Битва за Білорусь

Білорусь, яка раніше дуже рідко згадувалася на перших шпальтах світових ЗМІ, сьогодні в центрі уваги. Події до президентських виборів, а особливо після — розгортаються по наростаючий і можуть мати різні наслідки. Третій день в Мінську та інших великих містах країни триває протистояння протестувальників з спеціальними підрозділами правоохоронних органів. За офіційними даними, одна людина загинула, сотні поранені і тисячі затриманих. Жорсткі зіткнення були неминучими, адже протестний потенціал в Білорусі, на відміну від попередніх років, суттєво зріс — люди виходять на вулицю не дивлячись на те, що їх б’ють і затримують. Підготувалася і влада, варто лише послухати виступи Олександра Лукашенка, зокрема про те, що він не допустить у себе в країні ніякого майдану. Чинний президент Білорусі знаходиться у владі 26 років (з 1994-го) і не збираються покидати свій пост.

Тим часом, головна опозиціонерка і опонентка Лукашенка Світлана Тихановська, яка за даними білоруського Центрвиборчкому набрала 9,9% голосів (у Лукашенка — 80,2%), в ніч на вівторок покинула країну. Білоруська опозиція не визнає результатів виборів, проте опинившись в сусідній Литві Тихановська зробила заяву, в якій закликала протестувальників не виходити на площі, не ризикувати своїм життям і не порушувати закон. Перед цим Тихановська також заявила, що «діти — це найважливіше, що є в нашому житті» і додала, що постала перед дуже складним вибором. Інші опозиціонери пояснюють такі дії і заяви Тихоновської тиском з боку влади... 

З усього видно, що протистояння в Білорусі лише набиратиме обертів, причому це протистояння не тільки внутрішньополітичне, а й геополітичне. Основні гравці — Захід (США, Євросоюз), Росія і Китай. До речі, останній першим і одразу визнав перемогу Лукашенка. Як відреагували інші?

«Ми глибоко стурбовані в зв’язку з президентськими виборами в Білорусі. Жорсткі обмеження на доступ кандидатів до голосування, заборона на присутність місцевих незалежних спостерігачів на виборчих дільницях, залякування опозиційних кандидатів, затримання мирних демонстрантів і журналістів затьмарили процес», — повідомила прессекретар Білого дому Кейлі Макінені у Twitter.

«...Ціле коло питань, які стосуються відносин між ЄС і Білоруссю, зараз на стадії перегляду через трагічні події, пов’язані з президентськими виборами, і зараз держави-члени оцінюють ситуацію. Народ Білорусі заслуговує, щоб його права дотримувалися, а до його вибору дослухалися», — заявив представник Єврокомісії Петер Стано на брифінгу у Брюсселі.

ФОТО РЕЙТЕР

Глави МЗС країн «Люблінського трикутника» (Литва, Польща, Україна) закликали владу Білорусі не застосовувати силу проти громадян і звільнити усіх затриманих під час протестів.

Реакції Москви на події в Білорусі поки немає — там, скоріше, моделюють ситуацію з максимальною вигодою для себе, адже в попередні роки Кремль так і не зміг остаточно схилити Лукашенка в лоно Росії. Отже, яка боротьба зараз розгортається за Білорусь? Чим вона може завершитися? І як має реагувати Україна?

«НА КОНУ СТОЇТЬ НЕ ЛУКАШЕНКО, А БІЛОРУСЬ ТА БІЛОРУСЬКИЙ НАРОД»

Володимир ОГРИЗКО, дипломат, колишній міністр закордонних справ України:

— Це не нова тема, очевидно, що пан Путін, здається, остаточно втратив здоровий глузд відносно свого місця в історії, і зайнявся нарощуванням «исконно русских земель», тож для нього втрата Білорусі є не меншою катастрофою, ніж втрата України. Очевидно, все те, що зараз відбувається в Білорусі, може бути запрограмованим сценарієм у Москві. Чому? Якщо Захід відвернеться від Білорусі, у «бацьки» не буде іншого виходу, як повернутися остаточно до Москви, і зберегти свою владу лише у вигляді намісника білоруського губернаторства, не більше. Тому, відверто кажучи, я зараз з деяким занепокоєнням дивлюся на доволі прямолінійні вимоги деяких західних політиків накласти на Білорусь суперсанкції. Звісно, це можна втілити, але питання у тому, чого вони доб’ються у підсумку? Так, Лукашенко диктатор, і за 26 років продемонстрував, що європейські цінності для нього такими не є, але якщо дивитися на ситуацію не критично, а стратегічно й глобально, мені здається, що Захід, висловивши стандартні занепокоєння, мав би зрозуміти, що на кону стоїть не Лукашенко, а Білорусь та білоруський народ.

