Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

У кожного свій фронт

Розмова з Ігорем ФРЕЄМ - фінським актором та режисером українського походження, патріотом та волонтером, який нині багато сил прикладає аби допомогти нашим біженцям під час війни
04 квітня, 09:56

Про  Ігоря Станіславовича  я дізналася від колег-журналістів та театрознавців ще  два роки тому, коли вони із захопленням  розповідали про вистави Міжнародного  фестивалю-конкурсу «Театр.NET» (тоді  було представлено 150 вистав з різних країн світу, але особливий резонанс у критиків викликала постановка режисера Ігоря Фрея з Фінляндії). Це вистава «Зона», яка створена  за  п’єсою Павла Ар’є «На початку і наприкінці часів» у виконанні акторів із Гельсінкі. Постановка пролунала  «щемно, пронизливо, близько до притчі, народної думи і стала однією з найцікавіших  вистав «Театр.NET», отримавши Гран-прі». До речі, автор п‘єси Павло Ар‘є зазначив, що він  бачив чимало цікавих сценічних прочитань свого твору (зокрема, у Києві та Львові) , але  фінська «Зона» - це одна з най-най-найкращих вистав! Після таких схвальних слів дуже захотілося познайомитись із творчістю Ігоря Станіславовича, керманича «Українського театру Фінляндії», активіста «Товариства українців у Фінляндії», але спочатку пандемія COVID-19, а потім  масштабне вторгнення рашистів в Україну 24 лютого 2022р. змінило не лише творчі плани а й життя не лише в нашій державі, а й у світі…

Втім, з паном Фреєм ми все ж поспілкувалися… дистанційно. Нині  його з любов'ю називають «батьком українців Фінляндії». Так почали його називати українські біженці, яких війна вимусила покинути рідну землю і привела до цієї чудової Скандинавської країни. Тепер навіть в Україні Ігоря Фрея  так кличуть. А він скромно посміхається та відповідає: «Ні, я батько тільки своїм двом дочкам, а нашим землякам просто допомагаю, як можу. У мене своя війна. І у мене свій фронт… І ми обов'язково переможемо. Інакше бути не може. І не буде. Бо з таким народом, як наш, жоден ворог не страшний!»

Ігор Фрей, фінський актор театру і кіно, українець за походженням, активіст «Товариства українців у Фінляндії», художній керівник та головний режисер відомого у всій Європі «Українського театру Фінляндії». Про війну і творчість – наша розмова.

«НАШ ТЕАТР ПОПУЛЯРИЗУЄ УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО ТА ПРОВОДИТЬ ВЕЛИКУ РОБОТУ ПО ПРОПАГАНДІ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВА У ПІВНІЧНІЙ ЄВРОПІ ТА КРАЇНАХ БАЛТІЇ»

- Пане Ігорю, ви є активістом «Товариства українців у Фінляндії» та «Українського театру Фінляндії». Розкажіть про ці громадські організації?

- «Товариство українців у Фінляндії» цього року святкуватиме своє 25-ти річчя. У нас велика і дружня громада. Дуже багато активістів, які щорічно організовуть різноманітні події, зустрічі, семінари, тощо. При Товаристві працюють три великі волонтерські групи, це допомога дітям героїв, допомога пораненим воїнам (наші волонтери опікуються про воїнів ірпінського шпиталю) та чота Мурашник, фінська сотня, яка допомагає хлопцям на фронті.

«Український театр Фінляндії» був створений нами, разом з «Товариством українців Фінляндії», у листопаді 2014 року, а першою нашою прем’єрою стала вистава української драматургині Наталі Ворожбит «Щоденники майдану». З того часу і розпочалася робота нашої трупи. Театр знають далеко за межами Фінляндії, ми неодноразові переможці різноманітних міжнародних театральних фестивалів, хоча акторський склад театру аматорський. До речі, на Шостому Міжнародному театральному фестивалі у Кракові, де ми отримали найбільшу низку нагород, а наша актриса Наталка Шевчук отримала Гран-прі за краще виконання жіночої ролі першого плану (за роль Бабі Присі у виставі по п’єсі Павла Ар’є «На початку і наприкінці часів»), журі було здивовано, чому наш театр поставлений в номінацію «аматорський», тому що робота наших акторів була не нижче рівня акторських робіт професійних театрів.

