Чому Стус страшніший, ніж Бандера?

Ім’я видатного українського поета, правозахисника Василя Стуса можна сміливо залучити до когорти національних Героїв України. Виступивши проти радянського режиму, він став один із символів свободи — прикладом дуже сильної людини. Його сила — це слово, проти якого не вистояла навіть совєтська закрита система, тому вирішила його знищити — фізично. За правозахисну діяльність, за виступи проти репресій української інтелігенції Стуса запроторюють у концтабори, де він помирає. Але найголовніше те, що не помирає пам’ять про нього, — пам’ять про незламний український дух. Адже Василь Стус жив і творив на Донбасі, одному з найбільш зрусифікованих за часів СРСР регіонів України.

Із 2005 року Василь Стус — Герой України офіційно (президент Віктор Ющенко видав указ). Але чи для всіх? Всі ми пам’ятаємо, як ідея присвоїти Донецькому національному університету ім’я Стуса наразилася на шалений опір керівництва вишу та більшості студентів. У результаті ДонНУ так і не отримав ім’я відомого дисидента. Попри це газета «День» дотепер підтримує цю справедливу ініціативу.

Нещодавно на сесії міської ради Горлівки (Донецька область) депутати відхилили пропозицію встановлення в місті погруддя поета Василя Стуса біля школи, де він учителював. Із присутніх на сесії 68 депутатів «за» проголосувало лише 13. Це притому, що ні місто, ні бюджет не мали б жодних витрат на встановлення бюста. Усі кошти обіцяла надати Горлівська міська партійна організація ВО «Свобода», яка й висунула цю пропозицію.

«Якби був хтось інший, то, можливо, ситуація склалася б інакше, — говорить «Дню» керівник апарату Горлівської міської організації Партії регіонів Наталія Бондар. — На мою думку, нашим колегам не дуже сподобалося, що з такою пропозицією вийшла «Свобода». Це моя особиста думка. Взагалі наша фракція перед сесією не обговорювала це питання, тому кожен голосував так, як вважав за потрібне. Наші депутати навіть не виступали, виступали комуністи й представник Європейської партії».

Ми звернулися до лідера горлівської організації ВО «Свобода» Ігоря Славгородського: «Я двічі говорив з пані Наталією з цього приводу. Вона мені в категоричній формі сказала: пам’ятника Стусу в Горлівці не буде. Я намагався з’ясувати причини, але відповіді так і не отримав. Я навіть казав, що якщо вас пригнічує те, що це запропонували ми, то запропонуйте самі. Для нас головне — встановити погруддя Герою України. Це — проблема не сьогоднішнього дня. Пам’ятника Стусу немає навіть у Донецьку, де він жив, навчався п’ять років. Представники Партії регіонів кажуть, що в Горлівці є Музей Стуса. Так, він є, але це музей створено на кошти заводу гумових виробів «Еластомер». Це приватна власність заводу, він не належить горлівській громаді. Завод відмовив зробити з Музею Стуса філіал Горлівського краєзнавчого музею. Також говорилося про школу. В Україні є одна школа, в якій Стус працював вчителем, — це наша міська школа № 23, яка й досі не має ім’я Василя Стуса. Насправді проблема у свідомості цих людей. Для них Стус навіть страшніший, ніж Бандера, тому що Бандера — це десь там, на заході, а Стус тут — поруч. Визнання Стуса для них — це особиста поразка. Щодо просвітницької роботи. Всі горлівські школи проводять екскурсії в Музеї Стуса, інші заходи. Звісно, не всі сто відсотків горлівчан знають, хто такий Стус, але депутати точно знають. Добре, не пройшла наша пропозиція, ми підемо просвітницьким шляхом. Я звернувся до місцевої «Просвіти». Вона вже надіслала звернення до міського голови і міськради. Ми просимо організувати круглий стіл на цю тему за участю депутатів, громадських діячів, викладачів тощо. Також ми пропонуємо у вересні провести «Стусівські читання». Ми обов’язково повинні вшанувати цю людину, тому що багато хто знає Горлівку не тільки завдяки шахтам, а й завдяки Василю Стусу».

Справді, живучість «радянської бацили» в головах людей і радикалізація українського суспільства за останні роки призвела до того, що громадяни навіть на інтуїтивному рівні, не заглиблюючись у подробиці того чи іншого питання, часто відкидають розумні та необхідні для країни ідеї. Тому пропозиція «Свободи», яка за змістом є абсолютно правильною, і не знайшла підтримки в залі Горлівської міської ради. У цьому, до речі, винна й сама «Свобода», яка часто своїми радикальними вчинками сформувала у людей сприйняття її як «крайньої» партії.

