Студія ім. Олександра Довженка була і є. Чи буде?
Днями зустрів знайомого актора. Похнюплений вигляд, згаслі очі. В театрі, де він працює, зарплатні нема вже кілька місяців, дубляжів на комерційних каналах не дуже густо, кіно майже забуло про нього. Єдина радість — починаються зйомки невмирущої «Роксолани», але й там обіцяють лише добові. Отака собі невтішна картинка. І таких як він сьогодні дуже багато. Бо ж китайської «Як гартувалася сталь» на всіх не вистачає. І кіностудія імені Олександра Петровича Довженка, яка годувала майже всіх акторів України в прямому і переносному значенні, сьогодні, якщо нагадує про своє існування, то вкрай рідко і майже пошепки.
Так що відбувається сьогодні з українським кіно і нашою культурою взагалі? Чого чекати? На що сподіватись? Про це і багато про що інше ми говорили з народним артистом України, відомим кінорежисером, директором кіностудії імені Олександра Довженка Миколою МАЩЕНКОМ в його затишному кабінеті.
— Нещодавно в Польщі я був свідком грандіозного успіху фільму Єжи Гофмана «Вогнем і мечем». Мої польські друзі, висловлюючи своє захоплення роботою Богдана Ступки, раптом сказали, що десять років тому цей фільм Гофман мав знімати в Україні, саме на кіностудії імені Довженка.
— Цей фільм — моя радість і мій біль. Десять років тому ми домовились з Єжи Гофманом про те, що зйомки його фільму будуть проходити саме на базі нашої кіностудії. Тим більш, що натурні зйомки мали відбуватися в Україні. Наша студія отримувала замовлення на виготовлення костюмів, всієї бутафорії та реквізиту. Після закінчення фільму все це залишається у нас і стає основою для фільму «Богдан Хмельницький». Таким чином десять років тому мали з'явитись фільми, які б допомогли двом народам порозумітись і краще зрозуміти свою історію. Однак тоді знайшлися «великі патріоти» — поети, кінорежисери, які зняли бучу, що це антиукраїнський твір і доклали всіх зусиль до того, щоб цей проект в Україні не відбувся. Я тоді сказав, що Гофман і без нас зніме цю картину. Так і сталося.
— Десять років тому вам заважав працювати ідеологічний тиск. Сьогодні — економічний. Що далі? Глухий кут?..
— Кризовий стан економіки найболючіше позначився саме на кінематографі. Режисер, або кінооператор не можуть працювати, як письменник або живописець, тому що вони залежні від технічних засобів, плівки і багатьох речей, які коштують дуже дорого. Причому, якщо літературний твір не надрукований сьогодні, може дочекатися свого часу, то режисер, який так і не зняв свій перший фільм, просто загубить свій талант. Бо він може розвиватися тільки в роботі на знімальному майданчику. Все це примушує нас замислюватися над тим, де і як заробити гроші.
— Напевно, все ж таки саме держава повинна опікуватись хоча б частковим фінансуванням кіновиробництва. Або створити законодавчі умови для розвитку меценацтва в Україні.
— Дехто з режисерів, прикладаючи шалені зусилля, все ж таки знаходить якість гроші на свої фільми. Потроху і держава дає на деякі проекти. Хоча... Часто трапляється так: рішення уряду є, але воно не виконується, ігнорується на рівні середньої ланки чиновництва. Крім того, немає законів. Держава ніяк не може збагнути, що тільки звільнивши від шалених податків людей, які хочуть підтримувати кіновиробництво, можна стимулювати їхнє бажання вкладати гроші в культурні або соціальні проекти. Бо при ситуації, коли розвалено систему кінопрокату, заробляти гроші на кіно неможливо. Ми зверталися з цього приводу до Верховної Ради і владних структур безліч разів. Ось вам приклад — франко-український проект «Приятель небіжчика» В. Криштофовича. Були люди, які могли дати дуже великі гроші саме на цю картину. Ми звернулись з проханням про звільнення цих грошей, вкладених в кіно, від податків. Нас підтримали на найвищому рівні. Але ці рішення було загальмовано десь в надрах бюрократичного апарату. Фінансисти кажуть, щоб ми домоглися прийняття рішень на законодавчому рівні. Однак «Закон про кіно» досі не прийнято. В мене таке враження, що поки буде сидіти ця Верховна Рада, не буде прийнято жодного життєздатного закону, який давав би можливість розвиватися цій державі.
На жаль, всі рішення Президента по наших зверненнях теж лишаються порожнім звуком. От вам ще один, свіжий приклад: за моєю ініціативою, яку було підтримано Академією мистецтв України, Президент встановив гранти молодим кінематографістам. Видав указ. Нам сказали, що гроші пішли. Під це молодий режисер В. Тихий провів велику підготовчу роботу зі своєю групою для зйомок фільму «Мийники автомобілів». І вже п'ять місяців Міністерство фінансів не виконує це розпорядження.
Для повноти картини додам ще таку інформацію: вже кілька років існує указ Президента про національні заклади культури та їхнє фінансування, де кіностудія імені Олександра Петровича Довженка стоїть другим рядком. Однак за ці роки держава не виділила жодної копійки на її утримання.
