Американці розізлили Жука, і він став Менделєєвим ковзанів

Не буде якимось відкриттям, принаймні для шанувальників фігурного катання середнього покоління заявити, що Станіслав Жук залишив один з найбільш яскравих автографів у книзі літопису цього виду спорту в колишньому Союзі. Усі мої запитання, заготовлені для інтерв'ю про його легендарних учнів, полетіли шкереберть. Оскільки знаменитий тренер сам почав... брати інтерв'ю, ледь тільки дізнавшись, що турбує його журналіст з Києва:

- А скажіть, хлопче, чи є хтось у Києві, здатний підтримати та організувати серйозний турнір пам'яті людини, яка задала основний напрям фігурному катанню в СРСР і яка похована у вашому місті? Його ім'я - Петро Петрович Орлов. Я ж тільки втілив цей дороговказ. А виходить, що до мене звертаються з якимись компліментами. Тільки я ж при чому?

- Та про вас же всі знають.

- Ви, схоже, мене не чуєте. Орлов мені сказав, як треба піднімати кожен вид катання. Можливо, я й підняв. Та це - саме його заслуга. Правда, і тепер постійно телефонують додому, розпитують, як воно піде, хто що виграє.

- Можна і я запитаю? Хто виграє цьогорічний чемпіонат світу в Швейцарії? (Наша розмова проходила ще взимку. - Прим. авт.).

- Ти розумієш, припустимо знаю, але не маю права про це говорити. Навіщо мені своїм гучним іменем когось відразу назвати... другим? Та нехай побореться. Це для себе я знаю.

- А ви маєте свої критерії для прогнозу?

- Я вже довго працюю над власною таблицею оцінок. Підраховуючи за коефіцієнтом складності, орієнтуюсь на першу суддівську оцінку. Вона - найголовніша. Ти стрибнув, потім знову, а нікого після цього не переймає, як ти красиво прокатав програму. Важливо, що ти зробив або, навпаки, що зірвав. Дивлюся за одним, другим, третім змаганням, і мені все ясно - хто є хто на сьогодні. Чия програма витримує за складністю. Така собі валентність елементів. Правда, не хімічних.

- Що потрібно, аби стати чемпіоном і триматися на цьому рівні довго?

- Пригадую, приїхали ми на одну з Олімпіад. Підходить Олена Чайковська: "Ти можеш підказати, як так вчинити, щоб Ліничук з Карпоносовим виграли?" Знаєш, так буває: нічого особливого і не підказав, а вони взяли і виграли. Та на жаль, потім нічого про це не сказали. Та й мені навіщо про це говорити... (Сміється голосом, захриплим від одвічного перебування біля крайки льоду).

- Але говори не говори, за кожною перемогою - роки роботи.

- Безумовно, безумовно, безумовно. Це тяжка праця, але якщо результат є... тим паче, припустімо, за нинішніх часів, коли медаль оцінюється в п'ятдесят, сорок, тридцять тисяч доларів... Ха-ха-ха, нічого собі так!

- А мені говорили, що ви ніколи до багатства не рвалися?

- А чого ж. Рвався - до багатства знань. Може, я для когось сьогодні не дуже сучасний. Та гадаю, у моїй голові більше, ніж у сотні сучасних тренерів разом узятих, і за цим показником я можу, образно кажучи, їх роздягнути. А грошей всіх не заробиш, тим паче, заради цього всі чогось дружно в Америку посунули. Там, либонь, чекали, що хто з Росії - всьому навчить, бо дуже багато знає. І нерідко розчаровувались.

- А хіба раніше було не так?

- Дуже давно, виступаючи за кордоном, щось помітно зірвав у композиції. Так одна газета написала: "Росіяни - молодці, здорово можуть показати себе там, де залізяки піднімають та де пику б'ють один одному. Проте в таких видах, як фігурне катання й теніс - їм еге як далеко!" Мене якось ця річ зачепила. Ось, думаю, доведу я їм, бісовим душам...

- Так ви ж і довели!

- Фігуристам - ясна річ. А ви Аліка Метревелі попитайте. Порадив я йому, що зробити в тенісі, аби вони замовкли. Він, у принципі, це діло і зробив, а потім подякував: "Станіславе Олексійовичу, те що ви сказали - те нам і треба було". Ну і що? Теніс сьогодні у нас теж на пристойній висоті, хоча я до нього ніякого стосунку не маю. Крім того, що колись був чемпіоном Ленінграда. Багато про що можна згадати.

- І все ж, тепер навряд чи є такі суперфігуристи, як Родніна з її першим та другим партнерами, Водорєзова, Фадєєв... А тепер у Пітері друге місце на "Гран-прі" посідає російська дівчина, а пишуть, що вона з Австрії.

- Лаутова! (Жук спалахнув. - А.М.). То що ти мені говориш! Вона була маленькою, коли її тренеру Сергієві Громову свою таблицю пропонував. Не знаю, чому вона від цього життя на Захід поїхала. Хоча поїхала з тими знаннями, які від нас же і всмоктала. Сьогодні, якби Ягудін, Слуцька, Плющенко тренувалися за усталеною в світі системою, вони ніколи нічого не виграли б. Їх оті наші стовпчики з таблиці тримають. Але ж можна від нашої системи ще більше взяти. Розумієш, набагато більше!

- Вас надихало в спорті якесь хобі?

- Щоб ти не сумнівався. Підводне полювання. Ми з Олегом Протопоповим так зарядилися і по сьогодні вірні цьому ділу. 37 км під Геленджиком. Не міняю цього місця - так і пиши - 37 років. А чому? Бо це унікальне місце, яке мені вибудовувало всіх спортсменів. Після цих зборів ставало ясно: моя публіка на голову вище за всіх!

- Маєте якісь рецепти виживання?

- Я нічого не маю від спонсорів. Навколо все невизначено, та й банки в нас дурні. Але ви прокидайтесь зранку і моліться, щоб оце меценатство, боронь Боже, не рухнуло.