Про політику за Артхашастрою

Вже два з половиною роки в Україні триває війна. З важкими наслідками для нашої держави — втрати територій і тисяч життів. Чому так сталося і наскільки сьогодні влада здатна забезпечити суверенітет країни і безпеку громадян? Таким було ключове запитання учасників Літньої школи гостю «Дня» Ігорю Смешку. Людина з величезним багажем досвіду — обіймав посаду аташе з питань оборони України в США, голови Комітету з питань розвідки при Президентові України, начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони, військового аташе при посольстві України у Швейцарії, заступника секретаря РНБО України, голови Служби безпеки України... Ігор Смешко розповів літньошколярам про своє бачення щодо проблем української армії, теперішній стан спецслужб та проаналізував сучасні політичні проблеми.

«Коли людина справді розуміє свою галузь, розмова стає конструктивною. Ігор Смешко чітко пропонує альтернативний план дій, — ділиться враженнями від розмови студентка НАУ «Києво-Могилянська академія» Віта Шнайдер. — Розумієш, що основна проблема України в пасивності. Відсутність контролю за рішеннями і діями законодавчої і виконавчої влади призвела до відсутності дієвих реформ».

«Завдяки цій розмові я впевнилася у тому, нам час приводити до ладу систему управління державою, розпочавши «згори». Під час таких бесід розумієш, що частково доля твоєї країни в твоїх руках. Я відчула цю причетність», — розповіла про висновки з розмови абітурієнтка КНУ ім. Тараса Шевченка Олена Куренкова.

«ВЛАДА Ж ІЗ САМОГО ПОЧАТКУ ПОЧАЛА ЧИТАТИ НАШІ ЗАКОНИ НАПОЛОВИНУ»

Христина СОЛТИС, Львівський національний університет ім. Iвана Франка:

— Нещодавно від секретаря РНБО Олександра Турчинова звучали заяви про можливість введення воєнного стану. Як ви ставитися до такої перспективи? 

І. С.: — Конституція та закони України однозначно трактують, хто приймає рішення в питаннях війни та миру. Коли на нашій території з’явилися російські війська, у в.о. Президента, Головнокомандувача Олександра Турчинова не повинно бути  іншого рішення, як виконувати Закон «Про оборону». Цього вимагала і проголошена ним  часткова  мобілізація. В Законі «Про мобілізацію» написано: «з оголошенням в Україні часткової мобілізації наступає особливий період». А в цей період, згідно із Законом «Про оборону», передбачено взяття на себе персональної відповідальності, створення ставки Верховного головнокомандування, чітку вертикаль підпорядкування, в районах під нападом — воєнний стан.

Замість цього відбувся «розмив» персональної відповідальності та був застосований Закон «Про антитерористичну діяльність»,  рішення по якому приймаються на рівні першого заступника голови СБУ. При тому, що  почалась справжня війна і була захоплена частина нашої території. Навіть добровольчі батальйони почали формуватися, поза рамками Закону «Про оборону». Що заклало для майбутнього держави міну сповільненої дії. Адже якщо б діяв Закон «Про оборону», добровольці йшли б у військо через військкомати, в кадрові частини, під керівництво діючих військових, де контррозвідка мала б фільтрувати, хто і з якою метою туди йде.

Що ж до теперішніх заяв секретаря РНБО із цього приводу, то подібні  заяви мають  лише  політичний характер. Секретар РНБО не приймає, згідно із законом,  рішень по подібним питанням. Як і не може нести юридичної відповідальності за прийняття подібних рішень чи їх неприйняття.   

«НИНІШНІЙ ОЧІЛЬНИК СБУ ВАСИЛЬ ГРИЦАК ПОКАЗУЄ ДОСИТЬ ДОБРІ РЕЗУЛЬТАТИ»

Дмитро БАЙДА, Національний університет «Острозька академія»:

— 2014 рік виявив великі проблеми в СБУ. Який сьогодні стан у спецслужби?

