Між життям і телевізором...

Спочатку про сенсацію минулого тижня. Дональд Трамп здійснив акт відплати сирійському режиму за хімічну атаку проти мирного населення. Авіабаза Башара Асада була атакована з кораблів США крилатими ракетами «Томагавк». Пан Путін почав щось лепетати про міжнародне право й суверенітет свого близькосхідного «дружбана», але, щоправда, й погнав через Босфор-Дарданелли кілька своїх військових корабликів. Представниця МЗС РФ Марія Захарова, яку після її феєричного російського танцю деякі оглядачі називають «калинка-малинка», щось рішуче заявляла Трампу, але при цьому виглядала для неї незвично розгубленою. Так, панове, це вам не Обама. Утім, Дональд Трамп — людина ще більш непередбачувана, ніж В.Путін, чим і лякає останнього, може завтра повестися ще більш несподівано. У будь-якому разі нам в Україні слід розраховувати лише на себе.

А на ICTV у «Свободі слова» обговорювали чергові ініціативи влади щодо вилучення вмісту кишень простих українців. Йшлося про так звану абонентську плату за газ, мовляв, треба утримувати газові магістралі. Але магістралі, їхнє будівництво давно сплачене громадянами. Потім це все за копійки привласнили олігархи, які тепер знову хочуть зідрати гроші з наших людей. Утримування магістралей — обов’язок їхніх власників, а не споживачів газу. Саме власник за рахунок своїх прибутків має утримувати всю інфраструктуру, а не грабувати клієнта. До студії прийшов пан Вовк, який уже встиг стати знаменитим і очолює НКРЕ КП, що, на моє переконання, працює на олігархів, суспільству від неї користі ніякої.

До мікрофону захищати черговий грабіж населення вийшла нардепка Южаніна. Її спіч навряд чи когось переконав. Южаніна посилалася на вимоги МВФ. Було б непогано, щоб наші економісти назвали нам приклад країн, які стали успішними завдяки співпраці з МВФ. Якби у нас не відбувалося тотальне розкрадання країни, нам не знадобився б ніякий МВФ. Якщо порівняти гроші, які від МВФ і інших міжнародних організацій надходять до України, й гроші, які за допомогою олігархів і корупціонерів виходять з України, то других у багато разів більше...

ПУТІНУ ПОТРІБНА САМОФІНАНСОВАНА ВІЙНА

На каналі NEWS ONE повідомили, що в телефонній розмові з президентом Франції Олландом і канцлером Німеччини Меркель російський вождь Путін вимагав, щоб Україна припинила блокаду ОРДЛО. Припекло... Заява Путіна свідчить, що добровольці й волонтери були абсолютно праві з блокадою. А влада України діяла злочинно, коли економічно тримала на плаву «ДНР/ДНР», фактично зрадивши українські національні інтереси. Адже ми всі вимушені платити непомірні ціни за ЖКГ і за себе, і «за того хлопця» з «ДНР/ЛНР», де за наш рахунок комунальні платежі втричі нижчі. Тепер цей тягар утримування маріонеткових промосковських бантустанів доведеться взяти на себе Росії. Дорого! Не хочеться. В ідеалі Путіну потрібна само фінансована війна в Україні, щоб Україна сама оплачувала агресію проти себе. І ми це руками нашої влади робили й продовжуємо робити. Експерт Олександр Крамар стверджує, що якщо раніше Україна фінансувала донбасівських терористів приблизно на 1 мільярд доларів на рік, то тепер ця цифра зменшилася десь до 600 мільйонів. Отже, блокада має істотно посилитися, щоб жоден цент, жодна гривня не діставалися тим, хто вбиває наших громадян. Це дуже важливо, зважаючи на те, що економічна ситуація в Російській Федерації повільно, але неухильно погіршується.

Війна проти України має з кожним днем ставати для Росії з усіх поглядів дорожчою, витратнішою. Якщо при цьому деякі олігархи України втратять частину своїх надприбутків, то нічого страшного.

Хай хоч чимось пожертвують для країни, у якій збагачувалися чверть століття. Тим паче що в разі поразки України місцевий олігархат має дуже мало шансів уціліти.

