«Будь-яка невдача чи успіх – це безцінний досвід»

Шалений ритм життя сучасної людини часто не дозволяє побачити всі найкращі сторони її існування. Зазвичай ми не розуміємо, що життя — це не тільки постійний рух, сукупність подій, гроші, успіх, визнання. Життя — це насамперед люди, що нас оточують. І якими ж вони бувають прекрасними! Це можуть бути журналісти, вчені та науковці, економісти  та історики. Окрім свого професіоналізму вони наділені найкращими людськими якостями: мудрістю, добротою, щирістю та відкритістю. І саме таким українцям належить зміцнювати і розбудовувати нашу країну.

Роман БОРЩ, журналіст телеканала Еспресо TV:

— Доволі важко сказати, яка подія в моєму житті є хорошою чи поганою. Будь-що, окрім швидкоплинної емоції, що викарбовує в твоїй голові те, що називається досвідом. До прикладу, зовсім недавно мав невдачу в прямому ефірі, коли переплутав послідовність новин, що зачитував у студії. Розумію, що це бачила вся країна. Звісно, подібні конфузи, ще й публічні, м’яко кажучи, засмучують, проте сприймаю все як життєвий урок. Тепер думаю, що потрібно зробити, щоб більше в таку ситуацію не потрапляти. Такою філософією стараюся керуватися і в повсякденному житті чи заняттях спортом. А позитив мені зустрічається на кожному кроці. Це спілкування з друзями і колегами, улюблена робота, вечірня пробіжка чи книга в метро. Головне вміти знайти позитив у всьому, а будь-яку невдачу сприймати лише як цінний урок.

Тарас ВАСИЛИШИН, викладач кафедри математичного і функціонального аналізу Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника:

— Нарешті вийшла друком моя стаття у співавторстві із Пабло Галінд і Андрієм Загороднюком у віснику Едінбурзького математичного товариства, який, за даними 2016 року, зайняв 45 місце серед фахових наукових математичних видань у рейтингу Web of Science. Для мене це знакова подія, адже вона свідчить про наукові результати  українців у світовій математичній спільноті та надихає на подальші дослідження.

Ольга ІГНАТЮК, випускниця Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова:

— Нещодавно я потрапила в лікарню з невизначеним діагнозом. І тільки тоді я реально, на власній шкурі, відчула, наскільки потрібна в Україні медична реформа. Опинилася в отоларингологічному відділенні однієї з київських лікарень надвечір. Спочатку мене навіть не оглянули і одразу відправили в аптеку за величезною кількістю препаратів. Потім «наосліп» поставили діагноз, призначили сильні антибіотики. В результаті через п’ять днів погіршення, новий діагноз, нові непотрібні препарати. Ще через два дні лікарі нарешті помітили якесь утворення, яке не побачили першого разу. В результаті відсутня можливість побачити реальну ситуацію, отримати належне лікування. І все це з вини людей, які приймали клятву Гіппократа, людей, які повинні рятувати життя, а вони виявляють таку халатність і байдужість...

Я вже не говорю про те, який шок переживає людина, коли їй говорять: «У вас щось незрозуміле в голові. І ми поки не можемо дізнатися, що там, але пройде місяць, до вас повернуться сили, і після комп’ютерної томографії ми все-таки дізнаємося що «там»!» До чого це я?  А все до того, що, на жаль, в нашій країні люди перестають відчувати відповідальність, вину, і все через те, що паралізований (якщо не відсутній) апарат покарання. Тобто судова система. З цим потрібно боротися, адже байдужість — це теж злочин.

Проте я людина, яка все одно, завжди у всьому бачить позитив. Тому в час своєї недуги, в момент, коли тобі говорять справді страшні речі, я побачила, хто є хто. В надзвичайно складний момент були люди, які не дали зламатися, а були й ті, хто просто байдуже ставився до ситуації, що склалася. Що б не сталося, які б чорні хмари не юрмились у вас над головою, варто пам’ятати, що будь-який досвід — завжди досвід, і він безцінний.

Зоряна ЮЗВIН, студентка Тернопільського національного економічного університету, Львівського національного університету ім. I.Франка:

— Багато хороших подій відбуваються зі мною і навколо мене. Найголовніше те, що я частина цього хорошого. Найбільш приємні для мене завжди — нові навчальні проекти та молодіжні обміни. І останнім часом я стаю учасницею багатьох із них. До справді хорошого я можу віднести мою участь у Школі Громадської Активності, яка ось-ось завершиться. Чому це хороше? Усе просто — бути громадським активістом класно і дуже цікаво. А тепер, хоч як це кумедно звучить, я — юна сертифікована громадська активістка. Зараз точно можу сказати, що дію і реформую, тому що лише нам змінювати країну.

Ніщо так не приносить мені задоволення, як подорожі. Ось нещодавно повернулась із Німеччини — точної, педантичної та по-своєму чарівної. Цього разу відкривали для себе Берлін та Кельн. Одягнула семикілограмовий рюкзак на плечі і вперед за враженнями! Кожного разу, коли подорожую Німеччиною, захоплююся цією країною і ретельно намагаюся призвичаїтися до способу та ритму життя місцевих жителів. Берлін -мегаполіс. Але, здається, тут є все, що може зробити життя комфортним. Подекуди перенасичений транспортом та людьми, Берлін знає, як здивувати. Місто справді живе і заздалегідь приготувало для мене багато цікавих музеїв та пам’яток, які зробили подорож цікавою. Кельн — чарівне місто без зайвої метушні. Вразило воно історією першого у світі одеколону, ароматом якого пишаються усі жителі. Тихі вулиці з різнобарвними будинками, річка та багато зелені. Усе так природно, автентично та затишно. Відпочила та навіть поринула у життя Німеччини, і скажу відверто: це таки незабутньо!

Серед усього мого спектра літніх подій, подорожей, проектів та обмінів говорити про щось погане, що сталося зі мною, якось язик не повертається, і я тішуся, що все гаразд!