Український дім покаже народові народних художників

200 українських митців, яким у певний період було надано звання народного художника, будуть представлені на виставці «Шедеври народних художників України». Експозиція, приурочена до 20-ї річниці Незалежності України, стане частиною мистецького проекту «20» і працюватиме в Українському домі з 22 серпня по 4 вересня. Серед її учасників — народні художники як незалежної України, так і УРСР та СРСР, а саме: Тетяна Яблонська, Микола Глущенко, Юрій Зорко, Віктор Рижих, Георгій Якутович, Євген Волобуєв, Вілен Чеканюк, Тетяна Голембієвська та інші. Лейтмотивом виставки, як зазначають організатори, є Україна та українці у творчості визнаних народних митців.

«День» поспілкувався з головними організаторами виставки, кураторами мистецьких проектів Українського дому — Анною КОПИЛОВОЮ та Богданою ПАВЛИЧКО.

— Цікаво було спостерігати, як під час однієї з виставок в Українському домі кілька років тому на місці, де колись височів бронзовий Ленін, стояв «Мислитель» Родена. Це своєрідний привід замислитися над тим, що відбувалося з країною, із суспільством протягом останніх двох десятиліть. Оскільки ви куруватимете в Українському домі мистецький напрямок, цікаво знати, яким саме ви бачите розвиток цієї лінії?

Анна КОПИЛОВА: — Насамперед повинен бути діалог між минулим і майбутнім. Ми маємо намір ініціювати проекти актуального мистецтва, але не забуватимемо й про культурну спадщину.

— А починаєте з народних художників СРСР, УРСР і незалежної України. Ставлення суспільства до подібних звань досить неоднозначне. І це зрозуміло. Чому ви вирішили почати з експозиції народних художників? А чому, наприклад, не заслужених?..

А.К.: — Народний художник — це найвище звання, яким держава відзначає митців. Цей проект передусім цікавий саме тим, що показує, яким чином, кого й за що відзначала й відзначає держава. Думаю, що кожен глядач сам повинен сформувати свою думку, висловити її, зрештою, якщо виникне потреба, то дискутувати, захищаючи її.

Богдана ПАВЛИЧКО: — Ніхто тут не повинен «охати» й «ахати». Якщо когось ця експозиція наштовхне на якісь думки, у тому числі критичні, це чудово!

А.К.: — У нас була навіть ідея організувати круглий стіл. Проте наразі її складно реалізувати. Цим проектом ми займаємося вдвох, і, до того ж, ми дуже обмежені в часі.

— За якими критеріями ви добирали митців та роботи?

А.К.: — Ми презентуватимемо приблизно 200 робіт понад 140 художників. Усі вони працювали в різних мистецьких стилях і напрямках. Об’єднати їх єдиною кураторською думкою практично неможливо.

Б.П.: — Ті імена, які увійдуть до експозиції, ми вважаємо справді знаковими. Це як народні художники СРСР (Яблонська, Глущенко), УРСР, так і ті, хто здобув це звання вже за часів незалежної України. Знову ж таки діалог... Тобто величезну плеяду ми звузили до доволі великої групи.

А.К.: — Роботи деяких художників, на жаль, не потраплять на виставку лише через те, що їх полотна складно транспортувати.

Б.П.: — Ми орієнтувалися переважно на живопис, графіку і скульптуру. Хоча є також чимала спадщина народних художників театру, кіно...

— До яких музеїв і приватних колекціонерів ви зверталися?

А.К.: — Ми співпрацюємо із Національним художнім музеєм, Національним музеєм імені Тараса Шевченка, Музеєм сучасного образотворчого мистецтва, Академією мистецтв України, фондами Спілки художників. Цього разу, щоправда, не вдалося долучити регіональні музеї. Але це — у планах.

