Літати, не приземляючись

Повітроплавання як мрія і необхідність людства... Вдивляючись в унікальні кадри нового документального фільму «Матриця Антонова», продемонстрованого нещодавно на Першому каналі Національного телебачення України, раптом бачиш технологічний надфеномен наяву. Причому в реалізації польоту справді гігантської небесної машини. Адже народжений у Києві найбільший і найпродуктивніший у світі повітряно-транспортний корабель Ан-124 «Руслан» пливе в небі, в панорамі широкоформатних кінокадрів, граціозно й легко, наче небачений птах. У цій досконалості — й знак минулих досягнень, і виклик майбутньому. Саме такі літаки, здатні за лічені години перенести у будь-яку точку планети колосальні вантажі різного плану, чималою мірою зумовлюватимуть успіх країни — їхнього виробника у світовому економічному змаганні. Вже сьогодні «Руслан», виконуючи подібні рейси, дає прибуток у 600 мільйонів доларів на рік, підкреслюється в пролозі фільму. В 2020 роцi, якщо галузь встане на ноги як серійний цикл у вітчизняному авіавиробництві, показник рентабельності стане ще більш вражаючим — півтора мільярда...

У цьому сенсі сувора й разом із тим поетична стрічка (автор сценарію Наталя Коваленко, режисер Людмила Павлюк, оператор Фелікс Шевардін, творче об’єднання документальних фільмів НТУ) вочевидь доводить: яскравий науково-технічний талант належить до категорії нескороминущих цінностей планети й має залишатися запитаним. А дар Олега Костянтиновича Антонова був саме таким.

Зізнаюся, в мені як у колишньому авіаконструкторі, яка пропрацювала у АНТК імені О. К. Антонова понад двадцять років, новий фільм пробудив і сентиментальні почуття і, якщо хочете, неспокійні роздуми. Адже, за великим рахунком, талановита публіцистична кіноробота — чіткий сигнал, що антоновська лінія вимагає в інтересах України нового розвитку. Про це в одному з синхронів говорить президент компанії «Авіація України» О. Шевченко: «Сьогодні, в контексті хоча б спрямованості цього фільму, вже чітко визначені позиції, на яких ми можемо й маємо утриматися, щоб рухатися далі. Перша наша ніша: АНТК Антонова й перспективи транспортної авіації. Друга — регіональні літаки. Бюджет держави й нашої компанії не потягне цих проектів. Та й для бюджету Росії тут складне завдання. Виходить, треба об’єднуватися...»

Але повертаюся до ліричних, принаймні для мене, моментів побаченого. У першу чергу, це Олег Костянтинович Антонов, який знову, завдяки кіноепізодам, що зберігся, безпосередньо звертається до нас: «У кожного літака своя особлива доля, замислюється він. Деякі народжуються під оплески, а інші не одразу вітаються. Доводиться витратити чимало часу й сил, аби довести їхнє право на існування». Ось таку когорту надпотужних повітряних всюдиходів О. Антонов і створив. Ефект його, справді рідкісний, полягав у тому, що він був прагматиком. Інакше кажучи, потрібні країні рішення й вироби ставали знов і знов ніби єдиним його дітищем.

Не можу не підкреслити: фільм викликав спогади й про плідну науково-технічну співпрацю між двома академіками як грандами українського авіабудівництва — Олегом Антоновим і Олександром Івченком, моїм батьком, чиє ім’я зараз носить спеціалізоване машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» у Запоріжжі. О. Антонов не раз приїжджав на «Прогрес», а Івченко — в конструкторські відділи АНТК. Цю співдружність Олег Костянтинович одного разу назвав «Союзом крилець і лопаток». Усі мотори для цієї серії зроблені й при батьку, й після нього, в Запоріжжі. Так виникли два провідні українські авіабренди — «Ан» для крилатих титанів і «АІ» для двигунів. У такому єднанні, а Державне підприємство «Івченко—Прогрес» очолює Герой України Ф. Муравченко, і АНТК, біля керма якого нині стоїть Генеральний конструктор Д. Ківа, важлива смуга подальшого зльоту.

