Про «життя на стрічці новин»

Зважаючи на те, що пані Ольга Скотнікова має неабиякий досвід у сфері журналістики, вона змогла поділитися з літньошколярами найважливішими секретами успіху в роботі. Студенти отримали безцінні поради про роботу «в полі», підготовку репортажів, навчання. Не оминули також і тему журналістської етики, особливо з огляду на останні події, ця тема видалася дуже актуальною.

«ПРАЦЮЙТЕ, І ВАС ПОМІТЯТЬ»

Ольга СКОТНІКОВА:

— Лариса Олексіївна колись сказала мені: «Ти ж застала покоління ще інших журналістів». Справді, коли я прийшла на телебачення, то були люди, які нам по-справжньому допомагали, — старші колеги. Дуже багато моїх ровесників відразу хотіли слави. А ці літні люди з висоти свого досвіду говорили: «Працюйте, і вас помітять». Такі прості слова, здавалося б, але вони дуже-дуже вагомі. Треба достатньо багато працювати і робити собі, як я його називаю, робітничий, кореспондентський стаж. Коли ви пройдете школу новин, то зможете робити будь-які складні проекти, фільми, програми, працювати в різній стилістиці, але ви будете себе вільно почувати в будь-якій темі. І в професійному плані це зробить вас набагато сильнішим. Якщо ви захочете бути продюсером, якщо ви захочете бути керівником проекту, режисером. Досвід «у полі» допоможе відчути проект із середини, бути його менеджером. Крім того, звичайна кореспондентська робота дає вам професійні м’язи. Саме так «гартується сталь». Інакше вона в журналістиці не гартується.

ПРО... БАЗУ ПЕРЕЖИТОГО

Марина СНІЖИНСЬКА, Національний університет «Києво-Могилянська академія»:

— Як відбувається робота журналіста «в полі»? Як, прибуваючи на місце, відрізнити головне від другорядного?

О.С.: — Телебачення має свою особливість — технології. Але окрім технічних речей сучасному журналісту обов’язково необхідно пройти польову журналістику. Вона надзвичайно цікава, хоч і доволі важка у фізичному плані. Це постійні перельоти, вміння писати нормальні тексти, робота над сюжетами в складних умовах: це може бути поле, місце під деревом або сидіння літака. І все це потрібно робити дуже швидко. Журналісту, який живе «неофісним» життям, треба дуже багато працювати: розшифровувати, різати на шматочки матеріал, передавати на відео свої враження. А пізніше — передати на базу, щоб твій сюжет змонтували, і глядач побачив красиву картинку. Зараз головним фокусом новин є відео. Коли ви пишете репортаж, то маєте уявити людину, яка приходить, вмикає телевізор і дивиться ваш сюжет. Ваше завдання — зробити так, щоб вона перенеслась у вашу реальність. Щоб вона не просто чула інтерв’ю або ці вульгарні шматки синхронів, де люди сидять десь на прес-конференціях. Так не треба робити. Треба писати «з руки». Підіть на прес-конференцію, прослухайте її, виберіть якусь найцікавішу тему і запишіть інтерв’ю «з руки» отих фігурантів. Ваш репортаж буде виглядати абсолютно по-іншому, це будуть ваші синхрони. Все, що ви берете «з руки», — це ваше спілкування, а значить, спілкування з глядачем. Це деталі, але коли ви після нашої зустрічі будете дивитись якісь репортажі, ви їх згадаєте. Стандарти в телевізійну журналістику приходять саме з полів.

Це не якісь наукові розробки. Всі системи монтажу, системи зйомок, які працюють зараз на телебаченні, вони всі йдуть за людиною, яка працює. Розробники йдуть за журналістами, за режисерами. Важливо, що коли ви працюєте в польовій журналістиці хоча б 10 років і потім стаєте телевізійним ведучим, ви вже абсолютно інший телевізійний ведучий — за вами стоїть величезна база пережитого. Чому важливо пройти «польову» журналістику і роботу кореспондента? Бо ви стаєте свідками унікальних подій. Ви можете їхати на звичайні переговори Президента чи прем’єра, але ніколи не знаєте, що буде насправді. По-перше, ви бачите, як ці переговори ведуться між фігурантами. Для журналіста важливо не опустити справжніх емоцій, усі ці моменти наповнюють репортаж дуже цікавими гачками, які ти передаєш глядачам. Це треба вміти робити. Потрібно домовитися з оператором, щоб він знімав не те, що знімають усі. І тоді у людини буде живе уявлення, як це відбувається. Коли ти хочеш передати репортаж, він у будь-якій ситуації має бути атмосферним. Він має передати усі нюанси переговорів. Тоді людина стає свідком політики. Не тільки кореспондент, а й той, хто дивиться. Люди бачать нюанси і починають розуміти набагато більше. Ми даємо привід суспільству ставати більш обізнаним. Люди тоді по-іншому дивляться на політиків, на їхню поведінку. Тоді людей не так легко обдурити.

«СУСПІЛЬСТВО ПОТРЕБУЄ ЗНАТИ ПРАВДУ»

Дмитро БАЙДА, Національний університет «Острозька академія»:

— ZIK розпочав свою діяльність на Львівщині. У 2014 році ви розширили діяльність на Київ. Розкажіть трохи більше про сучасний стан своїх корпунктів, власкорів, і чи плануєте розширюватися далі?

О.С.: — Моїм завданням у Києві було поставити службу новин, якої тут не було. Були цікаві продакшени, програма Рахманіна, розслідувальні передачі, а новин не було. Зараз новини, які ми запустили, йдуть мостом Львів — Київ — Львів, ми перетинаємося під слоганом «Дві студії, два погляди на події», тому що у Львові деякі погляди на події інші абсолютно. І можна сказати, що у телеканала ZIK дуже якісна мережа кореспондентів на Західній Україні, на Східній у нас їх небагато. Велика проблема — місцеві стрингери. З кореспондентською мережею в усіх каналів складнощі, бо хороші, якісні кореспонденти надовго не затримуються. Вони згодом починають робити репортаж і передавати матеріал на два, три канали. А всі хочуть мати ексклюзив.

Телеканал ZIK перебуває зараз на вулиці Берковецькій, будемо переїжджати в Жовтневий палац, там в оренду взяли приміщення, де колись була бібліотека, а зараз — нова студія. Сезон відкривається орієнтовно повністю 1 жовтня. Новим його слоганом буде — «Головний канал розслідувань України». Буде багато програм, присвячених саме розслідувальній журналістиці, й я думаю, що також розслідувальні матеріали будуть і в новинах. Бо суспільство потребує багатьох нових знань, суспільство хоче знати, що відбувається насправді. І якісні журналісти-розслідувачі — це надзвичайно велика рідкість, тому що людям треба вчитися здобувати інформацію, здобувати відео. Є журналісти, які й ночами не сплять, їздять десь, полюють за своїми фігурантами, якщо це розслідування корупціонерів (уявляєте собі ці армії охоронців!), які мають будинки, які мають машини. У журналіста тільки камера, оператор, і він відстежує. Зазвичай це ми називаємо такою собі «вишивкою бісером». Тому що кожне відео, кожна крихта, кожен матеріал, висловлювання — все має бути підтверджено джерелами, щоб було не просто мильною булькою, а справжнім розслідуванням.

«КАР’ЄРА — ЦЕ КОЛИ ТОБІ ПРАЦЮВАТИ СОЛОДКО»

Анна ГОЛІШЕВСЬКА, Львівський національний університет ім. І. Франка:

— Зі звичайного репортера — до шеф-редактора відділу новин телеканала ZIK. Яким був цей шлях? І які принципи роботи мають бути в журналіста-новинаря?

О. С.: — Мій декан, покійний Анатолій Захарович Москаленко, одного разу сказав: «Кар’єра — це коли тобі працювати солодко. Коли ти відчуваєш величезне задоволення від того, що ти робиш». Шеф-редактором мені запропонували стати відносно недавно, але в мене були різні проекти, якими я керувала. Тут була унікальна можливість створити свою команду. Коли ти приходиш у старий колектив, куди тебе пересаджують зі своїми ідеями, тобі треба дуже багато чого побороти. Подекуди треба ламати психологію, можливо, змінювати людей, які не хочуть змінюватися, перенавчати їх. А тут все було з нуля. І це плюс. Власне, новини на цьому каналі, інформаційна служба формувалася з нуля. І в мене була можливість запросити молодих колег, коли я бачила в них потенціал, велике бажання працювати. Тому пропозиції стати шеф-редактором або очолити проект можуть надійти вам на будь-якому етапі життя. Але важливо, щоб до цього ви були готовими, щоб це була ваша штанга. Бо ми іноді бачимо людей, які приходять очолювати канали із гучними заявами й обіцянками, але нічого не виходить, тому що це не їхня штанга, вони до цього не готові. Важливо дуже ретельно і правильно відпрацювати усі сходинки. Треба отримувати нові знання, розширювати коло людей, з якими ви спілкуєтеся. Кожен журналіст-інформаційник повинен мати за правило жити на стрічці новин. Іноді я вночі «залізаю» у свій смартфон — він лежить на подушці поруч — і дивлюся новини. Можливо, для когось це хвороба, але мені це дає відчуття того, що відбувається. Якщо ти працюєш в інформаційній сфері, ти не можеш випадати із цього стріму. Ти починаєш порівнювати різні погляди і різні ситуації на одну й ту ж подію — це відбувається автоматично. Дуже добре мати свої власні джерела. Це не тільки люди, які працюють на тебе. Це можуть бути помічники депутатів, дуже цікаві експерти, які можуть щось розказати. У розмові з ними треба ставити прості запитання. Ми — не всезнайки, як і будь-який глядач. Кожного разу журналіст у «полях» потрапляє на нову тему. Коли приїжджаєте на якусь подію й робите з неї репортаж — обов’язково дивіться те, як це показали ваші колеги. Вчіться одне в одного.