— Я не знаю, чи втішить це вас, але майже те ж саме відбувається сьогодні і з національними театрами. Держава не виділяє кошти на нові постановки та комунальні розрахунки, а нещодавно театри зобов'язали відшкодовувати п'ятдесят відсотків зарплатні з небюджетних надходжень. І це все теж всупереч указу, про який ви згадуєте.
— Ось бачите. Але ми не вгамувались і домоглися ще однієї постанови, згідно з якою Національну кіностудію імені О. Довженка треба зберегти як скарбницю національного кінематографу. Бо вкрай необхідно сьогодні зберегти унікальні професійні кадри, технічну базу. Але і ця постанова залишається лише на папері. За часів радянської влади ми знімали, працюючи не на повну силу, 12 кінокартин і 16 серій телевізійних фільмів (студія за своєю потужністю розрахована на 45 стрічок в рік).
— Тобто робота студії сьогодні скоротилась майже на дев'яносто відсотків?
— Так, саме на дев'яносто. І все ж таки ми працюємо, коли нам, звичайно, не заважають. Завдяки нашій угоді з каналом «1+1», ми отримали один мільйон доларів. (До речі, саме про цю угоду в якійсь газеті я нещодавно прочитав цілковиту нісенітницю, але про це трохи пізніше). Так от. Ми отримали ці гроші і вирішили витратити їх на закупівлю найсучаснішого обладнання для технічного переоснащення студії, тому що технічна база — це головна умова співпраці зі студіями інших країн, зацікавленими в роботі наших фахівців. Ми тільки звернулись до керівництва держави з проханням, що враховуючи те, що обладнання фактично купується для держави (студія ж державна), звільнити нас від сплати податків і мита. Наше клопотання задовольнили. А митна служба вже чотири місяці вимагає нас сплатити триста тисяч доларів податків, інакше нам цю апаратуру не пропустять через кордон. Я вас питаю: що це робиться? Ви скажете, що винні митники. Так, вони винні, але якби мудра Верховна Рада прийняла б нормальні, цивілізовані закони, то не треба було б кожного разу вимолювати чергові винятки.
— Напевно, поряд з умовами для розвитку культури, повинні існувати умови для всебічної пропаганди здобутків культури і, зокрема, кіно.
— Що стосується пропаганди наших фільмів, то це мало б робити Національне телебачення. Але в них немає грошей для закупівлі вітчизняних фільмів, хоча, схоже, вистачає на всіляке «мексиканське мило». Але це їхня справа. А нам немає ніякого сенсу безкоштовно віддавати наші надбання. З комерційних каналів серйозну зацікавленість виявила «Студія «1+1». І чесно кажучи, мені незрозуміло, як можна друкувати всілякі нісенітниці, навіть не поцікавившись в мене, не подивившись документи. Справа в тому, що «Студія «1+1» запропонувала нам дуже вигідну угоду, за якою вона купує у нас пакет фільмів нашої студії з правом подальшого показу в ефірі і можливістю продавати їх іншим телестудіям. Запропоновані нам умови можна назвати супервигідними, тому що в тому пакеті стрічок були, як ви розумієте, різні за своєю художньою цінністю фільми.
Тим більше все це прикро, коли йдеться про партнерів, з якими у нас, так би мовити, вулиця з двостороннім рухом. Саме «Студія «1+1» врятувала свого часу багатьох найкращих наших професіоналів від зубожіння, і тепер вони працюють на цьому каналі. Більш того, «1+1» вже кілька років повністю утримує наш великий кінопавільйон, де комунальні сплати сягають астрономічних цифр, орендує для своїх програм ще один павільйон. Ми нещодавно розмовляли з Олександром Роднянським і домовились про те, що «1+1» буде брати участь у створенні наших великих кінопроектів. А з вересня на каналі в рубриці «Своє кіно» будуть показувати кращі українські фільми.
Саме такі партнерські стосунки дають нам можливість своєчасно сплачувати, хоч і невеличку, зарплатню нашим працівникам, переоснащувати студію і головне — нагадувати глядачам, що кіностудія імені Олександра Петровича Довженко була, є і буде.
— В розділі «була» дійсно є чим пишатись, а от що стосується «буде», після того, що ви розповіли, є сумніви.
— За часткової державної підтримки зняли фільми Михайло Бєліков, В'ячеслав Криштофович, Андрій Бенкендорф. Так самео держави і при великій фінансовій підтримці західних інвесторів сьогодні на студії знімає Олесь Янчук картину «Командир армії безсмертних», закінчує свій режисерський дебют в кіно Людмила Єфименко — фільм «Аве Марія», Дмитро Томашпольський готується до зйомок фантастичної кінокомедії «Привіт всім». Є надія, що держава підтримає наші два великі і дуже важливі для України проекти — фільм Юрія Ільєнка «Мазепа» і мою давнішню мрію — «Богдана Хмельницького».
— Бажаю, щоб вона нарешті здійснилася. Борис К УРІЦИН
