Практично невиліковні
Жорстоко ось так, одним розчерком пера позбавляти наркомана останньої надії на одужання. Але ще жорстокіше не позбавити початкуючих "аматорів кайфу" ілюзій.
Готуючись до зустрічі з колишніми, нинішніми та вже одужуючими наркоманами, намагалася уявити собі типових мешканців "дна". Але в одну мить шокували зовсім іще юні обличчя школярів із наївними очима...
Серед "наркоманів-профі", котрі "міцно сіли на систему" - студенти, школярі, навіть лікарі. За статистикою, 85 - 90% не старші за 30 років. Ми звикли вважати, що всі вони занепалі, бомжі. Але...
Володя, 20 років, студент Інституту культури. Наркостаж - 2 роки, "у системі" на героїні - півтора року.
"Зіскочити з голки" його примусив дикий випадок, який не вкладається в голові.
"Знайомі почали давати наркотики своєму десятимісячному сину, щоб не плакав та не заважав "кумарити". Раз укололи - малюк затих, заснув. Два, три і... - "система". Через два місяці спохопилися - почали лікувати. Страшно було дивитися, як маленьке тільце дитини корчило, зводило судомами. Але їх, батьків, навіть це не зупинило. А я для себе вирішив: усе, досить!"
У Володі, як і в багатьох, усе починалося з того, що "побавився" в тусовках: "Ми веселилися, ставали розкутішими. У ліжку взагалі - відчуття як у супермена. Поступово я дійшов до такої дози, що за день "викладав" 90 доларів за героїн, а для справжнього задоволення - усі 150. Батьки давали тільки на проїзд та на обіди. Пішов красти, шахраювати, відбирати гроші. Нарешті знайомий "мент" по-людськи мені сказав: "Я тебе закрию. І тобі краще буде, і батькам спокійніше"... Мабуть, лише один раз наркотики допомогли мені по-справжньому, коли товариш викинувся з вікна, я тільки на них і протримався тоді. Тепер із колишніми "товаришами по голці" зустрічатися не ризикую. Спілкуємося телефоном. Вони кажуть: "Молодець, "красунчик", що зіскочив". Умовив іще одного знайомого прийти лікуватися". ("Красунчиками" наркомани називають тих, хто "зіскочив" назавжди).
Тепер найстрашніше для Володі - старий сон. Він переслідує, не дає спокою. Сниться завжди одне і те ж: друзі на березі моря ділять дозу, а він пливе до них, просить залишити і йому, боїться не встигнути, дотягується до шприца, вколюється і... прокидається. Завжди на тому ж місці. Увесь мокрий, на мокрому ліжку. І довго приходить до тями.
Психоаналітики стверджують, що в кожного наркомана є свій кошмар. Чи можна видужати від сну? Реабілітація наркомана - психологічна, фізіологічна, соціальна за тривалістю та інтенсивністю має бути тотожна його наркодосвіду. Власне медикаментозне лікування триває від кількох тижнів до кількох місяців. А далі? Чи здатна людина з 10-річним наркостажем іще стільки ж років боротися із собою? Питання риторичне. В усталеній вітчизняній медичній практиці за дверима наркологічного кабінету наркоман залишається сам на сам зі своїми проблемами. Епізодичне лікування - і... людина повертається до того ж соціального середовища, поновлюються і звички.
Юля, 25 років, медпрацівник. Наркостаж "у системі" на "ширці" (макова соломка) - 5 років. І п'ять безрезультатних спроб "зіскочити". Двічі лікувалася у стаціонарі. Один раз вдалося "кинути голку" на півроку. Але все повернулося на круги своя:
- Ми з чоловіком, - розповідає вона, - починали разом. Він три місяці умовляв уколотись. Я взагалі така людина: все хочеться спробувати. От і допробувалася. Тепер розумію, потрібно було розвернутися і поїхати до мами. Не вистачило волі. Хоча він мене не зв'язував, не примушував. Чоловік іще, коли навчався в медучилищі, хотів випробувати на собі ейфорію від наркотичних речовин, багато читав на цю тему... Тепер він за крадіжку отримав два роки посиленого режиму. Адже на наркотики потрібні чималі гроші. Якби всі їх повернути, ми б напевно змогли купити літак. Із в'язниці чоловік пише, щоб я кидала колотися...
Коментар
- Останніми роками процес поширення наркоманії набуває рис епідемії, - каже керівник Міжвідомчого центру клінічної та експериментальної наркології МЗ та НАН України, професор Валентин Синицький. - На 1 січня 1993 року в наркологічних закладах було зареєстровано 27 тисяч хворих, 1996-го - 54 тисячі, 1997-го - 65 тисяч. За деякими прогнозами фахівців, наступного року їх може бути вже 600 - 800 тисяч! Необхідно якнайшвидше створювати Національну програму протидії поширенню наркоманії в Україні. У нашому центрі проходять лікування пацієнти, котрі прийшли добровільно. Але, на жаль, досвід свідчить, що навіть серед них багато таких, які знову повертаються до наркотиків.
Фахівці, котрі працюють із наркоконтингентом, визнають, що примусово-каральні "методи лікування" дають нульовий результат, більше того, виробляють стійку опірність хворих до самої ідеї ненависного "оздоровлення".
Майже всі лікарі-практики вважають наркоманію невиліковною хворобою. Шансів у наркомана не набагато більше, ніж у хворого на СНІД. І безглуздо початківцям наркоманам самозаспокоюватися думкою про "маленькі дози", про їхню нерегулярність. Не буває маленької і непостійної хвороби. Хоч як це банально звучить, але, починаючи з маленьких доз, людина практично засуджує себе довічно: єдина безпечна доза - ніяка. Чи допоможе це тривіальне нагадування комусь із 800 тисяч потенційних наркоманів не стати такими?
СЛІДИ "КАЙФУ" У ОДНІЄЇ З НОВИХ ПАЦІЄНТОК
