Переваги співпраці

Кожен населений пункт розв’язує проблеми у міру своїх можливостей, але часто цих можливостей виявляється замало навіть для вирішення, на перший погляд, мізерного питання. Для того щоб не залишати місцеві адміністрації з їхніми проблемами наодинці, 2014 року було ухвалено «Закон про  співробітництво територіальних громад». Він визначив принципи, форми, правові засади та механізми співробітництва, а також питання стимулювання, фінансування та контролю, і дозволив спільно розв’язувати ті проблеми, які неможливо було розв’язати окремим територіальним громадам самотужки.

ПРАВО НА УЧАСТЬ

Кілька невеликих громад можуть консолідуватися для вирішення конкретного питання, об’єднуючи свої ресурси і таким чином позбуваючись спільної для всіх проблеми. Це не обов’язково має бути щось глобальне, зазвичай договори стосуються спільного придбання, наприклад, сміттєвоза, ремонту шкільної актової зали, встановлення ліхтаря, утворення спільного органу управління через брак внутрішніх кадрових ресурсів, або ж користування послугами одних спеціалістів та вирішення спільного для всіх юридичного, економічного, адміністративного питання.

Крім того, співробітництво громад є важливою демократичною ініціативою, адже воно дає можливість жителям брати активну участь у вирішенні питань місцевого значення — це передбачено, зокрема, вимогами до договорів про співробітництво, які можуть бути укладені тільки на основі волевиявлення жителів населеного пункту.

Із часу ухвалення «Закону про співробітництво» було укладено 185 договорів громадами, які скористалися такою можливістю і пересвідчилися в дієвості закону на практиці. На сьогодні кількість договорів росте з динамікою дев’ять на місяць, а деякі громади, наприклад Олевська міська рада та Білокоровицька сільська рада (Житомирська обл.), уже не вперше укладають між собою договори про співпрацю задля спільного утримання різних установ, пересвідчившись у дієвості такої співпраці.

Переважно угоди укладають щодо поводження з твердими побутовими відходами: наприклад, придбання спеціальної техніки, проведення інформаційної роботи з населенням; спільного утримання комунальних підприємств (доріг, автопарків, пожежної охорони); проведення ремонту навчальних закладів, а також ремонту місцевих доріг, надання адміністративних послуг, централізованого водопостачання, створення спільних центрів безпеки.

Зацікавленість в укладенні таких угод дуже нерівномірна по країні. Полтавська область лідирує з майже п’ятою частиною від усіх договорів територіального співробітництва, укладених у країні, натомість деякі регіони не використовують цього інструменту взагалі.

На думку першого заступника міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства В’ячеслава НЕГОДИ, проблема не у відсутності інформації та необхідних роз’яснень від адміністрації області, а у браку бажання та ініціативи: «Проблема — в сучасності мислення окремих керівників та в їхніх певних політичних амбіціях, спрямованих на блокування реформи. Лідерство та ініціатива хоча б одного із суб’єктів співробітництва також мають велике значення. Громади повинні мати спільне бачення проблеми та цілі для того, щоб мати спільні теми для обговорення. Існують значні розбіжності в інтересах через суттєві відмінності між територіальними громадами. Також є питання професійності та якості підготовки договорів про співробітництво, а також проектів та програм органами місцевого самоврядування, які вони планують реалізовувати за кошти ДФРР».

Крім того, не завжди одразу після завершення співпраці є помітними зиск та вигода від неї. Іноді може здаватися, що це були лише дрібні точкові проекти. Це негативно впливає на імовірність укладення наступної угоди. Однак це радше виняток, аніж закономірність.

Володимир ФЕСЬКОВ, експерт Інституту політичної освіти, наголошує на важливості встановлення довіри між владою і громадами: «Потрібно вчити людей та очільників громад ідентифікувати спільні виклики, і спільно боротися з ними, заощаджуючи ресурси й підвищуючи ефективність результатів: не важливо, це послуги чи виробництво. Час, коли хтось інший «із Києва» чи «міфічний інвестор» розв’язує їхні проблеми, минув — зараз треба самим за це братися. І сьогодні для цього створюється унікальний за період незалежності клімат».

ЯК УКЛАДАЄТЬСЯ ДОГОВІР

Все починається з ініціативи однієї з громад, яку висуває як пропозицію голова ради, депутати або представники місцевої громади. Пропозиція оформлюється у вигляді документа у вільній формі, із зазначенням мети співпраці, території дії договору, очікуваних результатів та джерел фінансування, а також вимог, необхідних у кожному окремому випадку. Далі така пропозиція розглядається радою населеного пункту, і ухвалюється висновок відповідно до інтересів громади. У разі позитивного висновку розпочинається процес переговорів між потенційними суб’єктами співпраці щодо обговорення договору.

