«Маленьке село стало культурним туристичним простором»

Перетворити Самчики на суцільний арт-простір і відродити призабутий старожитній розпис «самчиківку» вирішили місцеві майстри за підтримки столичних художників. У межах партнерства з мистецькою ініціативою UAMAZE та Хмельницьким обласним науково-методичним центром культури і мистецтв вони написали проект «Нове життя Самчиківського розпису» і виграли в Українського культурного фонду понад 400 тисяч гривень на його реалізацію. За грантові кошти «самчиківкою» вже прикрасили чотири хати, два паркани, автобусні зупинки, магазин та сільраду. Не черзі — друк поліграфічної продукції: буклетів, календарів та листівок, які розповсюджуватимуться художніми інституціями нашої країни і розповідатимуть про автентичні скарби Самчиків.

«Багато років ми займалися популяризацією Петриківського розпису. Не просто відтворювали автентичні орнаменти, а давали їм нове життя, робили сучасними та близькими для українців. Але два роки тому ми дізналися, що в Самчиках є місцеве народне мистецтво, власний стиль розпису, який зачарував і вразив. Але найбільше здивувала відсутність молодих послідовників цього ремесла. Попри те, що в селі є художня школа, існував великий ризик втратити цей автентичний розпис. І тоді з’явилася мрія зробити так, щоб про «самчиківку» дізналися. Ми почали запрошувати майстрів із Самчиків до Києва, проводили майстер-класи, розписували різні об’єкти і зрештою дозріли до того, щоб створити проект, який дав би змогу розписати хати в селі так, як це було колись, у давнину», — розповідає кураторка проекту і координаторка мистецької ініціативи UAMAZE Ірина ТІТОВА.

Роботи з нанесення розпису розпочалася 8 жовтня і тривали упродовж тижня. Творчим процесом керували місцеві майстри: Олександр Пажимський, Сергій Касьянов і Віктор Раковський. Саме вони створили ескізи, які після схвалення Мінкультом почали наносити на хати, паркани та адміністративні будівлі у селі. Використовували акрилову фарбу для фасадних робіт, яка міцно тримається навіть за несприятливих погодних умов. Спочатку селяни поставилися до мистецького ноу-хау з острахом, дивилися й дивувалися. А потім і самі взялися допомагати.

«Коли з’явилися малюнки на парканах і хатах, місцеві мешканці нас підбадьорювали, допомагали, казали: «А давайте й мені на хаті квіточку намалюєте», — з усміхом продовжує Ірина. — Дуже приємно, що село завдяки нашій ініціативі причепурилося, я б сказала, ожило. Люди почали прибирати біля своїх будинків, висаджують квіти, ремонтують. Маленьке село перетворилося на культурний туристичний простір. І в цьому була головна наша ідея. Ми прагнули, щоб люди побачили розпис таким, яким він має бути насправді — у побуті, на сільських подвір’ях. Щоб вони більше дізналися про нього, щоб приїхали сюди туристи, завдяки напливу яких село отримає можливість додатково заробляти і розвиватися. Мріяло, щоб Самчики стали арт-селом, музеєм автентичного мистецтва під відкритим небом. Для цього потрібно вкладати серйозні кошти в інфраструктуру, а без бажання влади й підтримки бізнесу це здійснити нереально».

Відроджений самчиківський розпис — це вид українського декоративно-ужиткового мистецтва. Переважно сюжетний, який виконується великим зубчастим малюнком, схожим на гобеленовий. Зародився він у південно-східній Волині, на межі з Поділлям. Хати цього регіону здавна розмальовувалися рослинними візерунками, які вважалися оберегами. Нині в техніці Самчиківського розпису працюють лише три майстри в країні, і всі вони мешкають у Самчиках — в селі, яке славиться своїм розкішним парково-палацовим комплексом (до речі, один із випусків глянцевого додатка до «Дня» «Маршрут №1» (а саме № 34) мав назву «Український Едем» і містив ексклюзивний репортаж «Самчики. Incognita»), а тепер ще й матиме відроджений автентичний колорит.