Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Про «квантовий стрибок»

Олександр ХОРУЖЕНКО: «У найближчі 10 років Україна буде найцікавішою країною Європи. Потім центр подій переміститься у Росію»
06 липня, 19:12
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Чи всі зафіксували це для себе, але Суми — один із найпівнічніших обласних центрів — перше місто в Україні, яке 27 березня 2013 року добровільно вирішило використовувати прапор Євросоюзу під час проведення офіційних заходів і державних свят. Ідеологом і лобістом голосування міськради за це рішення був тодішній місцевий депутат Олександр Хоруженко. «День» підтримав таку ініціативу, тому присвятив місту випуск глянцю «Маршут №1» під яскравою назвою «Так про Суми ще ніхто не писав». А вже 22 листопада тут відбулося відкриття фотовиставки газети. Символічно, що ця дата співпала з іншою історичною подією в новітній історії України — початком Євромайдану.

Майже через три роки після цих подій «День» зустрівся з Олександром Хоруженком. Сьогодні він не є політиком, а займається винятково громадською діяльністю та веде авторську передачу «Realpolitik» на обласному телеканалі «Відікон». «Хтось шукає реформаторів, хтось шукає антикорупціонерів, хтось шукає економістів... А я шукаю лідерів громад і середовищ. Це найбільш важливі люди. Найбільш потрібні і цінні. Таких людей не знайти за кордоном. Вони можуть бути тільки місцевими. Це не політики і не блогери, не лідери «мнений», не лідери «сомнений» і не лідери «самомнений», — нещодавно написав він на своїй сторінці у Facebook.

Тож чи стали Україна та Суми ближчими до Європи завдяки Євромайдану? Як «виростити» лідерів громад? Як Сумам вдалося уникнути долі Донбасу? На ці та інші запитання «Дню» відповідає директор Центру досліджень регіональної політики Олександр ХОРУЖЕНКО.

«У СУМАХ МАЛО ВІДБУТИСЯ СПРОВОКОВАНЕ ШТУЧНЕ «ПОВСТАННЯ» ЧЕРЕЗ ПРОРОСІЙСЬКИЙ КРИМІНАЛІТЕТ»

Нещодавно у розмові з «Днем» екс-мер Луганська Олексій Данилов сказав: «Ми з 90-х плавно перейшли у 2000-ті, і ці 2000-ті ніяк не можуть закінчитися». На вашу думку, яким чином нам розірвати цей зв’язок?

— Хоч як би було абсурдно, але війна дещо допомогла цьому — навіть у Сумах. Сценарій у нашому місті мав бути такий само, як і у Харкові чи Донецьку — мало відбутися спровоковане штучне «повстання» через проросійський криміналітет. До Сум на початку травня 2014 року після закупки у Чернігові завезли два автомобілі зброї. Більше того, ще з кінця 2013 року було нормальною практикою, коли до нас приїжджав генерал ФСБ, який збирав неформальні напівкримінальні групи.

Війна ж змінила ситуацію в тому плані, що після масових похорон загиблих сумчан великий пласт тих, хто був лояльний або напівлояльний (в тому числі серед військових та силовиків) до Росії, зараз дуже чітко провели для себе межу і в разі чого без роздумів захищатимуть державу, стріляючи у ворога. Саме тому Росії вже не вдасться так легко окупувати наші території.

Як це перенести на сферу політики? По-перше, не допускати агентуру до влади. Ще коли я працював на держслужбі і лише починалися «газові війни», один із наших співробітників спецслужб розповідав, що у Воронежі була школа, яка готувала кадри, заточені саме на Україну. Тож вони запрудили нашу державу сотнями і тисячами своїх агентів, і, як правило, це політична сфера. Тому аби порвати із впливом Росії, потрібно вичисляти їх ще на початкових етапах, нейтралізувати і не дозволяти впливати на прийняття рішень в країні.

