Коли не смішно, а сумно...

Цілком випадково на одному з телеканалів натрапив на гумористичний «95-й квартал». Щось надто багато їх стає в нашому телеефірі. На початку 2000-х років такий же процес відбувався в Російській Федерації, так би мовити, тотальна гуморизація телепростору. Всілякі петросяни, гальцеви, шифріни, регіни дубовицькі заполонили собою весь телепростір Росії. Що загрозливішими ставали події в країні, то більше реготу, жартів, сміху лунало на екранах. Поступово й непомітно російське ТБ перетворилося на потужну машину з обдурення мас. І все це оформилося під жарти й примовки... Цікаво, що подібний процес гумор-експансії має означати у нас в Україні? Якість гумор-продукції «95-го», звісно, на любителя. Особисто я їх сприймаю, як щось вельми низькопробне, розраховане на вкрай невимогливого споживача, така собі гумор-дешевизна. Але це моя суб’єктивна думка. Проте є там і речі цілком отруйні. Ось і цього разу «95-й» вивів на сцену групу абсолютно клінічних ідіотів, які всі чомусь були у вишиванках і говорили виключно українською. Потім почалися знущальні жарти з приводу Степана Бандери, що викликало невимовний захват у присутнього в глядацькому залі лідера КПУ Петра Симоненка. А хто б сумнівався? З такою програмою «95-й» може сміливо вирушати до путінської Москви, теплий прийом там забезпечений.

Але я вдячний людям «95-го», що в них принаймні вистачило мізків не жартувати про Голодомор і Голокост, про геноцид вірменського й кримськотатарського народів. Це означає, що якась адекватність там ще зберігається, що дає підстави для обережного оптимізму.

ПЛАЦДАРМ ПРОТИ УКРАЇНИ

На «Еспресо-TV» обговорювали майбутні спільні російсько-білоруські маневри. Свою версію виклав оглядач Дмитро Снєгірьов. На його думку, вторгнення до України з Білорусі чекати не варто, оскільки, мовляв, Лукашенко дав гарантії Порошенку, що територія Білорусі не стане плацдармом проти України. Які гарантії може дати цілковито залежний від Кремля Олександр Лукашенко? Він і сам не знає, що на нього особисто чекає в результаті появи в Білорусі великого контингенту російських військ. Хто його взагалі про щось запитуватиме, якщо в Кремлі приймуть рішення? На що розраховують наші стабільно наївні люди? А потім знову говоритимуть: ну, хто ж міг подумати, що з території братської Білорусі...

Сьогодні Україна оточена з чотирьох сторін: зі сходу, півночі, півдня й південного заходу, російські війська поки не закрили лише наш західний кордон. Дуже прикро за бездарно витрачені три роки, коли можна було не словами, а справами зміцнити обороноздатність України, перетворити її на єдиний військовий табір. А все пішло на інтриги, політичні склоки й подальше пограбування країни. В умовах війни так і не було введено воєнний стан, що вже саме по собі є злочином.

Раптом на рівному місці наші ЗМІ почали спростовувати заяви нікому не відомого американського аналітика про те, що нібито український завод «Південмаш» міг бути причетний до постачання ракетних двигунів Північній Кореї. Я ще розумію, якби заява була зроблена президентом США, державним секретарем, сенатом або Конгресом. У США — сотні університетів, тисячі дослідницьких корпорацій, де працюють десятки тисяч аналітиків. Ми кожного спростовувати будемо? Усе це дуже нагадує оповідання А.П.Чехова про дрібного чиновника, який у театрі, сидячи за спиною генерала, випадково на нього чхнув, про що генерал одразу й забув. Але переляканий чиновник почав закидати генерала листами з вибаченнями, особисто приходив каятися і врешті-решт викликав у своєї «жертви» істеричний напад. Чи не виявилася сьогодні Україна в ролі того чиновника?

Світ міг би вже й забути про цей мікроінцидент, якби ми самі його не роздували щосили.