Наш театр популяризує українське мистецтво та проводить велику роботу по пропаганді української культури та мистецтва у північній Європі та країнах Балтії. Всі вистави театру йдуть виключно українською мовою з фінськими титрами, а під час гастролей за кордоном з англійськими титрами. У лютому 2021 року було  створено філію театру у м. Турку. Акторський склад театру  — аматорський. Завдяки підтримці й допомозі Посольства України у Фінляндії та Ісландії ми маємо чудову репетиційну базу. Для вистав орендуємо театральні майданчики міста. Працюємо для нашої та інших діаспор, показуємо вистави не тільки українцям та корінним мешканцям Фінляндії, але ще і в інших країнах Північної Європи та Балтії.

«ЗАРАЗ ДО ФІНЛЯНДІЇ ПРИЇХАЛО 40-80 ТИСЯЧ УКРАЇНЦІВ»

- Як фіни відносяться до того, що путінські орди 24 лютого почали повномасштабну війну в Україні?   Чимало прихильників так званого «русского міра» є у світі, та зокрема, у Європі, а як у Фінляндії?

- Таких прихильників  «русского міра» немало й у нас. Навіть є один напівздурівший дядько, який зареєстрував себе як керівник представництва так званої днр у Фінляндії. Але завдяки неймовірній підтримці фінів, вони зараз зашугалися десь по своїх норах. Фінській народ як один стоїть на стороні України і дуже підтримує нас, за що їм щира подяка та земний уклін. Вони дуже багато роблять і для України, і особливо для українських біженців.

- Чи багато зараз  у Фінляндії біженці з України? Як вони добираються, через які країни?  Держава допомагає українським біженцям, чи цим питанням переймаються громадські організації та волонтери?

- Була інформація, що зараз до Фінляндії приїхало 40-80 тисяч українців. Такий великий розбіг у цифрах тому, що половина українців не реєструються поки як біженці, як прохачі тимчасового притулку, вони мають право знаходитися в країні 90 днів, як туристи, у своїх родичів чи знайомих. В основному українці дістаються Фінляндії, перетнувши кордон з Польщею. Потім країни Балтії, і наприкінці паром Таллінн - Гельсінкі. Я постійно питаю у біженців, яких розміщують у приймальних центрах, як довго вони добиралися. В основному це 3-5 діб. Дуже важка дорога, після стресів, бомб, виття тривог та стрілянини… Кожна людина - окрема доля, окрема історія. Я намагаюся допомагати всім, як тільки можу і хто потребує допомоги.

«ЗАРАЗ ВСІ  ФІНИ КАЖУТЬ ТІЛЬКИ «ДЬ'ЯКУЮ»

-  Російсько-українська війна, яка триває 8 років і 40 днів показує хто твій друг... У вас друзів побільшало, чи стало менше?

- Взагалі, побільшало. Тому що та невелика кількість руських друзів, які припинили спілкування зі мною або яких я сам «видалив» зі свого життя, перекрилася новими фінськими друзями, які з відкритим серцем і щирою любов'ю стали мені за справжніх друзів.

Ви знаєте, що раніше, фіни, спілкуючися зі мною на роботі, і намагаючися показати, що вони трохи щось знають із слав'янських мов, казали мені, по закінченні спілкування «спасіба». І ще казали, що вміють говорити «большой х…й» :-)  Зараз всі  фіни кажуть тільки «Дь'якую». А потім кажуть «тепер ми занємо, хто такий большой х..й», маючи на увазі ватажка орків. А коли я йду додому, вони всі встають, підіймають праву руку і вигукують «Слава, Украйна», на що я гордо і з посмішкою відповідаю «Героям слава!»

- Розкажіть про вашу волонтерську діяльність. Чи відбуваються зараз вистави вашого  «Українського театру»? Якщо так, то які вистави ви показуєте глядачам?

