Прихід СЛОна сприятиме міжкультурному діалогові
Олексiй Гарань має рацію, констатуючи в статті "Буриданів СЛОн між "російськомовними" та "радянськими" ("День" №121) розколотість демократичної iнтелiґенцiї України за мовною ознакою i те, що нацiонал-демократам та лiбералам-схiднякам не обiйтися одне без одного, якщо вони хочуть демократичної України. Проте автор дає зрозуміти, що захищати права росiйськомовного населення" - зайва справа, оскiльки його мовно-культурнi потреби достатньо задовольняються - а з цим я погодитися не можу. Обидвi головнi мовно-культурнi спiльноти України - україномовна й росiйськомовна - мають досить приводiв турбуватися про задоволення своїх прав і потреб. Проблеми тих i тих великою мiрою симетричнi: iнформацiйний простір, шкiльна освiта й психологiчний тиск.
Для росiйськомовних (або точнiше, росiйськокультурних) громадян України серед iнформацiйних проблем найгострішою є обмеження трансляцiї росiйського телебачення, що позбавляє людей звичного iнформацiйного простору, замiняючи його новим i незвичним, переважно нижчої якостi. Проблема шкiльної освiти зводиться до того, що Мiнiстерство освiти проголосило офiцiйну полiтику, за якою кiлькiсть росiйських шкiл ніяк не узгоджена з бажаннями батькiв. До того ж шкiльнi програми українських (за мовою навчання) шкiл не дають можливостi на гiдному рiвнi оволодiти росiйською мовою та знанням лiтератури. I нарештi, психологiчний тиск. Пiд час рiзних громадських заходiв, у багатьох ЗМI надто часто лунають заклики, якi важко розцiнити iнакше як зневажання росiйськомовних, ставлення до них як до громадян другого ґатунку, якщо не просто "п'ятої колони". Ось, наприклад, яку рекомендацiю дав проведений торішньої осені круглий стіл "Державну мову - в iнформацiйний простiр України": "Вважати мовлення та друкованi видання недержавною мовою явищем, яке за своїми неґативними наслiдками становить не меншу загрозу нацiональнiй безпецi країни, нiж пропаґанда насильства, розпусти, а також рiзних форм антиукраїнської пропаґанди". Серед органiзаторiв круглого столу були не тiльки радикальнi громадськi органiзацiї, як товариство "Просвiта", а й державнi установи: Мiнiнформацiї, Держтелерадiо, Нацiональна рада з питань телебачення та радiомовлення. Президент Леонiд Кучма, ніяк не зреаґувавши на саму резолюцiю, екстремiстську й ганебну для України, помітив зате відгук на неї закордонного дiяча (Амана Тулєєва), назвавши його виявом "вiдверто антиукраїнської полiтики". Чи означає це, що й Президент погоджується з прирiвнюванням мовлення росiйською до антиукраїнської пропаґанди?
Соцiологiчнi дослiдження свiдчать, що росiйську мову обирає мовою спiлкування бiльш як половина населення. Відтак мали постати й громадськi сили, якi охоче беруться представляти iнтереси росiйськомовних: лiвi партiї, Громадянський конґрес України, новозаснований Конґрес росiйських органiзацiй України та кiлька подiбних. Характерна риса цих партiй та органiзацiй - високий ступiнь радикальностi та непримиреностi, а часом і заперечення самої української державностi, що унеможливлює порозумiння з "нацiоналiстами" й "державниками". Чи не єдиною центристською, помiркованою органiзацiєю серед тих, що опiкуються проблемами росiйської культури та правами росiйськомовних, було Товариство росiйської культури "Русь". Тепер цi проблеми оголосив прiоритетними виборчий блок "Соцiально-лiберальне об'єднання" (СЛОн), про який йшлося у статтi п. Гараня. Гадаю, що поява цієї центристської, лiберальної громадської органiзацiї - позитивний чинник не тiльки для самих росiйськомовних, але й для країни в цiлому. Ще раз пiдкреслю, що схожі проблеми виникають і в носіїв української мови та культури. Обидві мовно-культурні спiльноти мають зрозумiли проблеми й iнтереси однi одних. Адже вони не взаємосуперечні: щоб ваша дитина вчилася в росiйськiй школi, нема потреби, щоб дитина сусiда не мала змоги вчитися в українськiй (чи навпаки). Та сама соцiологiя вказує, що люди України до такого порозумiння готовi: за пiдвищення статусу росiйської мови виступає 80% населення, тобто не самi лише росiйськомовнi. I СЛОн може вийти на сцену суспiльного життя України зокрема й як iнституалiзована сторона українсько-росiйського мiжкультурного дiалогу (якої досi серйозно бракувало).
У необхiдностi такого дiалогу я глибоко переконаний, і мав нагоду її обгрунтувати ("День" № 22 за 1996 рік), але відтоді, правду кажучи, в мене дедалі частiше виникають сумнiви, чи готова до нього нова "українсько-свiдома" елiта, схильна ставитися до етнокультурних потреб половини своїх спiвгромадян зневажливо. Дiалог потребує передусім бачити другу сторону й визнавати, що в неї є свiй пiдхiд i свої проблеми. Тимчасом найлiберальнішi й найдемократичніші представники української елiти щиро дивуються: "А хiба є проблеми в росiйськомовних?" (Не вiльна вiд такого здивування й стаття п. Гараня.) От у цих умовах i треба, щоб з'явився хтось мiцний, кого вже не можна не помiтити - СЛОн!, - голосно нагадав, що "проблеми росiйськомовних" iснують i чекають на вирiшення, й змусив би помiркувати над тим, яким має бути статус росiйської мови, щоб зняти дискомфорт людей на мовному й культурному ґрунтi.