«КОЛИ ВБИЛИ ГОНГАДЗЕ, Я ЗРОЗУМІВ, ЩО ЦЕ ВІЙНА... І ВОНА НАДОВГО»

Сьогодні все більше видно, що Євромайдан мало вплинув на характер взаємовідносин у владі. Тож частіше чуємо запитання «Заради чого це все було?».

— Нинішні можновладці діють майже так само, але це виглядає ще більш цинічно, бо навіть після стількох смертей українців вони все одно розкрадають гроші з бюджету. І що цинічнішою стає ця картинка, то більше я переконуюсь, що на нашу країну може чекати ще багато крові й страждань. 

Можливо, тому, що наша влада не живе у режимі «воєнного стану», це екстраполюється на суспільство?

— Багато моїх знайомих живуть у режимі «воєнного стану». Я теж веду війну, хоча й інформаційну, вже більше 15 років.

З якого моменту ви її розпочали?

— Ще коли я навчався на істфаку в 1996—1997 роках, я і мої знайомі чудово розуміли: коли у 2017 році закінчиться договір оренди для Чорноморського флоту РФ у Криму, у нас з Росією відбудеться війна. Тож я готувався до цього завжди і розумів, що війну можна закінчити або у бункері під Тернополем, або вести її в Сумах.

Але основний світоглядний злам у моєму житті відбувся, коли я дізнався про вбивство Георгія Гонгадзе. Я чудово пам’ятаю цей момент: коли я був у Лебедині у батьків і почув по радіо, що журналіст зник, я розлютився і розбив табуретку. За тиждень до цього я бачив ефір на «1+1», де він ставив запитання Леоніду Кучмі, і зрозумів, що після цього Гонгадзе знищать. Саме тоді я зрозумів, що це війна і вона надовго. Тоді я викладав у Сумах в університеті і використовував кожну можливість, аби будувати в свідомості людей ідеологічні мури.

В 2013 році, коли я ще був депутатом міськради, за місяць до Майдану ми відкривали у місті Європейський фонтан і запросили заступника посла ЄС в Україні Марію Юрікову, до нас також приїхали представники Ради Європи і т.д. А коли до Сум із Харкова без запрошення приїхав консул Росії і сказав, що теж хоче виступити, ми відмовили йому. У відповідь він повів себе нахабно, почав кричати: «Залишилось ще півроку, і ми возз’єднаємось!». Тоді я остаточно зрозумів, що часу в нас немає. Після того я відвіз заступника посла ЄС на кілька ефірів, організував інтерв’ю, запустив проєвропейську інформаційну хвилю, пролобіював підняття у місті європейського прапору, у міськраді — європейський гімн і т.д. — це символічні речі, які накладають відбиток на свідомість людей.

«У 300-ТИСЯЧНОМУ МІСТІ НЕ МОЖЕ НЕ БУТИ ДОСТОЙНОЇ АЛЬТЕРНАТИВИ»

Завдяки чому вдалося зупинити небезпечний сценарій для Сум?

— За однією версією, оперативники ходили вночі по квартирах і витягували із квартир людей із завезеними в Суми автоматами.

Але за іншою версією, Путін робив ставку на криміналітет: в 2014 році у них в Європі був з’їзд і було поставлено завдання підривати ситуацію зсередини.  Проте наш місцевий авторитет зайняв чи то нейтральну, чи то проукраїнську позицію і відмовився проводити будь-які дії проти України. Завдяки цьому нам вдалося пережити найскладніші кілька місяців.

Що ж до громадської думки, то вона явно була проукраїнська і проєвропейська, тому захопити владу у диверсантів не вийшло б, але влаштовувати провокації та тероризувати населення вони б могли. Так, наприклад, диверсійна група заходила в охтирський склад, де було більше 1 млн одиниць зброї, двічі стріляли з гранатомета по шосткинському відділку міліції, стріляли із гранатомета по конотопському «Авіакону».

Ви говорите, що війна почала змінювати ставлення людей до держави. Тож чи розширюється цей прошарок активних громадян, які готові брати участь у політиці і громадському житті? Оскільки місцеві вибори у Сумах показали дуже слабку динаміку політичної боротьби.