І. С.: — Проблеми дійсно були, але я б не поспішив говорити, що усі вони  були виявлені ще в 2014 році. Тим більш, що вони уже всі і знешкодженні. Як на мене, позитивні зрушення почались лише останнім часом. Під час мого головування СБУ нинішній його очільник Василь Грицак був одним з кращих керівників оперативного підрозділу. Він фаховий офіцер державної безпеки та досвідчений контррозвідник. Але не усе залежить навіть від вищого керівництва СБУ. Загальновідомо, що довжина рук спецслужби на пряму залежить від дозволу на цю довжину із боку найвищого політичного керівництва держави.

Хвороби СБУ, на жаль, почались не сьогодні й не сьогодні закінчаться.  Ця  хвороба тягнеться  ще із радянських часів. В СРСР не було закону, за яким працював КДБ, лише закриті  постанови партії та уряду. Тому одна із головних проблем, як на мене — це проблема діючого контролю над СБУ та пов’язана із нею проблема захисту професіоналів в ній від прихованого впливу політичних сил при владі у своїх вузько партійних чи вузькокорпоративних цілях. 

Перший керівник СБУ Євген Марчук заклав підвалини для реформування  служби і у цьому напрямі. Прийнятий за його часів Закон «Про СБУ», який  не мав аналогів — проголошував принцип  контролю над Службою, як із боку виконавчої так і законодавчої гілок влади. Але в подальшому, на жаль, не вдалося розвинути ці принципи, по суті,  лише  гасла — у відповідні нормативно-правові акти з юридичним визначенням  суб’єктів, об’єктів, а також  глибину та параметри подібного  контролю. 

Це дало можливість президенту Ющенку після  Помаранчевої революції у 2005 році  розпочати непідготовлену практика політичних призначень на керівні посади в СБУ. Була остаточно зруйнована система аполітичності цієї служби, без попереднього  створення система захисту професіоналів в ній. Це дало потім можливість уже президенту  Януковичу  скориставшись прецедентом, створеним Ющенком, призначивши навіть громадян Росії на посади керівників силових відомств України. 

«ДУЖЕ ВАЖЛИВА РОБОТА КОМІТЕТУ З ПИТАНЬ РОЗВІДКИ»

Оксана КОВАЛЬ, Львівський національний університет ім. Iвана Франка:

— В якому стані розвідувальні органи?

І. С.: — Те, що можу зараз бачити, воєнна розвідка «стала на ноги». Із Службою зовнішньої розвідки, як на мене, ситуація тривожна. Коли я створював цю незалежну Службу, відокремивши компонент розвідки від Служби безпеки, то передав туди і весь компонент радіоелектронної розвідки. Це створювало дуже гарні можливості та  перспективи.

Тривожність ж моя походить із того факту, що звільнення з посади голови Служби зовнішньої розвідки і не призначення в той же день нового очільника СЗР,  без будь — яких  формальних пояснень цього кроку, свідчить, скоріш за усе, не про проблеми в СВР, а про проблеми у  керівництві цією Службою із боку держави...

Дуже важливим у цьому сенсі є робота Комітету з питань розвідки. Відповідно до наших законів, зовнішню розвідку можуть здійснювати СЗР, Головне управління розвідки Міністерства оборони та прикордонна розвідка. Крім того, дуже важливими є розвідувальні можливості всередині країни із боку кримінальної  розвідки Міністерства внутрішніх справ та Служби фінансового моніторингу. Але лише цей Комітет може з’єднати, обробити та використати інформацію усіх цих розвідок разом.  Коли я очолював його, до нього входили також ще керівник контррозвідки СБУ та перший заступник міністра закордонних справ.

Можете уявити, що якщо б цей Комітет почав професійно працювати і вся його інформація почала б надходити не лише вищому керівництву держави, а й у правоохоронні органи, був би шанс у наших відомих втікачів, по-перше, втекти із України, а по-друге так довго переховуватися  за кордоном? Як на мене, саме брак упереджувальної  розвідувальної інформації для наших правоохоронних органів і має своїм наслідком не розслідування до цього часу багатьох резонансних злочинів.