На етапі переговорів відбувається оцінка комісією відповідності потребам територіальної громади та проведення громадського обговорення пропозиції. У разі згоди щодо співпраці утворюється спеціальна комісія, до якої входить рівне число представників територіальних громад — суб’єктів співробітництва і яка займається підготовкою договору. Після завершення роботи комісії проект договору обговорюється громадськістю, і, знову ж таки, якщо заперечень немає, відбувається укладення договору. Надалі рада населеного пункту — ініціатора співпраці зобов’язана надсилати звіти до Міністерства регіональної політики. Крім того, кожен із пунктів підготовки укладення договору займає мінімум кілька тижнів. Відповідно, мінімальний термін підготовки договору становитиме 60 днів.

ВИБІР ФОРМИ СПІВПРАЦІ

За Законом, територіальні громади мають право самостійно обирати форму співпраці, доречну в конкретному випадку. Від форми залежить встановлення різних правил щодо порядку ініціювання та юридичного оформлення такої співпраці.

До таких форм належить: делегування виконання завдань, реалізація спільного проекту, співфінансування (утримання) інфраструктурного об’єкта, створення спільного комунального підприємства та утворення спільного органу управління. Найпопулярнішою серед них на сьогодні є саме реалізація спільного проекту, з визначеним терміном і конкретним очікуваним результатом.

Період дії договору залежить від самого проекту. У середньому цей термін варіюється від шести місяців до п’яти років, наприклад, у випадку створення спільного комунального підприємства. Однак існують і договори без кінцевого терміну дії, наприклад, у випадку спільного утримання депо пожежної охорони.

Кількість сторін, суб’єктів договору, може різнитися залежно від потреб громад, від двох до, наприклад, 27 — як у разі реалізації спільного проекту нового будівництва полігону та сміттєсортувальної лінії в урочищі «Чобіток» Надвірнянського району Івано-Франківської області.

Фінансування співробітництва може здійснюватися за рахунок коштів місцевих бюджетів суб’єктів співробітництва, самооподаткування, державного бюджету, міжнародної технічної та фінансової допомоги.

Характерною рисою територіальної співпраці є прозорість та публічність, адже за Законом на суб’єктів співробітництва покладається обов’язок забезпечувати відкритий доступ до звітів про використання коштів через власні інтернет-ресурси, а також доводити до відома своїх громадян важливу інформацію про стан робіт, визначених договором, та припинення дії співробітництва.

ЗВІДКИ БРАЛИ ПРИКЛАД

За словами В’ячеслава Негоди, у питанні співпраці громад Україна реалізовує свою модель, яка по суті є інтегрованим досвідом багатьох країн: «У країнах Європи подібний формат співпраці є активним рушієм децентралізації влади. Українські законодавці зважали на досвід Німеччини та Іспанії, де договірні відносини передбачають суттєвий вплив центру і, таким чином, забезпечується баланс інтересів усіх громад, також на міжмуніципальну співпрацю в Польщі, Португалії, Македонії та угорський, чеський і словацький досвід створення невеликими муніципалітетами «спільних бюро» для надання адміністративних послуг, що надає можливість заощаджувати кошти завдяки масштабу діяльності, оскільки в невеликих муніципалітетах висока частка бюджетів витрачається на адмінпослуги».

В ІНТЕРЕСАХ МІСЦЕВИХ АДМІНІСТРАЦІЙ

Така співпраця вигідна не лише для самої громади. Інструмент співпраці впливає і на якість та розвиток місцевих адміністративних апаратів, а також розширює сфери і можливості їхньої співпраці не лише з іншими громадами, а й із залученням приватного та громадського секторів. Зокрема, Володимир Феськов звертає увагу на те, що міжмуніципальне співробітництво підвищує якість менеджменту в органах місцевого самоврядування:

«Виховання корпоративної культури, зорієнтованої на співпрацю з іншим суб’єктом, — це те, від чого нас колись відучували, роблячи дрібними й малоспроможними громадами. Міжмуніципальне співробітництво — це автоматично стимул до співпраці з бізнесом та громадським середовищем, які залучаються до вирішення питань місцевого значення. З’являється довіра до дій влади, зменшується прірва між виборцем та обраним. Люди починають цікавитися майбутнім спільної території».

Українським територіальним громадам не потрібно починати з нуля, адже присутня не тільки допомога від міжнародних партнерів, які охоче діляться своїм досвідом та практикою, а й підтримка держави, не лише на законодавчому рівні. Це надання субвенцій місцевим бюджетам, передача об’єктів державної власності у комунальну власність суб’єктів співробітництва, організаційна та інформаційна підтримка в регіонах. Питання лише в тому, щоб територіальні громади зважились на перший крок до дієвої співпраці й на власному досвіді зрозуміли його переваги. А для цього потрібне бажання.