При всіх диктаторських замашках та неадекватній поведінці Лукашенка, на превеликий жаль, білоруське суспільство не спромоглося виставити йому реальну серйозну альтернативу, бо коли лідер опозиції тікає в сусідню країну замість того, щоб вести за собою протестувальників, то, вибачте, це не опозиція, а поганий дитячий театр, який нічим позитивним не завершиться.

Якщо говорити про внутрішньополітичну ситуацію, то все завершиться тим, чим і почалося: Лукашенко залишиться при владі. На жаль, поки що ті нечисленні протестувальники, які виходять на вулиці, змінити ситуацію не можуть. Згадайте, коли у нас почався Євромайдан в 2013 році, то з бульвару Тараса Шевченка на вулицю Хрещатик пішло людське море, 600-800 тисяч людей, тоді поліція зникла в одну секунду. Ніякі кийки у такому випадку не працюють, але якщо виходить 10-30 тисяч  людей, то для каральної систем це не проблема, тому, на превеликий жаль, білоруське суспільство, хоч і прокидається, але не прокинулося остаточно.

Україна повинна реагувати, як і Захід, виходячи з того, що білоруси є нашими партнерами та сусідами. Останні дані, які я знаю, це те, що Білорусь та Україна має 5 млрд. дол. товарообігу — це доволі велика сума, співмірна торгівлі з поляками, тож ми повинні реагувати. Дехто в парламенті вніс пропозицію, щоб засудити і не визнавати вибори, але тоді це буде чергове підштовхування Лукашенка до Москви. Чи вигідно це нам? Думаю, що ні. Білорусь — європейська країна і народ, що має європейську перспективу. Тому ми у даному випадку повинні думати щодо західних партнерів про майбутнє Білорусі і бути хитрішими, ніж банально засуджувати, треба проводити більш розумну політику на перспективу.

«ЗАРАЗ МИ ОЧІКУЄМО НАБАГАТО БІЛЬШЕ ДІЙ ЯК ВІД ПОЛЬСЬКИХ, ТАК І ВІД ЄВРОПЕЙСЬКИХ ПОЛІТИКІВ. НАСТАВ ЧАС ДІЯТИ»

Міхаль КОБОСКО, громадянський рух «Polska 2050», створений колишнім кандидатом в президенти Польщі Шимоном Голованією:

— Ми йдемо в незвідані води Білорусі. Такі інтенсивні протести в країні відбуваються вперше. Ми також спостерігаємо сплеск жорстокості ОМОНу і військових з першими жертвами. Зрозуміло, що Лукашенко зробить все для того, щоб залишитися при владі. Інакше йому разом з партійною елітою довелося б назавжди втекти до Росії, як це зробив Янукович, в Туреччину або ще куди-небудь. Що стосується білоруського народу, то з нього досить: досить брехні, пропаганди режиму, відсутності елементарних свобод, відсутність вільного ринку. Вони були дуже терплячі протягом багатьох років, деякі навіть сказали б, що вони були досить пасивні, але на цей раз Лукашенко перейшов червону лінію — і він, як і інші автократи, не усвідомлюючи цього, тримався подалі від реальності. Все ніколи не повернеться на круги своя, як було пару тижнів тому.

Я вважаю, що як тільки ЄС і США серйозно підключаться до цього процесу, а понеділок показав наростаючу хвилю реакції з боку всього світу, Лукашенко повинен буде рано чи пізно почати розмову з опозицією. Реакція Росії далеко не однозначна, але Путін не помре за Лукашенка, якому він не довіряв в повній мірі. До «круглого столу» в Білорусі ще далеко, але почати діалог з опозицією — це єдиний хороший шлях, який у Лукашенка сьогодні є. Інакше вся країна зануриться в довгу, спустошливу і криваву кризу.