«НАМИ БУЛА ВТРАЧЕНА СТРАТЕГІЧНА МОЖЛИВІСТЬ СТАТИ ЧЛЕНОМ АЛЬЯНСУ В 90-х, А ПОТІМ У 2000-х»

Віта ШНАЙДЕР, Національний університет «Києво-Могилянська академія»:

— З боку влади йдуть сигнали, що Україна поки не готова до вступу в НАТО. Ви теж в одному з ефірів сказали: «Ми повинні забути про те, що в нинішній військово-політичній ситуації ми можемо стукати у двері НАТО і сподіватися, що нас там приймуть». Наскільки правильним є постійне акцентування уваги на неспроможності України на даний момент в цьому питанні?

І. С.: — Ну, по-перше, я ніколи постійно не акцентував на ньому. По-друге, я вважаю, що гірше, що може бути під час війни — це ілюзії про допомогу союзників,  якої ніколи не буде.  Для військових людей не є пробачуваним недооцінка сил супротивника, переоцінка своїх союзників та отримання неадекватної інформації про дійсний стан речей як всередині, так і навколо театру бойових дій.

Потрібно називати речі своїми іменами.  НАТО є організацією, куди приймають винятково методом консенсусу. Нами була втрачена стратегічна можливість стати членом альянсу в 90-х, а потім у 2000-х. Перший меморандум про взаємодію військового відомства США з будь-яким оборонним відомством країни колишнього Варшавського договору був підписаний саме з міноборони Україною. Мені довелось бути з 1992 до 1995 року першим військовим аташе України в США.  Пам’ятаю із цього приводу заздрість угорського, чеського та польського аташе — вони не мали тих стосунків, які були у нас на той час в Вашингтоні. Але ця можливість далі не була  розвинута й використана. 

Далі, 2003 рік — перший раз, коли ми записали в Законі «Про основи  національної безпеки і оборони», що нашою кінцевою метою є повноцінна інтеграція в євроатлантичні структури безпеки. І це тоді, коли Путін вже був президентом РФ! Але це не спричинило відкритої агресії проти України. Ми обережно, але просувалися у цьому напрямку, зберігаючи баланс відносин та готуючи підґрунтя для вирішення цього питання.

Політика — мистецтво можливого.  Україна — це не маленька країна Балтії, це велика європейська держава з величезним потенціалом. У разі її вступу до НАТО це змінювало би не лише стратегічний баланс відносин по лінії Росія — НАТО, чи Росія — Україна, але й  всередині самого Альянсу. Оскільки виникали би нова геостратегічна конфігурація відносин. Припустимо, що після вступу до НАТО України — найбільшої країни  в Європі, яка може виробляти  балістичні ракети, супутники, авіаносці, найсучасніші танки, найкращий транспортний літак світу, починається, наприклад, її стратегічне співпраця всередині  Альянсу виключно з Америкою, без урахування особливих точок зору Німеччини та Франції? Це варіант утворення нової вісі «Вашингтон —Лондон — Варшава —Київ», за якої, теоретично, послаблюється навіть внутрішній вплив в НАТО Парижа та Берліна.  Інший, наприклад, варіант вісі — це «Берлін — Париж — Київ», а в перспективі до неї могла б теоретично приєднатися і Москва. В цій ситуації — майбутні проблеми для американців.

Усі ці проблемні питання потрібно було вирішувати завчасно, філігранною та скоординованою роботою. Спочатку конфіденційним шляхом на дуже складних та із повною довірою сторін переговорах на рівні розвідок, зовнішньополітичних відомств та лише потім на рівні голів держав. І усе це, ще до подачі офіційної заявки України до вступу НАТО. Увесь цей процес був змарнований при президентові Ющенкові. Провал у розгляді українського питання на саміті НАТО в Бухаресті був не лише авантюрою, але й, як на мене, мав своїм прямим наслідком катастрофічне послаблення зовнішньополітичної складової безпеки і оборони України.  Саме після цього провального для України Саміту керівництво Росії зрозуміло, що ключові країни Європи не будуть захищати Україну у разі силового варіанта вирішення «українського питання» із боку Москви та почало активну фазу планування і подібних варіантів розвитку подій.  

