Петро СИМОНЕНКО: Чому китайців не критикують?

— Петре Миколайовичу, ви не вбачаєте зв’язку між труднощами, з якими Компартії довелося зіткнутися при реєстрації свого партійного списку в Центрвиборчкомі й вашою заявою, в якій ви буквально напередодні подання документів до ЦВК звинуватили його голову в порушенні виборчого законодавства?

— Мій — від імені фракції — виступ у Верховній Раді грунтується на конкретних фактах, що дозволяють стверджувати, що представники іншої держави грубо втручаються у внутрішні справи України, зокрема, у виборчий процес. За нашим переконанням, Михайло Рябець повинен був повністю виключити подібні контакти, а не підписувати угоди про надання Сполученими Штатами Центрвиборчкому «технічної допомоги», навіть якби вона зводилася до оснащення комп’ютерною технікою. Ми вважали за свій обов’язок попередити ЦВК про те, що такі дії неприпустимі, суперечать національним інтересам і перешкоджають вільному волевиявленню наших громадян. На жаль, усі попередні вибори — і ще більшою мірою так званий народний референдум — показали, що і ЦВК стає суб’єктом політичних маніпуляцій... Якби у наших документах, як-то кажуть, не було до чого причепитися, я міг би припустити, що пред’явлені до нашого списку Центральною виборчою комісією претензії є її реакцією на цю заяву. Однак у цьому випадку робити поспішні висновки про якусь «помсту» і тому подібне не личить Комуністичній партії.

— Давайте про «обличчя КПУ» поговоримо більш детально. Судячи, зокрема, з передовиці у післяз’їздівському номері газети «Комуніст», Компартія вважає себе «партією майбутнього». Однак на партійному з’їзді, наприклад, делегатів молодше 30-ти років було, якщо не помиляюся, усього декілька чоловік. Та й вашим електоратом вважаються люди переважно немолоді. З ким же ваша партія має намір іти в завтрашній день?

— Я не зовсім згодний iз тією характеристикою, яку дають нашій партії ЗМІ — з погляду як внутрішньопартійних проблем, так і впливу КПУ на формування громадської думки та свідомості. Сьогодні членів партії старше 60-ти років у нас, за останніми статистичними даними, до 40%. Зростає кількість тих, кому від 30 до 40, — їх у Компартії зараз уже відсотків 15—20, і я говорю про це гордо, тому, що це результат, у тому числі, й нашої роботи. Намітилася й тенденція активного припливу до КПУ студентської молоді, особливо молоді, яка приїхала вчитися до столиці з регіонів — таких у нас зараз 5—7%. Усе це дає мені право стверджувати, що КПУ по- справжньому заявила про себе як партія серйозна, сучасна, що має чіткі ідеологічні та організаційні орієнтири.

— Однак від ярлика «ортодоксів і догматиків» ви ще не позбулися...

— Виходить, ЗМІ спеціально умовчали рішення нашої Всеукраїнської конференції, де було чітко сказано: так, відбулася трансформація суспільства. І партія, що працює в умовах багатоукладності економіки, визнає цю багатоукладність. А це ключове питання. Так, ми з чимось згодні, а з чимось — ні. Тому ми сьогодні й пропонуємо захищати у цих умовах інтереси як окремого громадянина, так і держави. У нас є й кадровий потенціал для розв’язання цих проблем. Так, ми прагматики у деяких питаннях, — але цей прагматизм заснований на реаліях, iз якими ми стикаємося. Якщо потрібний сьогодні державі перехідний період, чого ми, як партія, яка розуміє, що відбувається, не заперечуємо, — то давайте визначимо ключові напрями та етапи реформування, державні ресурси і можливості, ступінь готовності суспільства до цих реформ і т. iн. Чому сьогодні китайців ніхто не критикує за те, що у них комуністи при владі?

— Тому, що у них економічні реформи йдуть, причому досить успішно...