Добре, що Дуда та Науседа швидко відреагували, але формулювання заяви було дуже обережним і дуже делікатним. Людей атакують і розстрілюють ОМОНівці на вулицях багатьох міст, тож Захід повинен дуже чітко і прямо захищати право білоруського народу на свободу і безпеку. Зараз ми очікуємо набагато більше дій як від польських, так і від європейських політиків. Настав час діяти.

Я не бачу зараз реальної прямої небезпеки для України. Україна має свої внутрішні проблеми, досі є жертвою російської агресії. З вашої точки зору, було б непогано, якби інтерес і увагу Росії зараз перемістилися на Білорусь. Поки Україна була єдиним «ворогом» Росії в регіоні, тепер у Росії будуть дві основні проблеми, з якими потрібно буде розібратися в їх найближчому оточенні.

«У БІЛОРУСІ ВІДБУВАЄТЬСЯ СПРАВЖНЯ ПОЛІТИЧНА РЕВОЛЮЦІЯ»

Даніель КОЦЮБИНСЬКИЙ, журналіст, Росія (facebook.com):

— Зрозуміло, що в Білорусі відбувається така сама справжня політична революція, яка трапилася в серпні 1991-го в Москві та Петербурзі, а 2004-го і 2014-15 рр.— на українському Майдані. І в інших ексрадянських республіках, де в якийсь момент народ викидав на смітник історії — іноді, щоправда, не з першого разу — пострадянську політичну реальність: 1990-91 рр. у Прибалтиці та Молдові, 1990-1991 та 2003 рр. — в Грузії, 2005-го — в Киргизстані, 1990-1991 рр. і 2018-го у Вірменії.

Зрозуміло, що це аж ніякне схоже на той облудливий фейк, яким є вся протестно-зливна метушня, на яку перетворилася «опозиційна активність» у Росії за останніх два десятиліття.

Зрозуміло, що у Білорусі є всі шанси на те, щоб порівняно легко інтегруватися до Європи і стати однією з, нехай і не найбагатших, але загалом успішних східноєвропейських ліберальних демократій. Зробити це Білорусі — за сприятливого, зрозуміло, збігу обставин — було б легше, ніж Україні, що презентує величезну національно і культурно-політично різношерсту країну. Білорусь — компактна і загалом у соціальному плані гомогенна нація регіонального типу, яку ніщо, жодне горизонтальне громадянське протистояння не «розриває зсередини», де є лише чисто вертикальний політичний конфлікт опозиції — з авторитарною владою.

Зрозуміло, що в такій «без п’яти хвилин європейській» країні ймовірність того, що на вулиці вийде, умовно кажучи, один мільйон протестувальників, а силовики — при всій їх підгодованості, швидше за все, перейдуть «на бік народу», більш ніж велика. Тим паче, що окремі епізоди такого роду вже були: «У якийсь момент застосування активістами сили щодо співробітників правоохоронних органів почало набувати драматичних обертів. У мережі стали поширюватися відеозаписи, які демонструють, як протестуючі на своїх особистих автомобілях наїжджають на співробітників ОМОН. Психологічний ефект від публікації подібних відео ще належить оцінити, але вже цієї ночі було задокументовано мінімум кілька випадків переходу співробітників міліції на бік протестувальників».

Зрозуміло, що якщо Путін, слідом за Україною, втратить Білорусь, це буде потужним ударом по його рейтингу всередині РФ, і жодними «кримськими фокусами» перетворити поразку на перемогу і ввести довірливого російського виборця у ступор безмовного захопленого подиву тут уже не вдасться. Бо немає в Білорусі ані Криму, ані Донбасу, ані проблеми гноблення російської мови, ані «бандеро-фашистів» та інших інституційно-розкручених російською пропагандою «поганих хлопців». Білоруси, повторюю, компактне громадянське суспльство і ділиться на політизованих, які все суцільно проти Лукашенка і за європейський вибір, та аполітичних, які просто за «нормальну стабільність», а зовсім не за «батька за всяку ціну». А коли «батька» стабільність підтримувати не може, так і «хай ўжо сыходзіць»! Нехай вже йде! Пригадую, як одна моя знайома білоруска середніх років, загалом лояльна до влади, говорила з прагматичним співчуттям кілька місяців тому з приводу «батьки»: «Він, звичайно, тримає країну, але видно, що втомилася людина...». Отже, якщо силовики раптом похитнуться у бік протестувальників — Лукашенко реально може не втриматися, і в цьому випадку Путін втратить не тільки свого останнього підданого, хоча і йоржистого сателіта, а й Білорусь як «молодшого брата».