НАЇВНІСТЬ ЗЛОЧИННА

На «112 Україна» торкнулися питання, пов’язаного з черговою річницею Іловайської трагедії і тим, що ГПУ нарешті завершила розслідування обставин цього «котла». Народний депутат пан Матейченко, який виступив як експерт, знову заспівав улюблену «пісню» наших керівників: «Ніхто навіть у страшному сні не міг уявити, що Росія введе свої війська». Ступінь наївності просто-таки злочинна. І це вони не могли передбачити після Криму, де РФ наочно продемонструвала, як саме вона це робить, причому настільки наочно, що мало дійти й до найтупішого нашого діяча. І це після того, як уже на Донбасі загинули десятки українських бійців під російськими артилерійськими залпами через лінію російсько-українського кордону. Україна в черговий раз стала жертвою суїцидних проросійських настроїв своєї політичної верхівки, генералітету та частини офіцерського корпусу. Такі настрої були й залишаються для нашої країни смертельно небезпечними. Надто дорогою ціною  доводиться за них платити. І не треба експертам узагальнювати, говорити «ніхто не припускав». Це вони не припустили, не бачивши очевидного, що й показує рівень їхньої «експертизи». Для того щоб бачити загрози бойових дій Росії проти України, аж ніяк не треба було бути генієм або бабусею Вангою, а всього лише не ігнорувати численні факти. Автор цих рядків ще 1998 року опублікував у журналі «Розбудова держави»  серію статей про Крим, де попереджав про силовий варіант зміни статусу півострова з боку РФ, про спроби обрушити весь південний схід України й узяти його (в ідеалі — всю країну) під контроль. На жаль, усе це Росія й спробувала реалізувати 2014 року й не відмовляється від своїх планів і сьогодні.

Людей, які бачили загрозливу реальність, було чимало. Але їх ніхто з вищих представників української влади не чув і чути не хотів. Давно слід зрозуміти, що Росія не мала і не має жодних правових і моральних гальм в її експансіоністській політиці, вона глибоко зневажає всі міжнародні норми й правила. Росія — це втілене беззаконня, й тому немає такого негативу, якого від неї не можна було б очікувати.

Багато наших телеканалів відреагували на обіцянки колишнього громадянина Міхеїла Саакашвілі повернутися до нашої країни. Дійсно, позбавлення його громадянства відбувалося вельми непристойним чином: діждалися, щоб він у своїх справах виїхав на Захід, і тут-таки скористалися його відсутністю. Це вражаюче нагадує акцію Микити Хрущова проти Георгія Жукова. Міністра оборони відіслали з державним візитом (причому не літаком, а на крейсері, щоб якнайдовше був відсутній) до Югославії й Албанії. За цей час оперативно організували партійні сходняки в усіх військових округах і на флотах, де (цілком заслужено!) затаврували маршала за грубість і солдафонство, поставили в провину неповагу до партії та її «ленінського керівництва», ну й, найголовніше, зняли з усіх посад. Одночасно крейсер і есмінці, що здійснювали забезпечення візиту Жукова, відвели до Севастополя, залишивши візитера без транспорту. «Напівдержавний володар» в одну мить став нікому не потрібним пенсіонером. Але це в тоталітарній державі було нормою, причому досить гуманною, могли б і підірвати. А в демократичній Україні все виглядає якось дуже негарно...

САМІ АНТИКОРУПЦІОНЕРИ

Продовжує наше ТБ демонструвати епічні кадри з «антикорупціонером» Шабуніним, який у будівлі військкомату потужним ударом правою в стилі Кличка-старшого повергнув на землю свого опонента Філімоненка. Той ставив Шабуніну якісь нетактовні запитання, зокрема про небажання антикорупціонера виконувати військовий обов’язок перед Вітчизною. Борець з корупцією пояснював це своєю фізичною неміччю. Проте чудовий удар змушує у слабкості Шабуніна засумніватися. Бо з таким феноменальним ударом він міг би прикрасити собою наші сили спеціальних операцій! Але, напевно, боротися з корупцією набагато цікавіше й прибутковіше, ніж захищати Україну на фронті?

А тут іще «антикорупціонер» Сергій Лещенко постійно вилазить на екрани й повчає всю Україну чесного й порядного життя. Дай Боже, щоб з такими борцями з корупцією ми не стали симпатизувати їхнім опонентам...