрійського панування, тому брали участь у змові проти Габсбургів, яка закінчилася невдало. Більшість змовників було страчено, однак Ференц I відкупився за 400 тисяч форинтів. Молодого Ракочія помилували, однак він змушений був впустити австрійські гарнізони до своїх помість, за винятком Мукачевого. Князь відійшов від політичної діяльності. Однак Австрія його не забула. І влітку 1676 р. на 31-му році життя він помирає. Молода вдова залишається у замку з чотирирічною донькою Юліанною та п’ятимісячним сином Ференцем на руках.
Через два роки у їхніх краях з’являється молодий граф Імре Текелій, котрий об’єднав навколо себе неорганізовані загони повстанців-куруців. Ті виступали проти Габсбургів, а оскільки свекруха Ілони Зріні — Софія Баторі — була запеклою прибічницею Габсбургів, куруци, за дивною логікою, вирішили помститися її невістці.
Бучне весілля Імре Текелі з Ілоною Зріні, яке відбулося 15 червня 1682 р., увійшло до хрестоматій (параграф «Як швидко стати багатим»), оскільки молодому було 25 років, молодій — 39. На бенкет для гостей пішло 10 волів, 36 телят, 20 свиней, 80 овець, 8 центнерів риби, 200 центнерів борошна, 50 центнерів меду і цукру, 130 діжок червоного і 150 діжок білого вина, 40 діжок пива і 25 малих діжок польської горілки.
Текелі завів розкішний княжий двір — 313 чоловік прислуги і лише 239 замкової гвардії. У той час як молодята втішалися шлюбним життям, великий візир Кара Мустафа на чолі 230-тисячного війська спробував оволодіти Віднем, і Текелі також виступив проти австрійського імператора Леопольда I. Турецька затія була невдалою, Текелі ув’язнили колишні сюзники, а Мукачівський замок через три роки взяла в облогу австрійська армія генерала Зігберта Гайстера.
Обороняли замок гарнізон у 2—3 тисячі добре озброєних вояків і 52 гармати. Підійшло підкріплення, і вже новий генерал запропонував Ілоні Зріні здатися. Однак та відмовилася і наказала вивісити на кожному кутку замку червоні стяги, котрі символізували боротьбу до останнього подиху. Сама Ілона була прикладом хоробрості і самопожертви. Зі своїм десятирічним сином Ференцем часто з’являлася на бастіонах під час артилерійських бомбардувань, разом з донькою доглядала за пораненими вояками.
Австрійські війська відійшли, Ілона встигла з’їздити до Польщі і обміняти коштовності для виплати жалування гарнізонові. Знову сім місяців замок оборонявся. Однак, щоб запобігти подальшим жертвам, — 17 січня було підписано акт про капітуляцію.
Леопольд I наказав знести у фортеці високі вежі і донжон часів Федора Коріятовича — Стару вежу. Мукачівський замок набув рис низького укріплення з висунутими гострокутовими бастіонами і польовими укріпленнями. Перебудова Мукачівського замку зробила його найпотужнішою фортецею на сході Австрійської імперії.
GENS FIDELISSIMA
Ференц II Ракочій очолив нове повстання проти Габсбургів. Куруцам він пообіцяв звільнити їх від кріпацтва. З Польщі він привів з собою 500 верховинських повстанців. З українців було сформовано особисту гвардію князя, котру він називав Gens fidelissima — «найвірніший народ».
Мукачівський замок знову стає центром боротьби. Війна вимагала грошей. Ференц II посилає своїх інспекторів до Солотвини з вимогою максимально збільшити видобуток солі, котра користувалася величезним попитом на ринках Західної Європи. Під захистом мукачівських мурів і 75-тисячної армії куруців 1705 р. було засновано великий монетний двір.
Аби знайти союзників у боротьбі проти Австрії, Ракочій звертається до Франції та Петра I, на думці — Швеція та Туреччина. Петро I, воюючи з двома останніми, дає ухильну відповідь, пропонуючи Ференцу польський престол. Тоді він звертається за допомогою до угорських феодалів, котрі, порадившись, на сеймі у Оноді оголосили про повалення династії Габсбургів і обрали Ференца II Ракочія правителем Угорщини. Куруци, зрозумівши що їх вкотре «кинули», порозходилися по домівках. Князь намагався чинити опір. Та все було марно — 1711 р. Gens fidelissima здала Мукачівський замок австрійським військам.
За Сатмарським мирним договором 1711 р. Ференцу II Ракочію гарантувалася повна амністія і право на володіння своїми помістями. Та князь заявив, що «такий мир ніколи не визнає» і закінчив своє життя у вигнанні. Спершу він жив у Росії, Франції, потім — Туреччині, де і помер 1735 року...