— В 300-тисячному місті не може не бути достойної альтернативи. В Сумах існує вже три покоління активних представників громадянського суспільства — «дев’яносники», «двотисячники» і «десятники». Але чи готові вони зараз прийти і системно працювати, якщо відкрити їм «шлюзи» і доступ до посад? Навряд чи. Багато людей некомпетентних, просто «крикунів», а от професіоналів мало. Для цього потрібно вчитися, робити нормальні і якісні проекти. У нас же вся діяльність має спорадичний характер.

Далі, виходячи із наявності професійних і якісних людей, в громаді у кожній сфері (медіа, інфраструктурі і т.д.) мають сформуватися кілька точок росту по 2—3 організації, яким довіряють. Люди мають усвідомити, що їх особиста якість у майбутньому передбачає високу якість життя в громаді. Саме тому я б хотів, щоб американські і європейські донори давали більше ресурсів для освітніх мережевих проектів, які дадуть ефект вже за 1—2 роки — це дозволить зробити цей горизонтальний пласт громадянського суспільства більш професійним. А за цим послідує наш «квантовий стрибок».

Я розумію, що нація складається із альянсу маленьких груп, які довіряють одне одному. Так само і з громадою. Це справжні люди, які нервами відчувають громаду і не віддадуть її нікому. Громада сильна лише тоді, коли є ці зв’язки. Так само мер — це не про ЖКГ, це великий комунікатор, а його офіс — це communication hub, який комунікує інтереси цих невеличких груп. Я мрію, аби в Сумах з’явилася така людина, і тоді громадяни більше не голосуватимуть за дурнів або популістів.

У нас не відбулося перезаснування управлінського укладу. У нас залишилась олігархічна модель, як не було децентралізації, так і немає, як громади були затиснуті, такими вони й залишаються, як керували партіями п’ятеро осіб, так вони й керують.

«Я ГОТОВИЙ НА КОМПРОМІС ІЗ СОБОЮ — НА ТИМЧАСОВУ «ХУНТУ» — «ОСВІЧЕНИЙ АБСОЛЮТИЗМ»

Чому ж молоді політики і громадські активісти Майдану не консолідували свої зусилля, сформувавши альтернативу старому політикуму? Оскільки перед тим як повставати, потрібно ставити для себе мету і відповідь на запитання «А що далі?».

— Такі питання ставлять європейські інтелектуали у спокійних європейських суспільствах, в яких всі поділені на лібералів, соціал-демократів, консерваторів і т.д. Знаючи відсоток прихильників цих груп, можна проаналізувати розвиток політичної ситуації, формування уряду і т.д. Наприклад, у Швеції взагалі все прогнозується на два політичні строки наперед, бо там всі сім’ї вже протягом років мають одні й ті самі політичні вподобання. В Україні ж у переважної більшості людей немає чітких політичних вподобань — вони всі перебувають під впливом телевізора, який для них задає порядок денний і формує симпатії.

Я часто спілкуюся із представниками іноземної еліти, і європейці не розуміють, чому в Україні знов процвітає корупція. Проблема в тому, що ми не показуємо історій успіху, за які б європейці самі зачепилися як за аргумент, аби продовжити нам допомагати. Є окремі успішні люди, медійні проекти, окремі успішні середовища, але вони не стали острівками росту, які б давали поштовх всім іншим стимул змінюватися. У нас дуже багато компромісів, у тому числі із самими собою.

Я навіть починаю ловити себе на думці, що я готовий на компроміс із собою і на тимчасову «хунту» — «освічений абсолютизм». І я відчуваю, що в найближчі 10 років Україна буде найцікавішою країною Європи. Все драйвове й погане, підйоми та «обломи», перемоги й поразки — все, що буде рухатись, відбуватиметься у нас. А вже через 10 років центр подій переміститься у Росію, де почне сипатися «вертикаль» і розпочнеться внутрішнє протистояння.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати