Постгібридна війна

Із моменту захоплення росіянами Криму російсько-українське протистояння було названо «гібридною війною». І не тільки тому, що йшлося про поєднання, «гібрид» різних компонентів — військового, інформаційно-психологічного, культурного та кібернападів. Справа в тому, що як раз за рік до початку вторгнення «зелених чоловічків» на Кримський півострів російські військові розробили та презентували технологію ведення війни нового типу. За суміщення військових і не військових методів атаки та оборони розробку стали називати «гібридною», а за ім’ям того, хто оприлюднив, вона отримала назву «доктрина Герасимова».

Нагадаємо, із чого все почалося.

На початку 2013 року генерал Валерій Герасимов, начальник Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, виступив в Академії військових наук РФ із фундаментальною доповіддю, яку пізніше у скороченому вигляді було опубліковано у російському журналі «Військово-промисловий кур’єр». Герасимов, як констатували пізніше західні експерти, «поєднав тактику, розроблену Радянським Союзом, зі стратегічним військовим уявленням про тотальну війну і виклав нову теорію сучасної війни — таку, що більше спрямована на злам суспільства противника, ніж на атаку його в лоб».

Начальник ГШ ЗС РФ, зокрема, констатував:

«Правила війни» суттєво змінилися. Зросла роль невійськових способів у досягненні політичних та стратегічних цілей, які у низцівипадків за своєю ефективністю значно перевершили силу зброї.

Акцент використовуваних методів протистояння зміщується у бік широкого застосування політичних, економічних, інформаційних, гуманітарних та інших невійськових заходів, що реалізуються із залученням протестного потенціалу населення. Усе це доповнюється військовими заходами прихованого характеру, зокрема реалізацією заходів інформаційного протиборства та діями сил спеціальних операцій. До відкритого застосування сили найчастіше під виглядом миротворчої діяльності та кризового врегулювання переходять лише на якомусь етапі, в основному для досягнення остаточного успіху у конфлікті».

Із початку 2014-го Росія діяла в цих рамках. Важливим напрямком стала робота російських спеціалістів із пропаганди та спеціальних інформаційних операцій.

Згадаємо деякі пропагандистські штампи, які поширювалися в українському і світовому інформаційному просторі.

* «Майдан — це державний переворот. Київська влада говорить від імені купки радикалів».

* «В Україні вирує громадянська війна».

* «Російськомовні / росіяни зазнають переслідувань та утисків».

* «Київ має йти на прямі переговори із Донецьком і Луганськом, бо це внутрішній конфлікт».

* «Більша частина українського суспільства — за дружбу із Росією. Проти Росії тільки «бандеровці» — «нацисти»».

* «Українці та росіяни — один народ».

Очевидно, за задумом розробників цих кампаній, українці мали

* позбутися проукраїнських патріотичних настроїв,

* почати більш негативно сприймати українську владу,

* стати більш дружніми до Росії та росіян (бо «один народ»),

* визнати проросійські адміністрації в Донецьку та Луганську стороною конфлікту,

* «забути» про Крим чи прийняти як належне «повернення Криму» Росії».

Подібна ж кампанія у світовому масштабі мала переконати міжнародну спільноту майже в тому ж самому, з акцентом на тому, що «українська влада є нелегітимною», «Україною керують праворадикали», «в Україні йде громадянська війна», «Росія не є стороною конфлікту», «питання Криму закрите».

Ці наративи мали допомогти Москві виграти протистояння із Києвом без широкомасштабного військового конфлікту. Однак йшли роки, роспропаганда працювала, з російського бюджету виділялися сотні мільярдів рублів, а громадська думка в Україні та світі так і не перебудувалася згідно із заданими рамками.

Можливо, колись дослідники детально опишуть, чому так сталося. Зараз ми торкнемося тільки того, які наслідки це мало.

У березні 2019 року Начальник Генштабу ЗС РФ Герасимов знов виступив на засіданні тієї ж Академії в Москві з доповіддю, в якій була представлена оновлена концепція сучасної війни. У «Доктрині Герасимова 2.0» фокус на гібридні дії невоєнного характеру перемістився на класичні методи ведення війни.

«З появою нових сфер протиборства у сучасних конфліктах методи все частіше зміщуються у бік комплексного застосування політичних, економічних, інформаційних та інших невійськових заходів, що реалізуються з опорою на військову силу. Але все-таки головний зміст стратегії становлять питання підготовки до війни та її ведення, насамперед Збройними Силами», — зазначається у доповіді.

З цього моменту стало ясно, що російсько-українське протистояння змінило свій характер, пішов зворотній відлік до відкритого, «класичного» збройного конфлікту.