Але знову про уроки Антонова, такі важливі сьогодні. Чи звернули ви увагу, що в повітряному русі «Руслана» і його попередника «Антея», а потім нащадка — Балабуєвської «Мрії», яка підіймала «Буран», є незбагненна легкість й природність. Це пов’язано з дивним прозрінням конструктора — розташуванням крил, наче «позиченим» у пернатих. Річ у тім, що О. Антонов — і видатний авіапланерист, творець найкращих вітчизняних планерів. Цей унікальний досвід генерував і польотні якості всіх машин типу «Ан». Машин, які, хоч як це дивно, не старіють завдяки багатофункціональності. Не даремно у світі існує декілька фан-клубів легендарної «Аннушки», або «Ан-2».

Документальний фільм — завжди синтез кіноархіву й роздумів людей, причетних до того, що відтворюється в кінокомпозиції. Автори фільму запросили взяти участь у ньому дуже цікавих особистостей — зокрема, соратника О. Антонтова лауреата Ленінської премії В. Анисенка, історика авіації В. Моїсеєва, провідного конструктора О. Богданова.

Ось лише декілька їхніх слів: «Олег Костянтинович був, і це треба враховувати й зараз, конструктором, що думає про економіку й знається на ній, — підкреслює, наприклад, В. Моїсеєв, — йому навіть оголосили догану за економічні публікації в газетах. Але в цьому варіанті розуму великого конструктора, за яким завжди тисячі людей, і перебуває таїнство Антонова, особливо актуальне в нашому столітті».

«Олег Костянтинович умів вичікувати, не плисти за течією. Не випадково між «Антеєм» і «Русланом» минули роки»,— згадує В. Анисенко.

Чудовий епізод, відтворений льотчиком-випробувачем Ю. Курліним — про появу «Руслана» на 26 авіасалоні в Парижі. «Коли літак, наче в кошик iз яйцями, приземлився в Ля Бурже, згадує льотчик-випробувач Ю. Курлін, у американського генерала, що побачив його, були всі ознаки паралічу».

Слова заслуженого льотчика-випробувача В. Терського: «Дивлячись на «Руслан», важко повірити, що це вантажний літак».

«Олег Костянтинович створював навколо себе творчу атмосферу, — говорить О. Богданов, — не наказував, не примушував, не кричав, і всі поряд підтягалися до його творчого прикладу».

Але знову, вже як епілог, про змагання у створенні багатоцільової транспортної авіації, що одразу ж виникло між АНТК і великою й престижною американською фірмою «Локхід». Виграли кияни разом із запорожцями. Знову слова О. Богданова: «Ось американці зробили Сі 5А, потім Сі 5В, оскількипомилилися в крилі. Він і зараз практично ніде не літає, крім перевезення військових вантажів. Чому? В нього маленький ресурс...»

Але ідея Антонова, й вона виражена у фільмі його творчою тезою: «Літати, не приземляючись». Іншими словами, відразу розраховувати на величезні відстані. Усі українські авіамашини володіють цією рисою. І великий «Руслан», і багатостраждальний «Ан 70».

Фільм закінчується чудовими словами Олега Костянтиновича: «Мені дуже подобається Сент-Екзюпері. Він, письменник і льотчик, сказав: «Ми живемо на блукаючій планеті. Часом завдяки літаку ми дізнаємося щось нове про неї. Ми дивимося в ілюмінатор, немов учені в мікроскоп». Продовжуючи цю думку, хочеться підкреслити: новий фільм є всеосяжним об’єктивом, в якому об’єднані минуле, справжнє й майбутнє сучасної української авіації. Головне, звісно, вдуматися в сказане й узагальнене в екранні півгодини як у конспект майбутнього. Якби моя воля, я б, не відкладаючи, показала фільм і на урядовому рівні. Пушкін якось сказав: «Сказка — ложь, да в ней намек». Замінивши слово «казка» на «легенду», в новому фільмі бачиш і натяк на вибір цілей і їхні креслення. І кажучи «В добру путь» фільму, водночас мрієш: «В добру путь, українська авіаціє».