Без лукавства
90 років минуло від однієї події, що є знаковою для нас і сьогодні: переможці у Першій світовій війні, визнавши незалежність Польщі, Литви, Латвії, Естонії та Фінляндії, про Україну навіть і не згадали. Держави Антанти були зацікавлені у відновленні імперської Росії, поверненні нею боргів, розвитку економічних зв’язків. Вони не визнали права Української нації на непідлеглість ще й тому, що звикли до старого розкладу сил у цій частині світу, а більшовиків боялися менше, ніж виникнення великої Української держави. Україна ж не втрималась перед інтервентами й завалилася, тому що була слабкою через «протистояння політичних лідерів, відсутність моделі державотворення, слабку армію, неготовність мас до самостійного національно-державного життя, орієнтацію на побудову парламентської республіки замість необхідної сильної влади». Ще варто згадати, що очільниками держави були в основному соціалісти з теорією «інтернаціонального братерства народів», які погано вивчили слова своїх класиків про «людство, що поділено на різні національності з суперечливими інтересами» та зовсім не розуміли, що «інтернаціоналізм — плащик для чужих ідей»...
Якби вояк Армії УНР через дев’ять десятків літ прилинув до нас нинішніх, то, побачивши на тілі країни ті ж самі смертельні болячки, негайно примкнув би багнета й набив набоями рушницю... Бо те, що з нами коїться, зовсім не смішно, хоча й нагадує анекдот про падіння з дзвіниці, коли перше — це випадковість, друге — збіг обставин, а подальші — хвороблива звичка... То ж зізнаємось без лукавства, що ми немічні й живемо в старій системі координат, яка дає можливість домінувати «кухарчиним дітям».
Ми дивні, бо у нас один з найнижчих рівнів життя у Европі, зате найбільше мільярдерів. І тому діє незрозумілий для европейців закон зворотньої пропорційності: чим більше зростає багатство купки мешканців країни, тим менше порядку й чистоти в ній. Живемо по старій комуністичній системі цінностей, за якою економіка творить культуру, тому на цю культуру виділяємо копійки й думаємо, що все якось обійдеться. А от керівник повоєнної Франції генерал де Голль наполіг, щоб на культуру виділялося стільки ж коштів, як і на збройні сили... Ми нерозумні, тому в нас все менше закладів культури й мистецтва. «А коли закриваються театри, то відкриваються тюрми»... Ми ж, химерні диваки, зводимо по містах наших пам’ятники огіркам, галушкам, свиням; чужинським літературним героям; все частіше — руйнівникам України... А ось борцям за волю України — зась! Бо ще не час, бо це роз’єднає нас усіх! От шанування ювілею ленінського комсомолу об’єднає всіх відразу. Бо «комсомол — резерв коммунистической партии!»... Ми ще й не таке можемо. Нехай наші під’їзди смердять, і валяються по них шприци, нехай на вулицях і парках п’ють з ранку до ночі; нехай повсюду бігають та гидять собаки, а люди за 100 гривень продаються на партійних збіговиськах; нехай старі й малі вперто чимчикують на червоне світло, а під колесами авто гине більше, ніж на війні... Нехай (бо ми звикли пристосовуватись), але на референдумі з важливого державного питання вирішимо все правильно... Ми ж толерантні... І чхати хотіли на попередження Т.Рузвельта: «Людина, що любить чужі країни так само, як свою, шкідлива для суспільства. Боронити свій край і дбати про його велич — це найвищий закон».
Підсліпувато сприймаємо нову номенклатуру за українську еліту, все рідше згадуємо слово «культура» й зовсім не згадуємо Івана Огієнка: «Тільки духовна культура створює правдиву національну еліту — духовно міцну, етично здорову, в житті витривалу й національну».
Хочемо жити в безпеці й маніакально повторюємо різні словосполучення — «міст між Сходом і Заходом», «европейська колективна безпека», «нейтралітет»... Але хто тільки не швендяє туди-сюди по мосту? І чи багато ми збудували у себе пристойних мостів?.. А сил європейської колективної безпеки не існує, і тому із нічого й буде нічого. Наш нейтралітет офіційно має визнати світова спільнота, а ми повинні мати універсальну, сучасно оснащену армію, таку, наприклад, як в Японії, де збройні сили за чисельністю знаходяться у другій десятці, а по бойовій міці — на перших місцях у світі. Для цього обов’язково треба виділяти значну частину державного бюджету, а не таку, як зараз. А територіально перебувати десь поруч з Австрією чи Швейцарією. І пам’ятати, що нейтральна Швеція мала, на всяк випадок, угоду з НАТО, а нейтральна Фінляндія час від часу проводить референдуми про вступ до Альянсу.
Якби лінивими не були й поцікавились, то знали б про унікальні дослідницькі роботи у ХІХ столітті відомих російських вчених — археолога А. С. Уварова та антрополога А. П. Богданова, які показали, що етнічно ми не такі вже й близькі, як про це говориться. За індексом схожості мов найближчі до української — білоруська та польська. Але на північному сході від нас велика за теріторією, корисними копалинами, потенціалом держава, у якої є всі можливості досягти, нарешті, найвищого в світі рівня життя своїх громадян. Тоді нам буде спокійніше, і ми зрозуміємо, що братні почуття (а це часто декларуємо) можемо мати й до новозеландців, камерунців, тунісців. Чи до дружньої Канади, де найбільша діаспора...
Щоб оздоровитися, треба позбутись посткомуністичного синдрому... Один із гітлерівських бонз Герман Герінг беззаперечно заявляв, що з хорошого комуніста може бути хороший нацист... Деякі нацистські концтабори діяли й після війни, до них потрапили ті, хто не сприйняв сталінізму... Для українців Друга світова війна почалась у березні 1939 року з оборони Закарпатської України. Вона стала Визвольною війною українського народу, героїчно тривала на всіх фронтах і збройно закінчилась у 50-х роках минулого століття із загибеллю в бою останнього бійця УПА...
Щоб стати успішними, треба навчитися любити своє і себе. До всього навколо ставитися, як до живого та рідного. Це й буде Культурою в найвищому сенсі цього слова. Щоб ми були європейцями не тільки географічно і щоб нас рівноправно визнав світ, треба багато чого змініти у своїй свідомості. Стати громадянським суспільством, а не «біомасою для виборів» і дійсно мати владу в руках. Об’єднатися, щоб не стати південно-західними областями північно-східної сусідки або країною-маріонеткою всіх.