«Це питання обговорювалось достатньо довго, — говорить депутат міської ради Горлівки — голова горлівської міської організації «Європейська партія України» Юрій Жук. — Проходили слухання в комісіях, була опублікована інформація на сайтах. Явного протистояння не спостерігалося, просто не проголосували. Як з’ясувалося згодом, якби пропозиція йшла не від свободівців, а від інших організацій або об’єднань, можливо, вона й була б підтримана. Зараз ми проведемо круглий стіл за участю представників громадських організацій, політичних партій, де буде винесено на загальне обговорення це питання. Після цього пропозиція встановити бюст вже йтиме не від «Свободи», а від громади. Звісно, Стус заслуговує на те, щоб було встановлено бюст, тим паче ніяких витрат на це рада не зазнає. Я не вбачаю в цьому ніякого криміналу. Опоненти кажуть, мовляв, є люди, які цього більше заслуговують. Нехай тоді виносяться пропозиції, будемо розглядати. Якщо не буде встановлено бюст Стусу, тоді люди й надалі не будуть знати, хто він такий. Це одна із форм донесення інформації, тому що Донеччина взагалі є достатньо закритим осередком, куди дуже важко протиснутися українським цінностям. А все тому, що неосвіченими і необізнаними людьми легше керувати. Я впевнений — мине час, можливо, півроку, можливо, — менше, ми повернемося до цього питання, і все стане на свої місця. Але треба вести просвітницьку роботу, чого зараз немає. Проводити зустрічі, тематичні вечори, виставки. Про Стуса мало знають, тому реакція є упередженою. Але це не реакція всього населення в Горлівці — тут є достатньо людей, які знають, чим займався поет, читають його... До того ж це питання не таке вже й суперечливе: Стус — талановита людина, яка тут жила і працювала».

Щоб з’ясувати, якими все-таки мотивами керувалися місцеві регіонали, голосуючи «проти», ми звернулися до депутата Горлівської міської ради від ПР Василя Гречина: «У нас вже є Музей Стуса. Депутати міської ради зійшлися на тому, що є й інші знакові люди, які зробили місту більше, ніж Стус: Павло Солтус (шахтар — Герой України), Олександр Волков (льотчик-космонавт, Герой СРСР). У нас багато героїв, які брали участь у видобутку вугілля, здійснювали героїчні подвиги, рятували життя інших людей, рятували місто, брали участь у воєнних конфліктах, бюсти яких можна поставити. На жаль, у нас немає фінансових коштів для цього. А якщо у «Свободи» є гроші, то що, нам тепер все заставити бюстами? А потім, коли виникне питання, що ми хочемо поставити бюст комусь іншому, — місце зайнято. Як у Радянському Союзі: Леніну всюди поставили бюсти, а тепер і прибирати начебто не можна, і всі місця зайняті. Що стосується «Свободи». Не має значення, хто виступив з ініціативою, — не варто політизувати це питання. Якщо знайдеться щось таке, що Стус ще зробив для нашого міста, то ми з великим задоволенням переглянемо наше рішення і, може, ухвалимо. На жаль, я про Стуса вперше дізнався, коли в Горлівці відкрили його музей. Я почав читати його поезію тільки перед сесією міської ради, коли розглядалося це питання. Читав його всі твори в Інтернеті, але чесно вам скажу... От якби за Пушкіна — я б проголосував. Безумовно, Стус зробив багато: описав страждання людей, переживання. Що стосується того, що знають мало. На жаль, наш народ тут справді страждає від відсутності інформації — не тому, що не хоче знати, а тому що не так підносять. Якщо ви приїдете в Горлівку й проведете тут якусь роботу з приводу Стуса, щоб люди більше знали, може, тоді ми зрозуміємо, що він зробив набагато більше, ніж нам здається».

Рівень освіти має величезне значення в сучасному світі. Це — головний чинник, який дозволяє бути конкурентним у нинішніх реаліях. Україна доти буде програвати цю конкуренцію, доки буде жити радянським минулим, — без власних героїв, історії, пам’яті, тобто без освіти. Збереження ідентичності — це другий чинник, який дозволяє країні бути конкурентною, тому що без ідентичності можна легко втратити незалежність. «Донбас — це край справді енергійних людей, але їм боязно, тому що вони зомбуються своїм керівництвом, — говорить академік Ігор Юхновський. — Ініціатори радянського залякування були замінені нинішніми ініціаторами залякування. Керівництво Донецького регіону має бути замінене на нових — спокійних та розумних людей, патріотів України. Стус має великі заслуги перед Україною, він є дуже шанованою людиною, але ця правда не поширена в Донецьку. І це не тому, що донеччани відмовляться її сприймати, а тому, що її не так підносять. Колись я балотувався в президенти й боявся їхати на схід — в Донецьк. Але коли я зрештою туди приїхав, то переконався в надзвичайній доброті та порядності людей Донбасу. Цим, на жаль, користується керівництво. Роль і значимість Стуса для України є безсумнівною. Але зараз, перш ніж робити якісь кроки — присвоювати ім’я школі чи встановлювати погруддя, необхідно пояснити людям, ким був Стус. А був він порядною людиною, його дуже поважали люди, тому рано чи пізно його ім’я буде визнано і на Донбасі».