«ПОТРІБНО ПРОЙТИ ШЛЯХ УНІВЕРСАЛЬНОГО СОЛДАТА»

А.Г.: — Про які ризики в інформаційній журналістиці ви могли би нас попередити?

О.С.: — Не варто довіряти якійсь одній інформації. Обов’язково треба брати два-три джерела. Все дуже ретельно перевіряти. Перевіряти факти і мати кілька джерел. Тоді шанс, що вас хтось використає, буде меншим. В інформації, яку подають про розслідування, силовики зазвичай дуже закриті. Бо йде слідство. І в його інтересах закрита інформація. Треба шукати експертів. Коли ви назбираєте багато різних думок щодо однієї події, це буде більш поліфонічним, а, по-друге, глядач побачить різні точки зору і більше зможе зрозуміти. З точки зору об’єктивності, це набагато краще. Ризик — це однобокість. Намагайтеся завжди мати своє власне відео. Дуже важливо приїхати самому на подію і зняти її, побачити, що було, передати свої особисті враження. Ваш матеріал — це такі маленькі «цеглинки», які, чесно скажу, зроблять вас набагато сильнішим. Та планку в житті необхідно регулярно піднімати, оскільки різні обставини її занижують. А ще не треба себе ні в чому обмежувати. Немає неможливих речей. Якщо є, то їх дуже мало. Якщо ви б хотіли рухати українську журналістику — новинну, інформаційну, телевізійну, то дуже важливо пройти якесь хороше стажування на CNN, BBC, Reuters, на великих станціях у тих країнах, де новинна журналістика стала індустрією. Ми знаємо, що приносять прибутки ток-шоу, мода, все, що показують по телебаченню, рахують рейтинги, рахують рекламні слоти, воно продається і приносить гроші. Але такий чистий прибуток, який приносить новинарна журналістика, — це саме зйомки, саме ті кадри, що ви знайшли, ті факти, що ви знайшли, і це — найцінніше.

Марія ЧАДЮК, Національний університет «Києво-Могилянська академія»:

— Нещодавно ZIK збільшив кількість випусків новин. Тепер вони виходять п’ять разів на день. Чому було таке рішення — зробити акцент на інформаційному контенті? Як не втратити баланс кількість/якість?

О. С.: — Телеканал існує шостий рік, і створювався на Західній Україні. ZIK має доволі якісний інформаційний сайт. Та у Києві новин більше, тут відбувається багато важливих речей. Тому вирішили створити корпункт, а потім — велику столичну базу. Тепер канал буде працювати виграшно: буде львівська студія та київська. Це не просто корпункти, не просто кореспондент, який вмикається. На Західні Україні деякі речі сприймають по-іншому. Тому ці два різні погляди на життя дуже цікаві. Наприклад, я довго вчилася, як висвітлювати ЛГБТ-марш. Для Західної України то дуже важка тема. Вони говорять, що не такі толерантні, як у Києві. Відтак маєш різні погляди на життя на одному й тому ж каналі. Україна взагалі дуже велика і дуже різна. Аби поєднувати ці речі, потрібні знання.

Наприкінці зустрічі літньошколярі, як завжди, подякували лектору і подарували традиційні подарунки: одну з книжок «Дня», фірмову футболку та значок із символом Літньої школи журналістики — коник Алегро, який символізує твердження, що журналістика, хоч і складна професія, але має приносити радість. А пані Ольга додала: «Журналістика — це коник, який скаче вперед».