— Тим часом, у нашій колишній країні саме комуністи першими заявили про необхідність реформування економіки і вказали, як це треба робити. Тому до історії, я вважаю, треба ставитися з найглибшою повагою, й, даючи оцінки з висоти сьогоднішнього дня, хоч би мати уявлення про те, що було тоді... Хотів би також відзначити, що тільки наша партія сьогодні у комплексі, скажімо так, веде боротьбу за незалежність України.

— Припустимо, після парламентських виборів вам випаде нагода впливати на формування як парламентської більшості, так і уряду. Ви готові взяти на себе відповідальність за те, що відбувається у країні?

— Так, ми готові. Я ось зустрічався з послом Канади — на його прохання. І він мені поставив те ж запитання: ви готові? А потім спитав, iз чого ми почнемо. Ми, говорю, гарантуємо, що у нас не буде корупції. Буде вирішено питання, що стосуються етапності й стабільності реформування економіки. Чому, наприклад, кредитна відсоткова ставка у США — 3%, в Японії — 1%, а в Україні — 40%? Якщо ми покладемо кінець формуванню у банківській структурі спекулятивного капіталу і знищенню промислового, — хіба це зашкодить суспільству?

— Ви говорите, що Компартія «в комплексі» бореться за незалежність України. Як вписується в цю боротьбу таке утворення як, наприклад, ЗУБР — об’єднання «За союз України, Білорусі та Росії»?

— Скажіть, чи характерні сьогодні для нашої земної кульки інтеграційні процеси? Окремі країни шукають ті форми міждержавних контактів, які були б їм економічно вигідні, а потім реалізують їх у певні союзи як домовленості з принципових питань. На прикладі Аргентини ми бачимо, що, залишаючись один на один iз будь-якою нав’язуваною їй ззовні програмою, держава ризикує погубити свою економіку і позбавитися незалежності. Йдемо далі. Чому ніхто не виступає проти руху, що декларується Україною до Євросоюзу? А ГУУАМ, ініціатором створення якого є наша країна, — він же, якщо вже на те пішло, також передбачає певні зобов’язання держави перед державою, тобто якісь обмеження!.. Значить, питання не в тому, в союзі чи ні, а в тому, який союз вигідніше. Говорячи про необхідність захищати вітчизняного товаровиробника, створювати нові робочі місця, в тому числі й для тих п’яти мільйонів українців, які сьогодні вештаються за межами України у пошуках шматка хліба, ми повинні, мабуть, поставити перед собою запитання: де шукати вихід? Європа не пустить нас до себе з нашою продукцією, це всім давно зрозуміло. Рік знадобився, щоб збагнути, наприклад, що не з ЄБРР треба було вирішувати питання фінансування добудови блоків на Хмельницькій і Рівненській АЕС, — з Росією треба було їх вирішувати! Кому незрозуміло, що нафту, без якої згниє зарита у землю труба «Одеса—Броди», треба було шукати не на нестабільному Ближньому Сході, не в Азербайджані, що продав усю свою нафту на п’ять років уперед? Багато у нас альтернативних джерел енергоносіїв і т. iн.? То хто ж тоді більше захищає наші національні інтереси? Замість того, щоб обурюватися з приводу будівництва Росією трубопроводу в обхід України, потрібно спитати самих себе: а що ми зробили, щоб Росія була зацікавлена в капітальному ремонті нині діючих трубопроводів, перекачувальних станцій тощо. Треба не знищувати в інтересах Деркача Миколаївський завод iз виробництва турбін, а кооперуватися з Росією, якій ці турбіни потрібні для газоперекачувальних станцій і кораблів на повітряній подушці. А час і практика вже покажуть, яким повинен бути цей союз, і з якими повноваженнями. До речі, чи відомо вам, що Європа зараз використовує фактично ленінську концепцію союзу? Так, у нас мала місце деформація ідеї, надмірна централізація тощо — я цього не заперечую. Але Європа сьогодні прибирає внутрішні кордони, створює спільні сили безпеки, спільний ринок, єдину грошову одиницю? Створює. Чому ж ми від такого прогресивного шляху відмовляємося?