Зрозуміло й те, що, якщо трапиться таке, якщо силовики і протестувальники в Білорусі увійдуть до альянсу, на жодне «вторгнення сил Варшавського договору», як у ЧССР 1968 року, Кремль, швидше за все, не наважиться. Бо це вдарить рикошетом по ньому самому негайно. І на Червону площу вийдуть не вісім дисидентів, як минулого разу, а величезний натовп, обурена каральним рейдом проти «братів-слов’ян». Іншими словами, Хабаровськ прийде до Москви, і вся радість конституційного обнулення піде прахом, бо натовп голосно прокричить сакрально неприпустиме: «Цар несправжній!» А там — пів кроку і до наступного кремлівського жахіття: «Військо збунтувалося!» Навряд чи Кремль зважиться «замочити бульбу в сортирі».

Але ясно також і те, що, судячи з того, що відомо на сьогодні, введення російських військ і не буде потрібним, і «батька» сам впорається з протестом. Якщо вірити Медузі, чисельність протестувальників падає, хоча їхня активність і агресивність зростають.

Зрозуміло, що втеча Світлани Тіхановскої, яка оголосила себе слабкою жінкою, до Литви, позбавляє весь протестний «вулик» природного центру тяжіння і цілеспрямованісті — «головної бджоли». Навіть якби її заарештували, боротьба в цьому випадку розгорнулася б за її звільнення і, можливо, вивела б на вулиці нові тисячі обурених громадян. Але коли моральний лідер протесту залишає простір сутички, «вулик» якщо і не повністю, то значною мірою втрачає здатність до осмислених колективних дій. Боротися проти Лукашенка «просто так», не маючи на увазі вимоги перерахунку голосів або нових виборів (як це було в Україні 2004 року) — мотивації куди менше.

Одним словом, ясно, що якщо не трапиться дива і втеча Світлани Тіхановскої НЕ буде компенсована якоюсь диво-подією або диво-гаслом, здатними вивести на вулиці білоруських міст мільйони обурених громадян, нинішня революція, найімовірніше, закінчиться поразкою.

Але зрозуміло і те, що ця перемога Лукашенка і — побічно — Путіна над «братами-слов’янами» буде пірровою. Парадокс! Свою політичну поразку в Україні Путін зумів перетворити на політичний тріумф всередині Росії. А ось гіпотетична перемога над білорусами може обернутися для нього всередині власної держави початком «останнього відліку»...

МІНСЬК, 10 СЕРПНЯ 2020 р. / ФОТО РЕЙТЕР

«У БІЛОРУСІВ З’ЯВИЛАСЯ НАДІЯ, ЩО ВОНИ НА ЩОСЬ МОЖУТЬ ВПЛИНУТИ»

Наталія ПОЗНЯК, журналістка:

— Те, що відбувається зараз у Білорусі — боротьба людей за право не бути скотом. Людей, які звикли, що 26 років нічого не вирішується, що весь час був обман та фальсифікації. Цього разу у них з’явилася надія, що вони на щось можуть вплинути. Дуже показовим був злив у Інтернет, коли відбувалися репетиції засідань виборчих комісій, де наперед озвучувались цифри ще до самого голосування, а на багатьох дільницях було більше 100% голосів, бо понаписували вдвічі більше на попередньому голосуванні. Оця брехня обурила, тож коли в людей з’явилося відчуття, що вони можуть щось зробити — вони вийшли. Зараз від цього процесу самоусунулася примарна опозиція у вигляді «трьох грацій», тож ми споглядаємо саме стихійний протест людей за свої права.

Велика перспектива протестів у тому, що вони відбуваються під біло-червоними прапорами, які стали ідентифікатором білоруської національної ідеї. Люди борються не за якогось кандидата, а за право зберегти свою країну, жити не так, як наперед написано, орієнтуючись на Європу.

