«Якби ми не гинули, ми б загинули»

У селі Басівка біля Львова відбувся 5-й фестиваль пісні визвольних змагань «Якби ми не гинули, ми б загинули». Якщо бути точнішим, то цей захід проходив у лісі за селом, у тому місці, де колись була повстанська криївка, й останній бій на цих теренах з червонопагонними «визволителями» відбувся 16 серпня 1955 року.

… Уже пройшло десять (!) років від параду Побєди на Красной площі, чобіт радянського солдата топтав пів Європи і ретельно беріг Берлінську стіну, Східна Європа будувала соціалізм, а українці продовжували боротися з тим, здавалось би, непереможним окупантом, утримуючи тут, в Галичині, численну Українську Повстанську Армію. То нічого, що вона була замаскована у глибокому підпіллі, розпорошена по лісових схронах, але все одно не давала ворогові спокою, ведучи партизанську війну.

Біля села Басівка відбувся останній бій вояків УПА з енкаведистами на теренах Львівщини. Сили було нерівні. Чисельна армія ворога оточила село потрійним кільцем, а в криївці було всього три повстанці: командир Михайло Гнатів ( «Скорий»), Степан Янкевич (псевдо «Крук») і Володимира Кулик (псевдо «Андрійка»). Повстанці не мали жодних шансів на прорив і не мали права швидко загинути, адже в криївці був архів УПА. Двоє чоловіків тримало оборону, відстрілювались, а «Андрійка» палила документи. Карателі розуміли, що живими вони не здадуться, й закидали їх гранатами. «Скорий» загинув на місці, а знепритомнілих і поранених «Крука» та «Андрійку» забрали у львівську тюрму на Лонцького. Там їх допитували й катували вісім місяців, а потім присудили по 25 років сибірської каторги. «Крук» відбув тих 25 років, повернувся і проживав на Львівщині. «Андрійка» відбула десять років каторги і її випустили достроковою. От вона й дожила до того моменту, коли 16 серпня 2009 року жителі села Басівка посвятили пам’ятний знак на місці, де була криївка. До слова, вона зберігалася десь до 70-х років минулого століття, і тодішні послідовники енкаведистів її розвалили. Пані Володимира показала місце, де була криївка, описала, як вона виглядала, розповіла, що там друкувалися різні пропагандистські матеріали.

Знайшлись ентузіасти, які відбудували цю криївку. Що цікаво, вона була вирита на місці земляних споруд лінії оборони Львова під час українсько-польської війни 1918-1919 років. Ще до нашого часу там збереглися сліди від військових траншей і різних земляних оборонних споруд. А ще поруч, дуже близько, проходить залізниця. Важко було додуматися, що десь тут ховаються повстанці, але все одно їх вистежили.

Тепер тут діє музей, сюди приходять численні туристи, тут відбуваються пластові табори, проходять фестивалі патріотичної пісні. На цьогорічному, п’ятому фестивалі, співали численні колективи з найближчих сіл, виступали учасники хорової капели «Дударик», народний артист України Мар’ян Шуневич, українська співачка і народний депутат України Софія Федина. Вона виступила і з полум’яним словом, і з чудовими повстанськими піснями. Та не тільки пісні звучали цього дня біля криївки села Басівка. Постріли були також – зі справжньої зброї, і добре пахло порохом, адже учасники громадської організації «Товариство пошуку жертв війни «Пам’ять» відтворили фрагмент бою українських повстанців з енкаведистами.

Відкривав фестиваль гурт «Вишиванка» Львівського палацу мистецтв під керівництвом Володимира Думича. Саме гурт «Вишиванка» й музей-криївка УПА є засновниками цього фестивалю, а цьогорічними організаторами стали Львівський палац мистецтв та Сокільницька сільська Рада, до якої тепер належить село Басівка.