— Петре Миколайовичу, чи вважаєте ви, що визнання Конституційним Судом заборони Компартії незаконним співпало з початком чергової виборчої кампанії простим збігом обставин?

— Можливо, якісь технології хтось і закладав, — це, до речі, зайвий раз свідчить про те, що у нас у державі домінує указне право, а не конституційне...

— Які ви маєте на увазі технології?

— Наприклад, хтось намагався на початку виборчої кампанії створити у нашій партії внутрішні проблеми. Запевняю вас, нічого з цього не вийде. Можливо, у планах була підтримка однойменних партій, створених за допомогою адміністративного ресурсу: КПРС, КПУ оновленої так званої: припустимо, вони заявлять, що тепер вважають себе наступниками Комуністичної партії України. Ви, можливо, не знаєте, наскільки сильним був тиск на суддів, — я вимушений був і Плюща Івана Степановича просити не втручатися у ці справи...

— Тобто парламент тиснув?

— Ні, я звертався до нього особисто як до голови. Я і Президенту про це говорив.

— А чи може, на вашу думку, реабілітація КПУ означати, що влада вважає, скажімо так, зручним саме з лідером комуністів конкурувати у другому турі й наступних президентських виборів?

— Думаю, наступні вибори знову розставлять усі акценти. Ми вже довели, що є така партія, і що вона користується реальною підтримкою. Інша справа, що між першим і другим турами попередніх президентських виборів були розвішені однозначні ярлики: один кандидат — Добро, інший — Зло. І ніхто навіть не засумнівався в їх правильності... На жаль, напередодні тих виборів нам не вдалося об’єднати всіх, хто є або вважає себе представниками лівого руху. Однак ми й надалі будемо робити все, що від нас залежить для об’єднання тих, хто зацікавлений у демократичній державі, що захищає насамперед інтереси людини і надає всім своїм громадянам рівні можливості. Ми завжди підемо на такий діалог з іншою політичною силою, який принесе користь Україні. Але ми ніколи не підемо на діалог з підтекстом, — узяти ту ж акцію «Україна без Кучми». Сьогодні вони нас звинувачують: ось, мовляв, комуністи тоді не підтримали, і Кучма залишився при владі. Але скажіть, будь ласка, в чому я був не правий, коли пропонував — і правим, і лівим — чітко сказати людям, на яких принципах ми об’єднуємося і з якою метою? Не захотіли навіть слухати! Замість цього Лук’яненко мені сказав: «Петре Миколайовичу, ви не хвилюйтесь, ми замість Кучми оберемо Ющенка президентом...»

Тому головне питання майбутніх виборів — це питання, чи перестануть деякі політики бути продажними маніпуляторами, і чи стануть дотримуватися чітких принципів і чітких ідеологічних концепцій.

— До питання про ситуацію всередині партії: КПУ йде на вибори монолітною структурою?

— Так.

— Тобто досить різкий виступ на останньому з’їзді лідера кримських комуністів Леоніда Грача не свідчить про наявність у Компартії свого роду внутрішньопартійної опозиції?

— Я хотів би звернути вашу увагу на те, що всі спроби розіграти карту ніби існуючих розбіжностей між мною і Грачем, — засобам масової інформації потрібна якась інтрига, це зрозуміло, — приречені на невдачу. З однієї простої причини: партія — це живий організм. Кожний має право відстоювати свої погляди — для того, щоб партія була ще чистішою, здоровішою, а результати її діяльності — ще вагомішими. І висловлювання Леоніда Івановича саме цим і мотивовані. Так, через дефіцит інформації в суспільстві є такі настрої: мовляв, і комуністи не все зробили. Але нараховувалося б нас у Верховній Раді не 113, а 300, — гарантую вам, що законодавчий простір був би абсолютно іншим. Ось Леонід Іванович і висловив свою стурбованість, і я його в цьому плані підтримав. І ми цінуємо таку позицію. Тому там не було розходжень і протиріч, — там було загальне, продемонстроване публічно, бажання добиватися більшого, — таке завдання ми перед собою ставимо.