«МИ ПОВИННІ РОБИТИ ВСЕ, ЩОБ ОТРИМАТИ СТАТУС ОСНОВНОГО СОЮЗНИКА США ПОЗА НАТО»

Марія МАТЯЖ, Львівський національний університет ім. Iвана Франка:

— Чи можна розглядати отримання статусу основного союзника США поза НАТО як альтернативу вступу до НАТО?

І.С.: — Ми повинні робити все, щоб отримати статус основного союзника США поза НАТО. Сьогодні Сполучені Штати — це єдина країна, яка може протистояти РФ. Євроатлантична цивілізація повільно підійшла до кордонів Росії. У 1996 році було формально встановлено стратегічне партнерство США й України. Але ми втратили  можливість розвитку цього формату відносин самі, бо будь-яке стратегічне партнерство — це, насамперед довіра. Довіра, у першу чергу, між вищим військово-політичним керівництвом держав, між розвідками, спецслужбами, правоохоронними органами. Пам’ятаю, як американці досить серйозно відкрили нам можливість діалогу. Потрібно було розвивати цей напрямок, але, на жаль, ми тоді не використали шанс, хоча формально можемо до цього повернутися за клопіткої дипломатичної роботи.

«ПРЕЗИДЕНТИ ЗМІНЮЮТЬСЯ, КОЛИ ЗАХОДЯТЬ ДО ОВАЛЬНОГО КАБІНЕТУ»

Iван КАПСАМУН: — А які небезпеки несуть американські президентські вибори?

І. С.: — Виборчі перегони у США зараз дуже драматичні, якщо брати до уваги заяви Трампа. Звісно, президенти змінюються, коли заходять до Овального кабінету. Одна справа — коли ти кандидат, а інша — коли в тебе підготовлене рішення відповідних державних установ, які тримають традиційно історичну лінію на основі чинних у країні законів, національних інтересів та політичних традицій. У президента Сполучених Штатів навіть написані його рукою нотатки згодом  кладуть в архів. Говорити — це одна річ, а інша — коли Пентагон, Ленглі чи Радбез викладають президентові офіційно свою позицію — прочитай і постав підпис, а  потім будеш відповідати за схвалення чи несхвалення відповідного  рішення, яке базується на базових національних інтересах країни.

Наше суспільство під час Євромайдану показало, що здатне зупинити диктатуру. Але зупинити диктатуру, вміти  руйнувати її інституції — це ще не значить автоматично вміти будувати інститути демократії та вміти ними управляти. Руйнувати і будувати — це абсолютно різні види діяльності. Ті, хто вміють навіть підставити себе під кулі, на жаль, не завжди здатні на кропітку працю, яка вимагає відповідного рівня знань, досвіду та політичної культури для будівництва інститутів держави. В парламенті потрібно, перш за все,  бути професіоналом і за освітою, і за професією, мати гарні лідерські якості і знання, досвід та практичні вміння контролювати виконавчу владу, змусивши її працювати відповідно до законів та на людей.

У Британії спеціальна комісія нещодавно завершила роботу по аналізу прийняття рішення прем’єр-міністром Блером щодо участі в іракській війні. Вона підняла семирічні архіви, доповідь Об’єднаного розвідувального комітету, доповідь, яку Блер направив у Палату представників. Комісія встановила, що Ірак не уявляв тоді  загрозу для безпеки Британії, а також те, що уряд перед початком війни не провів досконалого аналізу про можливі негативні наслідки для Британії цього військового втручання. Тому невідомо, яке майбутнє чекає на Тоні Блера, оскільки він  ставив свої підписи під цим рішенням.

