Чужа війна на наших екранах

Азербайджансько-вірменський конфлікт став жорстким випробуванням рівня української, ба навіть всієї міжнародної журналістики. Не об’єктивні, істеричні сюжети вітчизняних медіа, які з’являлися в перші дні поновлення бойових дій в Нагірному Карабасі дуже вразили в неприємному сенсі цього слова.

Панічний репортаж з Єревану про страждання вірмен на одному з українських телеканалів.

Ура-патріотичний сюжет з азербайджанського боку на іншому.

Лякаюче відео обстрілів лише однієї сторони, яке «запостило» безліч Інтернет-видань.

Ці, а також багато інших прикладів довели — українська журналістика не дуже впоралася із несподіваним викликом — необхідності висвітлювати чужу війну.

ВИПРОБОВУВАННЯ ДЛЯ МЕДІА

Можливо, слово «чужа» занадто болюче — але технологічно це дійсно саме ця «не твоя війна», про яку співав відомий політик-співак та висвітлювати яку нас і вчили всі останні шість із половиною років всі західні грантодавці та міжнародні журналістські спільноти.

Після перших днів війни в Нагорному Карабасі українські журналісти та — головним чином — редактори впоралися із шоком і тепер інформаційне поле загалом виглядає трохи більш виваженим. Але тем не менш, хотілося б нагадати про ключові підходи до висвітлення конфліктів, завдяки яким і аудиторія зможе про щось дізнатися, а не лише поплакати чи налякатися, і стандарти журналістики буде дотримано.

Перше і головне правило для підготовки об’єктивних та інформативних репортажів про війну — геть емоції. Зрозумілою є необхідність бути рейтинговим медіа, яке стосується всіх без виключення ЗМІ України — окрім Суспільного. Тому емоції, і навіть спекуляції на воєнній тематиці будуть, їх не уникнути. Але емоційними можуть і мають бути факти самі по собі  — але не їхнє викладення чи подача, або — тим більш        — стан репортера, який про це розповідає. Сюжети із надмірно емоційними коментарями в наш час розцінюються як маніпуляція, заангажованість або непрофесійність репортера та редактора. До того ж емоції дуже сприяють розповсюдженню фейків — коли «виключається раціо» і у репортера, і у редактора, можна очікувати появи в сюжетах чого завгодно, аж до «розп’ятих хлопчиків в трусиках». Бо фейки з’являються не лише там, де працюють непрофесійні журналісти, які нічого не знають про фактчекінг, але і там, де журналісти починають дуже емоційно сприймати події і дозволяють пропагандистам собою маніпулювати.

Друге. Для того, щоб репортажам вірили, щоб вони сприймалися як незаангажовані  — не можна демонструвати аудиторії свої симпатії чи осуд жодній зі сторін. Інакше матеріал перетворюється на агітацію за якусь одну сторону, і це вже не журналістика.

Я написала гігабайти текстів, доказуючи на право журналістів на власну громадянську позицію в протистоянні із Росією — але на те вона і громадянська позиція, що йдеться, по суті, про його громадянство, про рідну для нього країну.

Війна між іншими державами, незважаючи на всю можливу зацікавленість України в тому чи іншому результаті протистояння, це все ж таки не наша війна. Тому для об’єктивного висвітлення азербайджансько-вірменського конфлікту можна і треба застосовувати всі ці набридлі настанови міжнародної медіаспільноти про стандарти, невикористання мови ненависті та толерантність.

Третє. Вимога про обов’язкове представлення двох протилежних, але достовірних, або хоча б офіційних точок зору є обов’язковою саме для матеріалів про війни. Інакше звинувачень в роботі на одну зі сторін не уникнути. (Ще раз треба зазначити — йдеться саме про війні в інших країнах).

Трансляція навіть сенсаційних відомостей, але очевидно вигідних однієї зі сторін, без одночасної позиції іншої сторони, є однозначним порушенням стандартів. Але головне, що такі повідомлення однозначно шкодять об’єктивності висвітлення конфлікту.

Це загальні правила, які дозволяють готувати інформаційно насичені, професійні матеріали, не поринаючи в емоційну безодню жахів війни та не стаючи провідниками пропаганди однієї зі сторін.

ЧУЖА ВІЙНА

Ці правила висвітлення конфліктів не взяті із підручників. Це — висновки та резюме досвіду, який я набула, намагаюсь писати об’єктивно про війну в своєму рідному місті. Це «сухій залишок» після величезної кількості статей та навіть книги, написаних про Балканські війни. Спокій, холодна голова та намагання розповісти своїм читачам правду, а не заразити їх панікою чи, ще гірше, чиєюсь пропагандою — ось такий секрет якісних текстів про війну.

Але в той же час, виконання цих правил не має перетворити журналістів на бездушних та бездумних ретрансляторів «дистильованих» картинок та текстів. Позиція та розуміння загального контексту, своєрідні фільтри, мають бути присутніми навіть в найбільш об’єктивному матеріалі.

Азербайджано-вірменьский конфлікт в цьому плані має два заздалегідь визначених «фільтра».

Перший — на якому наголошують всі провідні світові медіа — це гуманістичний. Журналісти, за сутністю своєї професії, апріорі мають бути за мирне вирішення будь-яких конфліктів, за якомога скоріше припинення бойових дій. Це така медійна максима. Тому так, якщо йдеться про страждання мирного населення, ЗМІ мають про це повідомляти світу. І так, це завжди буде емоційно.

Але цю тему (і ми знаємо це по конфлікту на Сході України) дуже часто намагаються використовувати пропагандисти — чи для того, щоб вплинути на протилежну сторону, чи для привертання уваги світового співтовариства. Тому раціо навіть для висвітлення теми про мирних мешканців на війні є необхідною умовою для попередження появи чергових «розп’ятих хлопчиків».

Другий «фільтр» — це міжнародне право. Якщо для гуманістичного підходу, за великим рахунком, все рівно, хто має право на ту чи іншу територію, для правового, чи політичного           — ні. Є таке поняття — «справедлива війна». Воно, насправді, дуже жорстке і безжальне, але таке життя в світі, де є кордони та зброя.

Українські журналісти, які живуть в країні, частина якої є окупованою, мають розуміти і такий політико-правовий підхід. Принаймні, про нього треба пам’ятати під час підготовки сюжетів про Нагірний Карабах. Бо війна то, звісно чужа, але ж наслідки цього протистояння неодмінно вплинуть і на нашу війну із Росією.