— Словосполучення «народний художник» звучить дуже монументально, але за ним — живий людський матеріал. Якщо говорити про такі історії, як, приміром, із Глущенком, який відомий не лише своєю мистецькою спадщиною. Словом, є про що говорити. Мабуть, і вас, коли ви занурилися в цей матеріал, щось дивувало, щось захоплювало або викликало обурення...

Б.П.: — Народні художники — це дуже неоднозначна тема. Коли ти починаєш у цей матеріал занурюватися, то розумієш, що насправді не все так просто. Мовляв, держава комусь щось видала, і це справедливо чи несправедливо. Усе це залежить також від конкретних історичних обставин.

Щодо відкриттів, то таким для нас став Ернест Контратович, якого не стало 2009 року. Це закарпатський художник. На виставці буде представлено декілька його робіт, які раніше ніде не експонувалися. Це полотна з приватних збірок — «Сироти», «І знову заквітнуть бузьки».

— Якщо говорити про історію питання, коли звання народного художника почали присвоювати?

Б.П.: — Із 1943 року, тобто саме під час війни. Першими, хто вдостоївся цiєї нагороди, були живописцi О. Герасимов і Б. Йогансон, скульптори С. Меркулов і В. Мухiна. До речі, ми першими зібрали й опублікуємо повний список усіх народних художників часів української незалежності.

— Тобто в нас навіть списку не було...

Б.П.: — Ні, не було. Ми цю інформацію збирали власноруч із допомогою деяких професіоналів.

А.К.: — У жодній інстанції, куди б ми не зверталися, статистики щодо народних художників немає. Ні в Адміністрації Президента (хоча це було б логічно, зважаючи на те, що звання народного художникам присвоюється указом президента), ні у Спілці художників.

Б.П.: — Повний список, який ми склали, нараховує близько двох сотень імен. Він буде опублікований у виставковому каталозі. Наголошую, що йдеться тільки про тих художників, яких відзначили званням народного вже за незалежної України. Ми навіть не заглиблювалися в радянські часи. Думаю, сформувати цілісний список сьогодні неможливо фізично.

— І народ не знає своїх же народних художників...

Б.П.: — Так, держава видає, а народ не знає. Повинна бути якась прозорість.

А.К.: — Державні премії — це нормальне явище, але треба його розкривати й зазирати до них всередину.

— Не боїтеся скептичної реакції публіки?

Б.П.: — Скепсис має бути. Адже кожна українська виставка такого рівня — абсолютно прісна, не викликає жодних думок і бажання висловитися. Скепсис породжує дискурс. Колись же ми в цій країні повинні почати говорити, що це — «погано», а це — «добре»!

— Хто буде виставлений із графіків і скульпторів?

Б.П.: — Щодо пластики треба враховувати той фактор, що далеко не всю скульптуру можливо фізично переміщати. В Українському домі будуть представлені роботи Куща, Одерехівського, Бровді.

А.К.: — А щодо графіки, то це Якутович, Дерегус, Чебикін, ілюстрації Данченка до поем Шевченка «Єретик», «Москалева криниця» та «Відьма». Паралельно з проектом «20» у холі Українського дому виставлятиметься проект «21», що презентуватиме український трансавангард і, відповідно, знакові імена сучасного українського мистецтва.

— Ви також видаватимете повний каталог виставки...

Б.П.: — У каталозі будуть уміщені всі роботи з експозиції, плюс коротка інформація про кожного з художників. Наклад — 1500 примірників. Це видання відкриває нову сторінку в українському мистецтві, яка відображає відносини між державою й суспільством, державою й культурою. Адже виставка ілюструє певні мистецькі традиції, певну історію.

— Різну, між іншим, історію...

Б.П.: — Так, різну. Виставки відкриваються й закриваються, а друковане видання залишиться.

— Які ідеї щодо майбутніх проектів?

А.К.: — Конкретних домовленостей немає, але є задуми. Ми плануємо проект «Портрет України ХХІ ст.», який об’єднає роботи сучасних українських художників у жанрі портрета.