«НАВІТЬ ТІ, ХТО ВМІЮТЬ ПІДСТАВИТИ СЕБЕ ПІД КУЛІ, НЕ ЗАВЖДИ МАЮТЬ РІВЕНЬ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І ДОСВІДУ, ЩОБ БУДУВАТИ»

Оксана ВОЙТКО, Львівський національний університет ім. Iвана Франка:

— Що ви думаєте про теперішній парламент? Туди увійшли не тільки звичайні політики, а й люди, які брали участь у Євромайдані, АТО, журналісти, громадські активісти.

І. С.: — Якщо ви маєте на увазі нові політичні обличчя при нашій владі після Майдану, то я не можу поставити їм поки що оцінку «задовільно». Звичайно, я за те, щоб молодь приходила до влади — вона має величезні переваги: сили, здоров’я, бажання і мрії. Але, фізична молодість швидко минає. А от без справжніх глибоких знань, практичного досвіду роботи та служби — політики, як і держави,  розвиватись не можуть.

Наше суспільство під час Євромайдану показало, що здатне зупинити диктатуру. Але зупинити диктатуру, вміти  руйнувати її інституції — це ще не значить автоматично вміти будувати інститути демократії та вміти ними управляти. Руйнувати і будувати — це абсолютно різні види діяльності. Ті, хто вміють навіть підставити себе під кулі, на жаль, не завжди здатні на кропітку працю, яка вимагає відповідного рівня знань, досвіду та політичної культури для будівництва інститутів держави.

Інше питання: що таке саме поняття «нові політичні обличчя при владі»? Генералу Радецькому, наприклад, більше 70 років, чи літні генерали Морозов, Лопата, але це високопрофесійні генерали із чудовою освітою, які ніколи не займали посад від партій та не були політпризначенцями в будь-яких органах державної влади. Якби завтра, для прикладу, їх обрали народними депутатами за списками якихось партій, вони б були справжнім «новими» та «молодими політичними обличчями при владі». До речі, прекрасними експертами  в Комітеті з питань оборони та безпеки. 

З іншого боку, є, наприклад,  фізично молодий депутат, який вже декілька років працює в  парламенті, але так досі нічого не зробив для держави за браком знань і досвіду. До цього він не керував жодним підприємством, або військовою частиною,  в реальному секторі економіки, або в держустанові навіть до середнього професійного рівня не доростав. Брак знань і досвіду компенсує популісткою риторикою та самопіаром... Як змінювати, наприклад, Кримінальний кодекс, якщо не маєш юридичної освіти та ніколи не працював у  сфері правоохоронної діяльності? Ось і вибирайте, що важливіше, фізичний вік та молоде обличчя, чи глибокі знання та практичний досвід, із умінням більш діяти та створювати, ніж гарно говорити та звинувачувати...   

В парламенті потрібно, перш за все, бути професіоналом і за освітою, і за професією, мати гарні лідерські якості і знання, досвід та практичні вміння контролювати виконавчу владу, змусивши її працювати у відповідності до законів та на людей.

Але, на жаль, кадрова проблема — це лише проблема нашого парламенту. У староіндійському політико-економічному трактаті Артхашастра від IV ст. до н.е. було розписано 7 пунктів — кого не можна призначати, приходячи до влади: друзі дитинства (не беруть на себе відповідальності, але вважають, що ви однакові в розподілі вигід); соратники, які начебто допомогли тобі прийти до влади (вважатимуть, що без них ти б не отримав влади — не розплатишся до кінця життя) тощо. І всього 3, кого треба брати до виконавчої влади: людину, яка має найкращу освіту в потрібному напрямку; практичний досвід і загальновідомий успіх в ньому; нарешті особисту порядність, який ніколи не зраджував. Береш професіонала з практичним досвідом, якому нічим не зобов’язаний, і аналізуєш наслідки його практичної роботи у попередні роки. Якщо вони позитивні — прекрасно, якщо ні, то бери іншого. А тепер порівняйте це із нашою кадровою  політикою, особливо за політично вмотивованих призначень із кола родичів, близьких друзів чи колишніх бізнес-партнерів.

Нагадаємо, цього року Літня школа журналістики «Дня» проходить за підтримки Центру інформації та документації НАТО.