На «5-му каналі» промайнула інформація, що неабияк зіпсувала мені настрій. Вона надійшла від ГУР МО України. ГУР МО — це Головне управління розвідки Міністерства оборони, від діяльності якого величезною мірою залежить успішність наших збройних сил у війні. І яку ж інформацію нам дала ця дуже серйозна структура, а ось яку: «На Донбасі в дорожньо-транспортній пригоді (ДТП) загинув російський військовий, який перебував у стані алкогольного сп’яніння». І це рівень нашої військової розвідки? Навіщо нам знати про випадкову загибель якогось російського п’яниці? У чому сенс таких відомостей і повідомлень?

Може, ГУР МО слід зайнятися чимось важливішим і кориснішим для нашої армії та країни? Ось, наприклад (і про це вже писалося в «Дні»), Росія на наших північних і східних кордонах сформувала потужний ударний кулак своїх військ. До чого це може призвести в найближчій перспективі? Йдеться про серйозну й реальну загрозу, хоча «московські солов’ї» у наших ЗМІ і в середовищі штатних телеполітологів заколисують українців запевненнями в тому, що все обмежиться «гібридною війною», а ніякого широкомасштабного наступу РФ не буде.

Роман Чайка на «5-му» на своєму студійному вечірньому «чаюванні» спілкувався з нардепом і полковником Юлієм Мамчуром. Обговорювали кримську ситуацію. Чайка ніс ахінею на основі своїх «глибоких» туристичних знань Криму. Мене, кримчанина в 9-му поколінні, від багатьох його безапеляційних думок нудило. За Чайкою виходило, що в Криму, окрім кримських татар, усі інші — суціль негідники і зрадники. Це зловмисна брехня або повне незнання й нерозуміння ситуації. До речі, і полковник Мамчур, за його власним визнанням, потрапив до Криму лише 2011 року й через це передісторії багатьох явищ знати не міг.

Ось що треба було б з’ясувати правдолюбові Чайці: хто з Києва віддав наказ українським частинам у Криму вилучити зброю у свого особового складу й закрити в опечатаних приміщеннях? Хто постійно з Києва вимагав від українських військових у Криму: «тримаєтеся й не провокуйте росіян?» А як триматися й не провокувати, якщо іноземні війська атакують, штурмують українські гарнізони, оточують і блокують?

БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ КИЄВА

Цілий місяць трималися українські війська в Криму, віддані й кинуті напризволяще постмайданною владою в Києві, а потім, з гіркотою побачивши, що немає у них держави, влади, столиці, командування, деморалізовані почали здаватися Росії. Так само було влітку 1942 року, коли останні захисники Севастополя на мисі Херсонес, кинуті командуванням Чорноморського флоту й Севастопольського оборонного району, яке на літаках і підводних човнах втекло на Кавказ, втративши найменшу надію, здалися німцям.

Я особисто був свідком того, як офіційний Київ 22 роки крок за кроком здавав Крим Москві, абсолютно не надаючи жодної підтримки місцевим проукраїнським силам, заграючи з усякою антиукраїнською сволотою.  Не треба Чайці відбілювати київську владу, яка здала кримчан окупантам. Чого варте лише ганебне засідання РНБО з непристойним голосуванням усіх проти захисту України, з мерзенними істериками Ю.Тимошенко й лицемірною позицією Турчинова, який будучи в.о. президента і верховного головнокомандуючого, замість того щоб узяти на себе відповідальність і своєю владою запровадити воєнний стан, влаштував «великий народний хурал» з голосуваннями, щоб сховатися за чужі спини.

Авторові статті особисто доводилося понад 20 років у Севастополі разом зі своїми друзями намагатися своєю роботою хоч якось компенсувати повну бездіяльність Києва. А в підсвідомості постійно сиділа думка: в разі чого сподіватися на Київ не можна, здадуть. Залишалося лише займати кругову оборону. Сьогодні ситуація для українських патріотів принципово не змінилася...

Ось про що слід було б розповісти українському суспільству незалежному тележурналістові Роману Чайці.