Лівша з Русанівки,
Інститут онкології не найкраще місце для розмови. Але склалося так, що з "академіком" я познайомився саме там. Його звуть по-різному: "академік", "дід", просто Петрович, а загалом він Лев Петрович Огнєв - найкращий друг кожного мікрохірурга колишнього СРСР. Бо його, "огнєвські", інструменти, робочі кінці яких можна розгледіти лише через потужний мікроскоп, є практично в будь-якій клініці або інституті, де займаються мікрохірургією. І служать ці інструменти, на відміну від імпортних, по п'ятнадцять-двадцять років. І от недавно сидів Лев Петрович, як звичайно, на кухні, з другом-хірургом і розробляв черговий інструмент. А хірург раптом і каже: "Щось ти, Петровичу, погано виглядаєш. Треба перевіритися". Перевірився. Усі знайомі лікарі давно знають, що Огнєву брехати не можна ніколи, ні за яких обставин. Тож і цього разу сказали прямо: "У тебе рак, Петровичу". Він запитав: "Різати ще не пізно?" Йому відповіли: "Протягом місяця потрібно зробити операцію. Видалити пухлину й подивитися, чи немає метастазів". І Петрович почав збиратися. Закінчив замовлення і зателефонував хлопцям, з якими розробляв одну нову медичну штуку - для операцій з видалення пухлин усередині печінки. Зателефонував і сказав, мовляв, змушений припинити роботу. Дасть Бог, не на тривалий час. Подзвонив іншим хлопцям, з якими розробляв інший апарат, також для видалення пухлин, але без розрізів усередині черевної порожнини, і також вибачився. Зателефонував іще кільком. І почав збиратися. Просто й не кваплячись, ніби на війну.
