Історію не можна поквапити

ГРА БЕЗ ІНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВИЛ

В одному місці послання доповідач все ж змушений був визнати, що невдачі реформ значною мірою зумовлені нехтуванням психологічної готовності людей до радикальних змін, особливо щодо власності. Тим часом, цю «неготовність» Світовий банк у своєму звіті за 1996 рік «Від плану до ринку» оцінив так: до планового минулого хотіли б повернутися 60—80% населення колишніх соцкраїн і республік СРСР, ринкове ж сьогодення підтримують 15—35% їхніх громадян. Виходить, поза увагою провідників «шляхом радикальних економічних реформ» якимось чином залишилося відторгнення більшістю з нинішніх 21 млн. власників акцій і земельних паїв таких здорових ідей, як ринкова самоорганізація, ефективна приватна власність, адаптація до ринку соціальної інфраструктури тощо. А для перехідної економіки ця проблема — ключова. Бо не можна очікувати ефективної роботи навіть ретельно скопійованих на Заході ринкових законів, якщо вони не спираються на неформальні «правила гри» даного суспільства, що зростають з його історії, де, дійсно, головні — відносини власності.

Так от, щоби зрозуміти, за якими правилами грає українське суспільство кінця ХХ століття, треба згадати, що відносини ці вже якось радикально мінялися в першій третині століття. Навіть за кривавих і репресивних методів впливу процес одержавлення власності тривав півтора десятиліття. Отже, зворотній процес, та ще й через три покоління і за мирного його плину, повинен тривати мінімум два десятиліття. Саме через стільки років від початку реформ у Китаї розпочали денаціоналізацію великих і середніх підприємств. Замість приватизаційної лихоманки в перші роки перетворень китайці зробили ставку на створення нових приватних компаній — передусім у вільних економічних зонах. По суті тим же шляхом пішли у Польщі. І це заслуга не шокової терапії ліберала Бальцеровича, а програми «Стратегія для Польщі» соціал-демократа Колодко.

На жаль, такого роду інституційна стратегія в посланні ніяк не репрезентована, а у «посланні» раді керуючих ЄБРР, що було проголошено напередодні, ми ще раз почули про намір прискорити процес приватизації і створити критичну масу недержавного сектора економіки. І це при тому, що 28 квітня на Всеукраїнській конференції членів КСП той же доповідач визнав безрезультатність всіх зусиль переломити хід подій в сільському господарстві на користь ринкових перетворень. Звинувативши в усіх бідах поганих чиновників, він чомусь забув, що ті — плоть від плоті «простих трударів». А це означає, що для створення критичних мас нових економічних відносин треба викоренити тих «будівників комунізму», які нині складають основну масу робочої сили і в селі, і в місті. Залишається з’ясувати, кому це збираються доручити.

ІННОВАЦІЇ БЕЗ РЕСУРСІВ

«Інновація» — мабуть, один з найчастіше використовуваних у посланні термінів. При цьому, однак, виявився повністю ігнорованим той факт, що світовий економічний розвиток нинішнього століття характеризується не просто інноваційною парадигмою, а чотирма технологічними укладами, де зміна кожного пов’язана з цілком конкретними інноваціями. Отже відразу ж постають три запитання: про перехід до якого укладу йдеться? які інновації маються на увазі? на основі яких ресурсів передбачається запустити відповідний інноваційний механізм?

Щоб відповісти на них, треба передусім згадати, що механізм централізованого планування був здатний переорієнтувати інвестиції на нові технології, але не вивільнити капітал з «обіймів» старого. Як наслідок останні постійно відтворювалися, формуючи технологічну багатоукладність, що призвело до структурної кризи.

Сьогодні в українській економіці спостерігається відтворення як третього технологічного укладу, котрий формувався на початку століття (бурхливе залізничне будівництво, розвиток універсального машинобудування і чорної металургії, споживання вугілля як головного джерела енергії), так і четвертого, який в розвинених країнах підійшов до меж своїх можливостей у середині 70-х років (розвиток оргхімії, полімерних матеріалів, автоперевезень, перехід в основному на нафтове енергоспоживання). Тим часом у світі домінує п’ятий уклад, що характеризується бурхливим розвитком мікроекономіки, телекомунікацій, гнучкої автоматизації, комбінованого застосування конструкційних матеріалів, зростанням авіаперевезень і споживання природного газу. Елементи цього укладу створювалися в СРСР в рамках ВПК, однак демілітаризація економіки призвела до його згортання. Спроба ж перевести ВПК на випуск високотехнологічної цивільної продукції не увінчалася успіхом, що звело до мінімуму можливість реконструкції і підвищення конкурентності становлення вітчизняного виробництва.

Годі й говорити про можливість становлення у нас шостого укладу, який буде домінуючим у першій третині майбутнього століття (бурхливий розвиток систем штучного інтелекту, біо- та космотехнологій, інтегрованих високошвидкісних транспортних систем, безпечної ядерної енергетики)! Елементи цього укладу є лише в напрацюваннях деяких українських НДІ, тоді як загалом у вітчизняному госпкомплексі панує явний регрес: частка машинобудування в структурі інвестицій значно знизилася, переважають вкладення в галузі первинної переробки сировини, що виражає майбутню спеціалізацію країни.

Виправлення нинішнього становища майже цілком покладено в посланні на численні цільові програми, за кількістю яких на душу населення Україна, вочевидь, перебуває в лідерах світового прогресу. В цих умовах заявлена стратегічна мета — входження України до кінця першого десятиліття ХХI століття до складу провідних, технологічно розвинених країн світу — з області тих добрих намірів, якими вимощена дорога до пекла. Бо твердження, що «українське суспільство зберегло ядро свого інтелектуального та науково-технічного потенціалу, яке мають далеко не всі країни з перехідною економікою», ігнорує справжні реалії. Адже через панування в нас третього і четвертого технологічних укладів, фахівці в галузі створення пізнього п’ятого укладу, який плавно переходить у шостий, були у великому дефіциті й раніше, а тепер і зовсім «вимиті» в еміграцію або в комерційні структури з неминучою дискваліфікацією. Внаслідок цього ми маємо масу непоганих фахівців із сервісного обслуговування «кращих світових зразків», але не їхніх творців.

Подібна ситуація складається й щодо фінансування інноваційного розвитку. Заявлені джерела типу бюджету розвитку, фінансового лізингу, основи Українського банку реконструкції та розвитку тощо в кращому випадку придатні для «малого стрибка» на один уклад, але не для «великого стрибка» на два-три уклади. Не випадково ж японці свого часу послідовно активізували галузі, властиві черговим технологічним укладам, перш аніж вийти на суперсучасні. Навіть за роботи «по-чорному» це тривало півстоліття.

Ми свідомо не наводимо відповідні цифрові показники, щоб не затемняти якісної картини вітчизняної економіки, яка саме і є серцевиною її стратегічних досліджень. Тим більше, що за більш суворого наукового підходу до розробки стратегії розвитку всі наведені в посланні цифри неминуче зазнають значних змін. Питання лише в тому, як довго цього доведеться чекати.