В Орландо ми «воювали» несучасною зброєю
Адже сьогодні нікому не потрібно доводити користь регулярних занять різними фізичними вправами, позитивних емоцій від сприйняття спортивного видовища (живий приклад — світова футбольна першість, що вже місяць бентежить всю планету). Але мало хто говорить про такий важливий чинник, як погашення агресивності. Негативні емоції, що вирують і не находять виходу, приносять багато шкоди. Не даремно ж японці наприкінці кожного робочого тижня зганяють свою злість на копіях-чучелах керівників підприємств.
Пейнтбол, про який піде мова, відомий. Його винайшли американці, й у нього грають люди від 7 до 80 років. Вже
4-й рік розвивається він і в Україні. Суть у тому, щоб довести свою силу, спритність і тактичну перевагу в чесному бою. Так-так у бою, який ведеться за допомогою автоматів, що працюють на стиснутому повітрі або на вуглекислому газі. Желатинова куля з фарбою всередині летить із такої зброї зі швидкістю до 100 метрів на секунду й досить відчутно «кусається». Гра ведеться 5 на 5 або 10 на 10. Атакують команди кожна зі своєї «бази» й, в ідеалі, намагаються захопити прапор, що знаходиться в центрі поля, і перетягти його на базу суперника.
Географія виду в Україні розширилася несподівано — пейнтбол з’явився у Харкові, Одесі, Житомирі, Донецьку, Харцизську, Львові. Виникли й жіночі команди. Президент Міжнародної федерації пейнтболу американець Джері Браун запросив «Сакуру» на Кубок світу до Орландо. До речі, мені вдалося «повоювати» у джунглях Орландо в цих розіграшах і, повірте, хоча й мали ми зброю не таку сучасну, як господарі, але зате азарт і величезне бажання дозволяли переконливо перемагати.
В Орландо, у паузі між баталіями, я запитав вельми солідного бізнесмена, «за сумісництвом» — капітана пейнтбольної команди: «Що рухає вами: бажання й прагнення спортивних досягнень чи відпочинок від трудів праведних». На що він відповів: «І те, й інше, але, передусім — бажання хазяїна згуртувати і не втратити колектив. У мене в чотирьох клубних пейнтбольних командах грає весь цвіт і мозок управлінського апарату концерну. І ніхто не спокуситься обіцянками конкурентів і не піде на більш високі заробітки, оскільки не бажає міняти клуб і команду...»
Аналогічні приклади вже є й у нас. Олександр Соколовський — президент фірми «Текстильконтакт» — зібрав прекрасну команду зі своїх співробітників, й на кожному змаганні цей клуб скидає авторитети. «Сакуру» Олександра Дичека також створено за таким принципом, чудова команда «Інтернаціоналіст» із Харкова та їхні землячки-дівчата з «Отруйного плюща» — вже приклади клубів за інтересами. І хоч екіпіровка гравця коштує недешево (зброя, камуфляж, маска і пояс) — близько 2 тисяч гривень, але справа варта заходу, це зрозуміло вже багатьом. А головне — вже з’явилися у нас й перші дитячі секції, й клуби, й успіхи на міжнародній арені. Щойно з відкритого Кубку Польщі повернулися пейнтболісти київського «Шедоу» — срібними призерами вони стали в компанії найсильніших клубів Європи. Пішов пейнтбол. Піде й більярд, національна федерація якого нині вирішила взятися і за олімпійський його вид — пул. Буде популярним і маунтін-байк — гірський велосипед (уже 5 із восьми етапів кубку України проведено), будуть і перегони на водних мотоциклах і ще більш популярний міні-футбол...
Як говорить герой відомого фільму: «Я так думаю».