- Згадайте, як довго ви просили мене дати вам інтерв'ю... Ото ж бо! У мене немає вільної хвилинки, весь свій час я присвячую роботі з біженцями: допомагаю вивозити їх автобусами  з Польщі до Фінляндії, допомагаю вже тут, у Фінляндії, у приймальних центрах, перекладаю, відповідаю на купу питань, поселяю, шукаю ліки, шкарпетки, памперси тощо... Якщо раніше я казав, що я працюю 20 годин на добу, бо вдавалося поспати 3-4 години, то зараз навіть коли намагаюся заснути, всеодно мій телефон починає «мявкати» повідомленнями від біженців. А вимкнути його не можу, тому що можу пропустити щось дуже важливе. Поки тримаюся, вже звик мало спати, ми всі зараз у стані війни і у кожного свій фронт. У хлопців та дівчат в Україні, які боронять нашу державу від російсько-фашистських загарбників свій фронт, у волонтерів в Україні свій, у волонтерів за кордоном, які тоннами відправляють різноманітну допомогу в Україну свій, і дуже важкий, фронт, а у мене свій. І кожен на своєму фронті битиметься до кінця, до повної і славної перемоги стійкого і незламного українського народу.

Дякуючи нашим волонтерам, тепер з гуманітарною допомогою в приймальних центрах стало краще, дуже велику роботу проводить Товариство українців у Фінляндії, відправляючи майже щодня велику кількість необхідної допомоги, проводячи велику інформаційну роботу та організовуючи різноманітні групи допомоги біженцям. Також, фіни просто завалюють приймальні центри різноманітними речами, подарунками…

У столичному регіоні Гельсінкі працює три транзитних приймальних центри, які першими приймають наших біженців. У цих центрах наші земляки можуть виспатися у комфортних умовах, отримати їжу, предмети першої необхідності, чекаючи, поки міграційний відділ не відправить іх на постійне місце проживання у різних містах Фінляндії. Буцім-то вже і нема війни, і тихо в спокійній Фінляндії… Але лишається людський фактор, перелякані люди, які покинули домівки, приїхали до невідомої країни і лишилися наодинці із своїми страхами та спогадами. До кожного треба знайти підхід, з кожним треба поговорити, заспокоїти, відповісти на питання… А цих питань нескінченна кількість. От і ганяю цілодобово по цих трьох центрах. Інколи, сівши в машину, вмикнувши мотор, можу просто відключитися і потім ніяк не можу згадати, чому я тут і куди я їду (сміється)…

І ще діти… Це моя особлива біль. Я намагаюся обійняти кожну дитину, спитати у нього про улюблену іграшку, про друзів, про дитсадок чи школу, заспокоїти… Але коли я бачу, як дитина, почувши роботу дрилі, якою свердлить стіну майстер у коридорі, закривши вуха руками, з криками «ніііі» стрімголов біжить і ховається в темному душі…. Тоді серце не витримує. Гнів перехоплює дихання і тоді знову і знову згадую орків і прошу Господа, щоб покарав кожного загарбника і загнав їх до смертного пекла!

Якось вночі прибігає одна жіночка і просить: Пане Ігоре, скоріше, доньку жарить температура, ходім! Я взяв термометра, ми швидко піднялися до них в кімнату. Там на кроваті лежала маленька шестирічна дівчинка, з закритими очами ледве щось шепотіла… Я поміряв температуру, 39,2… Нахилився, прислухався… «Мамо, бомба, бомба!»… Мене підірвало з місця, я вискочив з кімнати і не зміг стримати стогіну…

Ненавість страшна річ і за останній місяць я навчився страшенно ненавидіти, і проклинати… Кожну фашистську наволоч, яка зазіхнуласв на наших дітей, на наших хлопців і дівчат, на наших стареньких, на нашу країну! І всіх їх смачно посилаю за руцьким кораблем.

А про вистави театру…. Зараз у нас «волонтерські канікули», тому що кожен мій актор веде свою війну з орками на своїх фронтах… Єдине, що зараз я роблю у творчому плані, вірніше, намагаюся організувати, це великий благодійний концерт у Гельсінкі за участі фінських та українських зірок. А от після перемоги ми зіграємо велику виставу! Про Україну та про її великий народ, про українців – правнуків Київської України-Руси, про хлопців, правнуків хоробрих козаків, які влаштували пекло фашистським загарбникам! Так, ми гордий, талановитий, працьовитий, волелюбний, сильний і незламний народ, який ніколи в світі не поступиться і сантиметром своєї землі! Все буде, Україно! Ми переможемо! Слава ЗСУ! Слава Україні!

Сцена з вистави «Зона»  у постановці Ігоря Фрея, «Український театр Фінляндії», яка на Міжнародному фестивалі-конкурсі «Театр.NET» отримала Гран-прі

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати