«Тепер я розумію, що важливо»

Володимир МАР’ЯНОВИЧ, студент II курсу Львівського національного університету ім. I.Я. Франка, факультету міжнародних відносин:

— Найкраще за останній час це те, що я побачив кількох друзів, з якими до цього спілкувався лише онлайн, а також те, що я вперше за карантин поїхав кудись. Це була мандрівка в Коломию,  там нарешті побачив друзів.

А от свята в карантині — це трохи нудно. Я недавно відзначив свій день народження, і о 22:00, коли тільки починається веселощі, ми були вимушені розходитись по домівках, оскільки поліція нагадала закладу, що час зачинитися.

Та і власне не тільки святкуванню карантин заважає. Через ці обмеження на якісь особисті справи не залишається майже часу, треба все встигнути, поки не зачинилося. Проте мені важко сказати, що це саме погано, скоріше непросто.

Дуже тяжко продовжувати вчитись, хоча ще рік тому навчатись саме в цьому університеті було моєю метою.  Через дистанційку я втратив свою самомотивацію, і дедалі частіше дозволяв собі проспати чи не прийти на пару. Тепер це «вилазить боком». Сумую за навчанням в аудиторіях з живим спілкуванням.

Андріана ОПРИШКО, студентка I курсу Українського католицького університету, факультету Artes Liberales:

— Всесвіт підкидає цікаві сюрпризи останнім часом. То допоможеш нафандрейзити 20 кілограм печива для проєкту, то в останню хвилину перед відправленням вскочиш у правильний вагон потягу, то іспит з «Релігії в сучасному світі» проведуть оффлайн, а не в zoom.

Проте саме за цей рік я дізналась, що таке по-справжньому кохати; працювала викладачем англійської для дітей і усвідомила, що ніколи не хочу бути педагогом; вступила в університет, про який мріяла з 9 класу. І мати всього одну-дві оффлайн пари на тиждень здається не так вже погано, зважаючи на те, що світ зараз нагадує одну грандіозну конференцію zoom.

А щодо поганого, думаю, я загубилась. Навчання здається трохи нереальним, коли перед тобою немає аудиторії, викладача і купи одногрупників. І дедлайни здаються трохи нереальними, тому я зазвичай про них забуваю, а потім в паніці роблю все в останній момент. До речі, незважаючи на те, що я два місяці жила в Колегіумі (гутожиток УКУ), я досі особисто знайома не з усіма одногрупниками. Це трохи незвично, бо я бачу їх обличчя лише в екрані свого комп’ютера. Мій викладач англійської перший місяць навчання виробляв візу у Туреччині, тож коли я вперше побачила його в житті, не могла зрозуміти, хто він і чому в нього таке знайоме обличчя.

Тетяна КIСIЛЬ, студентка I курсу магістратури Рівненського державного гуманітарного університету, фізико-технічного факультету:

— Останнім часом я все більше думаю про цей рік. Коли тільки запровадили карантин, я навчалася на 4 курсі бакалаврату. Перший місяць показав, що мій виш був не готовий до дистанційної освіти, через це останні тижні перед захистом дипломної пройшли  в шаленому стресі. Життя стало монотонним, я не пам’ятаю, як пройшла весна, літо і розпочалася осінь. Зараз я не ходжу на роботу, в мене повністю збився режим і я просто втратила відчуття часу. Стресу додала ще дезорієнтація під час сесії, ми довго взагалі не розуміли, як і що відбувається.

З позитивного — змішаний тип навчання  дозволив проводити лабораторні. Тому мені подобається те, як ми працюємо. Тішить, що свята проведемо  вдома, маленькими компаніями. Це справді затишно.

Яна ПОПЕРСКО, студентка IV курсу Донецького національного університету ім. Василя Стуса, факультету Iнформаційних прикладних технологій:

— Я звикла жити в шаленому ритмі, тож з хорошого цей рік показав мені, що треба цінувати час. Мої щоденні вечірки перетворились на родинні вечори і поодинокі зустрічі з друзями. Швидко починаєш цінувати це. Моя робота тепер повністю онлайн. В такому режимі ти можеш вкладати більше часу в саморозвиток.

Щодо поганого... Одна моя близька людина перехворіла коронавірусом у важкій формі і була просто на межі життя і смерті. Ця ситуація, як і весь 2020 рік, змусила переглянути мої цінності. Тепер я розумію, що важливо. Цей рік забрав дуже багато людей. Кілька знайомих і близьких померли, а деякі просто пішли з мого життя.

Проте цей рік також виявився дуже насиченим на події: я отримала роботу, про яку мріяла, і стрімко підіймаюсь кар’єрними сходами; я знайшла свою людину. Це рік-виклик, в якому сконцентровано те, що могло б статись за кілька років.