Мені здається, що на даний момент ніхто з міжнародних гравців сильно не втручається, але за виборами усі уважно стежать. Процес цікавий ще тим, що навіть якби Лукашенко з кимось хотів домовитися, то лідерів просто немає, бо відсутня умовна «сцена Майдану», з якими можна було б сісти за переговори. Тут є ідея «чесних виборів», яку Лукашенку треба прийняти, але тоді він програє, до того ж, Росію буде дуже задовольняти, якщо Лукашенко влаштує кривавий розгін, тому що для них є вигідне його становище як вигнанця Європи, а для другого диктатора така поведінка є гарним показником на фоні подій у Хабаровську.

Те, що боротьба білорусів не зупиниться — вже зрозуміло, люди відчули свою силу й почали демонструвати її.

Україна не має права втручатися у внутрішні справи. Ми можемо підтримати їх на дипломатичному рівні, бути поряд в інформаційному просторі. Однак все в руках громадян Білорусі, це їхня боротьба.

«ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ БЕЗПЕКИ КЛЮЧОВИМ ЗАВДАННЯМ Є ЗБЕРЕГТИ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ БІЛОРУСІ»

Юрій СИРОТЮК, директор НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень», співзасновник Білоруського інформаційного центру:

— У Білорусі зараз помітний вплив трьох основних факторів і четвертого додаткового: перший — намагання диктатора Лукашенка зберегти владу в Білорусі. Псевдовибори та реакція на природній протест свідчать про те, що він абсолютно не впевнено себе почуває, втратив підтримку, що всередині країни, що зовні. Навіть традиційні союзники скептично до нього поставилися. Однак ми побачили першу підтримку Китаєм. Це перша країна в світі, яка не дочекавшись результатів виборів, визнала його президентство. Китай хоче зробити з Білорусі базу просування у Східну Європу, їм байдуже політичний устрій, права людей, і це гратиме роль. Якби Китай першим не визнав ці вибори, невідомо яку б позицію зайняла Росія. Я вважаю, що це піррова перемога Лукашенка, його влада триматиметься на штиках, і прогнозую, що він не досидить до кінця свого терміну.

Другий фактор впливу — Росія, яка 26 роки вливали кошти не для того, щоб віддати Білорусь. Якщо подивитися на реакцію російських політиків, вони в істериці, тож Росія інтенсифікує свій вплив у Білорусь, що у кінцевому рахунку призведе до повного аншлюсу Білорусі. Росія готова до кривавих провокацій.

Третій фактор, що несподівано для багатьох виник — фактор білоруської нації. Всі вважали, що це спокійний народ, який все витримає, зденаціоналізований, не має політичних лідерів. Однак реакція на вибори свідчить про те, що етногенез відбувається, вони не хочуть міняти гідність на пенсії і дороги. Це потужний фактор, який буде рости з кожним днем. З’являється білоруське громадянське національне суспільство, що дуже важливо.

Додатковою є позиція Європи, яка намагається не втручатися грубо у права Білорусі, але висловлюватися.

Я б дуже обережно назвав людей, які силою обставин боролися за владу «опозицією». Всі, кого Лукашенко допустив до президентських виборів апріорі не є опозицією. Справжня білоруська опозиція або в еміграції, або в тюрмах, або в землі. Для розвитку білоруської нації потрібна національна ідея, програма «за» ту країну, яку вони хочуть мати, відновлений опозиційний рух та боротьба.  Бо немає жодної європейської нації, якій хтось подарував свободу — всі здобували її кривавою боротьбою, революцією, повстаннями.

Для української безпеки ключовим завданням є зберегти незалежність Білорусі, Україна повинна робити усі дипломатично-політичні кроки, щоб Білорусь залишилася незалежною державою, а Росія не використала план інкорпорації цієї країни. Україна має чітко сказати, що ми визнаємо суверенітет, не хочемо втручатися у внутрішні справи, але хочемо, щоб Білорусь була незалежною країною. Ми маємо не забувати, що Білоруси віддавали свої життя в умовах російсько-української війни. Ми ніколи не будемо незалежною країною поки не сформуємо безпековий Балто-чорноморский союз від Польщі до Азербайджану для захисту від Росії, а без Білорусі цього не буде.